Украй втомившись від постійних чвар і розбирань, що виникають усередині сільгоспкооперативу «Злагода», загальні збори михайло-ларинських пайовиків виключили кількох людей із членів кооперативу. Перепало й сільському голові: на загальних зборах пролунала ідея оголосити йому недовіру й ініціювати «імпічмент». Це сталося наприкінці березня.
«Районна» кандидатура?
З кінця березня в сільськогосподарському кооперативі «Злагода», що об’єднав понад три сотні пайовиків села Михайло-Ларине, намагаються зрозуміти, хто в них керівник. Чи то три роки тому обраний на загальних зборах Олександр Котович, чи то висуванець зборів Володимир Коркин.
Жителі Михайло-Лариного кажуть, що Коркина не знають, він, як стверджують пайовики, — кандидатура «районна». Можливо, вважають вони так тому, що на збори, котрі відбулися вихідного дня, претендент на керівне крісло приїхав разом із районною делегацією на чолі з виконуючою обов’язки голови Жовтневої РДА Альоною Раковою. Щоправда, пославшись на погане самопочуття, керівник району незабаром відбула, але сам факт присутності першої особи був сприйнятий багатьма як начальницьке благословення.
— Збори з повалення Олександра Котовича було організовано ініціативною групою з восьми осіб, — стверджує депутат Миколаївської обласної ради Тетяна Фабрикова.
Михайло-Ларинські проблеми вона знає не за чутками. Її як депутата обласної ради і як головного редактора соціально гострої обласної газети «Николаевский бизнес», не раз запрошувала громада села Михайло-Ларине на збори, де тримали відповідь, зокрема, й сільський голова, й колишній директор радгоспу. Не раз бувала в цьому селі й голова обласної ради Тетяна Демченко: вона запитувала суворо. І нарешті терпець людям урвався: вони створили для розпаювання радгоспної землі сільгоспкооператив «Злагода» й обрали своїм лідером Олександра Котовича.
— Ситуація зі зборами, на мій погляд, анекдотична, — продовжує Тетяна Фабрикова. — Замість десяти годин ранку воно почалося о пів на дванадцяту. Наскільки мені відомо, весь цей час людей збирали по селу не без допомоги транспорту деяких представників районної держадміністрації. Ближче до полудня в актовому залі сільського будинку культури сиділи трохи більш як сотня людей. Вони й вершили долю всіх членів кооперативу.
Лідер у формат не вписався
Із приходом Олександра Котовича поля й сади стали оброблятися, з’явилися нові робочі місця, пайовикам видавалася натуроплата, хоча розпаювання ще не завершилося. Насамперед облагородили сільський цвинтар. За два роки Котович зумів погасити майже мільйон гривень радгоспного боргу. Вивчивши документацію, він дійшов висновку: деякі речі в бухгалтерських паперах шито білими нитками. Завдяки наполегливості молодого голови прокуратура Жовтневого району порушила кримінальну справу за фактом заволодіння майном шляхом зловживань службовим становищем посадовими особами ДП «Гвардія Ілліча». Більше того, Котович зазіхнув, на мій погляд, на свята святих — волю керівництва Жовтневої райдержадміністрації: він відсудив належні селянам гектари через судові інстанції.
Хіба владі таке може сподобатися?
— Судитися із владою — важка й марудна справа, і я переконався в цьому особисто, — стверджує Олександр Котович. — Деяким чиновникам здається, що в керівному кріслі дозволено все без винятку. Колишнє керівництво Жовтневої райдержадміністрації віддало в оренду на 49 років комерційній фірмі 165 гектарів землі, призначеної на паї. Справедливість була відновлена через суд. Але чого це коштувало, скільки було даремно загублено сил і часу! Та що там казати: в райдержадміністрації тричі «губилися» списки майбутніх пайовиків. Тричі! Учетверте списки везти було безглуздо. Я змушений був звернутися зі скаргою в обласну прокуратуру. На проведене з порушенням уставу «збіговисько» навіть штатний юрист СГВК «Злагода» Людмила Маличенко не потрапила. Збори звільнили мене від займаної посади й проголосували за нового голову. Державний районний реєстратор внесла зміни до Єдиного державного реєстру про обрання нового керівника СГВК «Злагода».
У голови сільради смітник замість квітника
Коли мова заходить про сільського голову, михайло-ларинці, принаймні ті, з ким мені вдалося поспілкуватися, важко зітхають. Краще б не було тієї екскурсії селом: бруд, сміття, сміттєзвалища, цвинтарна стіна, що розсипалася на купу каміння... Та що там описувати: двоповерховий будинок сільради, де весь другий поверх зяє вибитими шибками, ще й без державного прапора і таблички. Це обличчя сільської влади.
От би ще розібратися із смітником, що виріс і гниє просто під вікнами будинку, де мешкає голова! Та й ліквідувати неподобство.
Надворі посівна й кожен день — на вагу золота. Для того, щоб посіяти й зібрати врожай у миколаївській зоні ризикованого землеробства, техніки й робочих рук недостатньо. Потрібні чималі гроші на купівлю насіння, пального, добрив, гербіцидів, на виплату зарплати. Олександр Котович підрахував: тільки на пальне треба 140 тисяч гривень, а на зарплату працівникам — набагато більше...
І хоча в Котовича іноді й опускаються руки, поля він засіває, оскільки інших «сівачів», у тому числі з Жовтневої райдержадміністрації, на жаль, поруч немає. Не показується в селі й другий керівник.
Події в Михайло-Лариному розвиваються динамічно. Олександр Котович пообіцяв селянам, що до осені земельні акти на паї вони все-таки отримають. Люди вірять йому, й ця перемога в житті лідера сільгоспкооперативу «Злагода», мабуть, найвагоміша.
Миколаївська область.
На знімку: сільський цвинтар.
Фото автора.
