На таке запитання у Жванці (Хмельницька область) може відповісти далеко не кожен, а ще менше — здатні показати, куди їхати. Багато мешканців сусідніх сіл, сотні разів проїжджаючи повз Жванець, досі не здогадуються, наскільки унікальна пам’ятка історії є в цьому населеному пункті.
Вогнем і мечем
А подивитися тут є на що. Сімнадцяте сторіччя на Поділлі почалося з війни з татарами. Необхідно було зміцнити оборону. Тому кам’янецький староста Валентій Калиновський збудував у Жванці фортецю, яка не поступалася могутністю Кам’янецькій. До речі, це той самий Калиновський, про зруйнований палац якого в Маньківці Черкаської області «Голос України» вже писав. На щастя, у Жванці залишилися, хоч руїни фортеці. В Маньківці на місці фортеці стоїть п’ятиповерховий будинок, у дворику якого — традиційний дитячий майданчик та місця для сушіння білизни. Ніщо не нагадує про те, що три століття тому там були палац і фортеця одного з найбагатших польських магнатів. Щоправда, влада містечка розмірковує над тим, щоб на цьому будинку хоча б пам’ятну дошку повісити. Однак, поки маньківський замок у повному забутті, Жванецька фортеця через те, що тут уціліли одна башта та кілька укріплень, усе ще нагадує туристам про своє героїчне минуле.
Ось що розповідають про Жванець історики з інтернет-сторінки «Замки та храми України»:
— Жванець був зовсім маленьким поселенням. 1530 року тут було лише 2 плуги (одиниці оподаткування), 1565 року — 6, 1578 року — 8 плугів. Та зі зведенням фортеці поселення почало збільшуватися. Хоча, за іронією долі, саме через цей замок воно потім спустошувалось. Твердиню неодноразово брали в облогу. Під час польсько-турецької війни 1621 року Жванець пограбували через злочинну провокацію: коли польське військо переходило через Дністер, то хтось поширив чутку, ніби польський гетьман наказав знищити Жванець, щоб той не дістався ворогові. Солдати кинулася грабувати містечко. Так Жванець та кілька сіл поблизу були повністю зруйновані. Військова старшина поспішила спинити грабування, але було пізно. Та все ж Жванецький замок зберігся, і в ньому деякий час перебував королевич Владислав, повертаючись із Хотинського походу разом із гетьманом Петром Сагайдачним. Після руйнації власник Жванця Станіслав Лянцкоронський (одружений із сестрою Валентія Калиновського) відремонтував фортецю, і на його прохання король Речі Посполитої Владислав 1646 року дав місту Магдебурзьке право.
Під час визвольної війни 1648—1654 років Жванець був свідком великої битви. Восени 1653 року польський король Ян Каземир у Жванецькому замку влаштував свій штаб. Богдан Хмельницький із козаками та татарами обступили польське військо й не давали можливості провозити провіант. Поляки терпіли холод і голод, військо гинуло від хвороб, розбігалося. До того ж ширилися чутки, що кримський хан іде з ордою. Поляки були змушені рятуватися. Довга серія переговорів між Яном Каземиром та Іслам-Гіреєм завершилася на початку грудня укладенням угоди. Польський король зобов’язався сплатити кримському ханові контрибуцію у 100 тисяч злотих і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати населення і брати ясир на Волині. Після цього війська розійшлися. Хмельницький відправився до Переяслава, де 8 січня 1654 року уклав союзницький договір із Московським царством. Ось до якого повороту в історії України призвели, зокрема, події під Жванцем.
Але це була не остання битва. 1672 року, коли величезне турецьке військо йшло на Кам’янець, Жванець без опору здався туркам, бо вся залога втікла до Кам’янця. У час, коли все Поділля було під турецьким ярмом (у 1672—1699 роках), Жванець двічі відбивали поляки, але ненадовго. З 1699 року місто було власністю Лянцкоронських, тут оселилися вірмени з Кам’янця-Подільського та греки з Хотина. Проте навіть вісімнадцяте сторіччя не було спокійним для краю. 1768 року турки й татари напали на Жванець, пограбували мешканців, багатьох убили, попалили будинки. Пізніше, того самого року, містечко сплюндрували конфедерати, які захопили фортецю і для кращої оборони спалили всі будинки навкруги. Це була остання воєнна подія, що торкалася Жванецької фортеці.
Героїчне минуле оберігають старі іржаві ворота
Сьогодні через Жванець проходить траса з Кам’янця-Подільського на Чернівці. Лише півтора десятка кілометрів відділяють Жванець від іншої туристичної Мекки України — Хотинської фортеці. Проте у Жванці мало хто спиняється. На трасі навіть немає інформації про цю історичну пам’ятку. Тож, з’їхавши з траси, вам доведеться довго блукати дорогою, викладеною з бруківки, поки дістанетесь руїн фортеці. Так, ми накинули не одне коло селом, щоб потрапити до заповідного місця. Для цього нам довелося довго розпитувати місцевих жителів, які проводжали нас здивованими поглядами, мовляв, на що там дивитись! І ось нарешті наш автомобіль зупинився перед... напіврозчиненими старими та іржавими ворітьми, які, судячи з їхнього положення, вагалися — впускати нас чи ні. На дошці над ворітьми, очевидно, кілька років тому, фарбою було написано, куди ми в’їжджаємо, і чи дозволений в’їзд взагалі. Але ця інформація теж залишилася для нас загадкою — прочитати її зможе лише досвідчений реставратор, бо фарба місцями облупилася.
Далі перед нами з’явилися самі руїни. Уціліла башта (на знімку) стоїть на самому краю великого пагорба над місцем, де річка Вільшанка впадає у Жванчик, а через кілька сот метрів Жванчик впадає у Дністер. Краєвид неймовірно красивий. Проте, подивившись униз, ви зрозумієте, що Калиновський не за пейзажі обрав саме це місце для фортеці.
Пагорб, на якому стоїть вежа, настільки крутий, що кілька необережних кроків — і ви полетите в річку. Проте жодних обмежувальних знаків, приміром, «обережно, крутий схил», ви не знайдете, як і когось, хто б відповідав за збереження пам’ятки та безпеку людей; хто міг би провести екскурсію. Тут ви відчуваєте себе тими татарами, які стільки разів приходили до Жванця, часом не зустрічаючи жодних перепон на шляху. І це добре, якщо ви виявитеся, так би мовити, цивілізованим татарином. Якщо вам не захочеться взяти на згадку камінь чи, що ще гірше, — жбурнути ним у річку, оцінюючи, як довго він летітиме; якщо ви не вирішите влаштувати тут «перекус» і залишити пляшки та інше сміття...
Мені хочеться вірити, що жванецьку тишу й безлюддя можна «списати» на нетуристичний сезон (а була я у Жванці на початку березня, який цього року мало чим відрізнявся від січня). І з настанням літа, коли тут побільшає туристів, хтось все-таки з’явиться, і ворота Жванецької фортеці будуть відкритими.
Фото автора.
