Доля подарувала місту Запоріжжю одне з чудес України — острів Хортицю, який важко, але набуває ознак заповідника й потужного туристичного центру. Біля села Терпіння в Мелітопольському районі є ще одне з недооцінених українських чудес — Кам’яна могила з її 60 відкритими гротами і петрогліфами, що вказують на сліди ледь не протошумерської писемності.
Однак Кам’яна могила — більше для цінителів і знавців, простому туристу щось би простіше. І ви знаєте, є на Запоріжжі й таке! Називають його Василівським замком, чи по-номенклатурному — «Історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова». Ця садиба, яку багато хто вважає перлиною архітектури ледь не всієї Східної Європи, стоїть у місті Василівці, буквально поряд з коліями залізниці Харків—Сімферополь (на станції Таврійськ). Від автомагістралі теж недалеко — метрів шістсот. І що важливо — тут, попри непростий для «панських маєтків» радянський час, майже збережені всі споруди замкового комплексу. Серед них дім графа Попова 1790 року й господарські приміщення поряд. А головне — низка споруд, які, власне, і складають «Замок Попова».
Відразу скажемо, предводитель дворянства Таврійської губернії Василь Попов був не тільки добрий господар, а й великий оригінал. По матері він правнук грузинського царя Іраклія ІІ. Тому вирішив звичайний заміський мисливський маєток (поряд — дніпровські плавні, що кишіли дичиною) зробити як замковий комплекс — для себе й для петербурзької знаті, включаючи і царську родину. Так з’явилися стилізовані бастіони, що створюють східний мур з двома замковими воротами. Виконували ті бастіони роль простих флігелів. Збудували оглядову вежу з видом на плавні — унікальна за красою споруда! Граф поставив ще й «англійський замок», що нагадує Масандрівський (Олександрівський) палац під Ялтою — але тут це був дім для прислуги! А під «Кремль» Попов стилізував свою конюшню! З графського палацу, на жаль, лише одна башта, схожа на водонапірну, і лишилася, а все інше знищив час і не дуже розумні люди.
Може, великої історичної цінності замок не має, особливо на тлі львівських, тернопільських чи волинських. А ті теж від безгрошів’я гинуть! Однак станемо на захист Василівського замку: а чи є на Запоріжжі хоч ще щось подібне?
Сьогодні на території садиби діє цікавий музей. Його працівники зібрали багато матеріалів. Насамперед, періоду освоєння «Дикого поля» — часів заселення покинутих Ногайською ордою лівобережних земель південніше річки Конки. Музейний комплекс «Замку Попова» зберігся завдяки ентузіазму його першого директора Володимира Мешкова. Спочатку діяв він на громадських засадах, потім був у віданні райуправління культури (зрозуміло, з яким бюджетом), потім райради. Четвертий місяць триває бюрократична тяганина передачі комплексу у відання облради. Перший директор, якому вже здоров’я не дозволяє битися за кожну довідку, передав посаду у відання в. о. директора, своєму сину Віктору Мешкову. Той раніше був заступником і ним лишатиметься, доки знайдуть більш кваліфікованого музейника. А поки що розробляє плани виживання і розвитку «Замку Попова». «Нам би більше музейчиків-чоловіків. Та хіба вони на таку зарплату сюди прийдуть?» — каже Віктор Володимирович. Хоча навіть сьогодні є ентузіасти, які вболівають за замок. І вони змушені бути за мізерні гроші майстрами на всі руки. Бо сторож — він і художник, а доглядач залу — будівельник. «Хоча б кваліфікованого муляра в штаті, а ще покрівельника треба», — зітхає в. о. директора.
Найзагрозливіше становище у «Кремлі». Адже він на висілках комплексу, тому найбільше й пограбований у 1990-х роках. І грати повиносили, не те що вікна. А що «Кремль» стоїть як лялечка, то спасибі будівельникам XІX століття — збудували на совість.
Як гроші будуть — що в планах музею-заповідника? Провести вже цьогоріч кілька фестивалів, у тім числі й з рицарських боїв. Зробити гвинтові сходи в оглядовій вежі і силами місцевих артистів влаштувати красивий весільний рицарський обряд — зі співом серенади, з викраденням нареченої з балкона вежі. А буде більше грошей, добре б зробити якісний ремонт кількох замкових приміщень. І створити там, наприклад, апартаменти для молодят. Яка романтична натура не захоче провести першу шлюбну ніч у справжньому замку? Та поки що все впирається у гроші і не завжди схвальне ставлення чиновників — мовляв, а що коли ви й справді у своєму музеї почнете заробляти?
З яким думками залишав замок? А з такими, що хтось не лише з трибун мусить любити рідний край, а допомогти грішми, перебудувати власне мислення — закрутити вже розроблений бізнес-план і дати йому зелене світло. І тоді ще побачимо, куди частіше приїжджатимуть — до Алупки чи до Василівки! А краще — щоб їздили і туди, й сюди!
Василівський замок—Запоріжжя.
Фото з архіву автора.
