Село Сокиринці відоме в Україні своїми історичними перлинами — мальовничим парком, красивим палацом Галаганів. Тут у ХІХ столітті жив і співав кобзар Остап Вересай. У радянські часи сокиринський колгосп ім. Димитрова славився у регіоні своїми трудовими перемогами у вирощуванні свиней, пшениці, овочів. Майже 200 колгоспників свого часу за високі показники в роботі були нагороджені орденами та медалями. Господарство отримувало мільйонні прибутки. Будувало ферми, закупляло техніку. Як сталося, що за досить небагато років у сільських(!) Сокиринцях селянин став просто нікому не потрібен? Йому ніде не те, що заробити трудову медальку, грамоту, а й знайти головне — будь-яку роботу.Слава Богу, є аграрний ліцей, парк, школа. Це вирішує проблему зайнятості для інтелігенції.
Але що, приміром, робити юнаку після закінчення аграрного ліцею? У селі трактористи не потрібні. Працівники ферм теж. Можливо, це одна з причин того, що Сокиринці нині — справжня «гаряча» точка.
Село бунтує, нервує. Сюди приїжджають правоохоронці, представники влади. Порушено кримінальні справи.
Що трапилося?
Результатом реорганізацій колишнього колгоспу стало утворення ПСП «Сокиринське», яке з 2004 року взяло в оренду в селян 584 земельні ділянки загальною площею 2276 гектарів. Як засвідчують сокиринчани, ті, хто укладав договори оренди на 25 років (!), найчастіше вдавалися до обману, не інформуючи про такий великий термін, який би міг насторожити селян. У багатьох документах виявилися підроблені підписи. Зрештою, селяни, здебільшого похилого віку пенсіонери, довіряли паї своєму односельцю, який мав дати лад тій землі та й ще розплатитися вирощеним збіжжям. Однак діла в нього пішли так, що тепер місцеві жителі хапаються за серце, коли згадують про збуту худобу, порізану на метал техніку, розібрані ферми... Зрозуміло, була криза, й багато хто списує на неї. Але в Сокиринцях до цього «хазяйнування» додалася ще одна прозаїчна деталь. Невдовзі корпоративні права на ПСП «Сокиринське» перейшли новому немісцевому власнику — Олександру Хлєбову. Як це сталося, за які кошти, ніхто не знає.
Словом, одна справа віддавати в оренду землю знайомому земляку, а інша — дізнатися, що тепер на твоїй ділянці господарює інший власник. До того ж останній не частий гість у селі. На робочій нараді 12 квітня у райдержадміністрації зі стурбованістю говорили про те, «що «Сокиринське» — єдине сільгосппідприємство району, де й досі техніка не вийшла в поле». Навіть у владних кабінетах району достеменно не знали, хто є чи директором, чи виконуючим його обов’язки в цьому господарстві. Коли ж пішла чутка, що ПСП знову «перепродується» у чергові добрі руки, люди запанікували: адже в такий спосіб земля без їхнього відома фактично перепродується!
Міліція у полі
17 квітня ініціативна група зібрала загальні збори пайовиків, на яких вони були майже одностайними: необхідно якнайшвидше розірвати договір оренди. У вину власнику ПСП поставили те, що взимку він не подбав про прочищення заметених доріг, не думає про створення постійних робочих місць. Тому селяни створили ініціативну групу із захисту земельних прав жителів Сокиринців. Вирішено було для з’ясування законності дій О. Хлєбова зупинити найняту ним техніку СТОВ «Дружба-Нова», що почала весняні роботи. Невдовзі селяни опинилися у полі. Виник конфлікт. «Джон Діри» були зупинені. Хоча пристрасті пригасила міліція, польові роботи так і не розпочалися.
«Хочемо на волю!»
Минулої середи в Сокиринцях знову відбулися багатолюдні збори пайовиків. Люди виходили за трибуну й говорили про наболіле, про те, що проти них порушені кримінальні справи за супротив під час захисту своїх прав на землю. Сокиринчани згадували тракториста-передовика, в якого перед смертю забрали подарований трактор і везли в останню дорогу на кладовище на возі. З іронією казали про отриману грошову компенсацію за пайове майно — його загальна вартість не перевищує ціни одного приміщення майстерні! В багатьох виступах ситуація із правами сокиринчан на землю називалася новітнім «кріпосним правом».
— Ми чемно попросили чужих трактористів з нашої землі, — казав Анатолій Маснуха. — А нам усі доказують, що ми не маємо права вирішувати свою долю, що все це незаконно...
Кілька разів брав слово і власник ПСП Олександр Хлєбов:
— Передусім хочу запевнити, що ніякого продажу ПСП «Сокиринське» не відбувається. Можливо, колись я захочу це зробити. Але поки що все залишається без змін. Як орендатор я маю право укласти угоду про обробіток землі з іншою господарською структурою. Це не забороняється законом. Я ж розрахувався із пайовиками за орендовану землю. Я прийшов у село в 2007 році. Господарство було вже в занедбаному стані, в боргах. Я купив техніку. Вона обробляла поля. У літній сезон у «Сокиринському» працювало більше сотні людей. Ми готові збільшити плату за землю до 6%, виділити 1,2—1,5 мільйона гривень на газифікацію села. Будемо й орати городи дешевше, ніж інші приватники. Якщо вам не подобається термін договору на 25 років, давайте переробимо його на 9 років.
Начебто, на перший погляд, переконливі та заманливі слова власника сільгосппідприємства, та водночас вони викликали в залі сміх, репліки. Судячи з усього, люди не вірили орендарю, не сприймали його слова на віру. Адже до таких несподіваних обіцянок він вдався лише після їхнього протесту. Та й чого варте його слово, якщо «Сокиринське» самостійно не може провести ні фінансові розрахунки з людьми, ні організувати весняно-польову кампанію. Натомість Олександр Борисович намагався переконати пайовиків, що вони є свідками «рейдерської атаки». В ній він звинуватив керівництво СТОВ «Батьківщина», база якого розташована в сусідніх Калюжинцях. Це теж викликало сміх у залі, оскільки «рейдери» справді здійснили «атаку» — працевлаштували 50 сокиринчан, щодня забирають їх автобусом на роботу, годують. Узимку трактори «Батьківщини» розчищали заметені вулиці сусіднього села!
— Я хочу вам сказати, Олександре Борисовичу: до побачення! — так резюмувала почуте Галина Шульженко.
Народний депутат України Олег Ляшко, який брав участь у зборах, звернувся до громади, спитавши, чи підтримують вони цю думку. Люди у відповідь на запитання, чи хочуть вони працювати на старих умовах, не підняли жодної руки. Так само пайовики голосуванням відмовилися співпрацювати з О. Хлєбовим. Вони взагалі висловили бажання, щоб він більше не з’являвся у їхньому селі. Що ж, йому є подумати над чим, чи далі йти проти волі громади, чути прокляття на свою адресу, чи прийняти пропозицію про добровільну відмову від орендованої землі з компенсацією понесених ним затрат, збитків. Попри його начебто щире бажання поліпшити стосунки з пайовиками, факт залишається фактом: сокиринчани, знервовані безробіттям, нерозв’язаними проблемами, вирішили в нинішніх реаліях знайти надійнішого орендатора. Хлєбов фактично залишився «одним у полі воїном».
Уже понад 260 селян подають у суд заяви про розірвання «кабальних» договорів оренди. Звичайно, договори оренди свого часу були складені для легковірних сільчан на 25 років із такими умовами, що їх важко оскаржувати. Напевне, в цьому плані слід внести зміни до чинного законодавства, оскільки нинішнє дуже обмежує права власників земель. Через це раз по раз у селах на цьому ґрунті виникають довготривалі конфлікти.
Срібнянський район
Чернігівської області.
На знімку: народний депутат України Олег Ляшко залагоджує конфлікт.
Фото автора.
