Чи повернеться держава лицем до «оборонки»?

На Тернопільщині під завісу існування Союзу було збудовано кілька заводів військово-промислового комплексу, здебільшого в галузі зв’язку. З них на плаву залишився лише «Оріон». Цікава деталь: хоч минає дев’ятнадцятий рік, відколи розпався СРСР, завод досі користується деякими розробками тих часів і витримує конкуренцію на світовому ринку! Це ще одне підтвердження того, що коли підприємствами ВПК опікувалася держава, вони були елітою промисловості. Хоч «Оріон» також вважається державним заводом (96 відсотків акцій — у руках Фонду держмайна), однак вона ним практично не цікавиться. Змінювалися уряди, міністри, голови фонду, та тернопільський радіозавод не потрапляв у їхнє поле зору.

— Хоч би хтось зателефонував і поцікавився: «Як ви там живете, над чим працюєте?» — каже Ярослав Михайлович. — Щоправда, перші кроки нових Президента та уряду вселяють оптимізм на відновлення вертикалі влади, пріоритетний розвиток реального сектору економіки. Визначають конкретні завдання, терміни, виконавців... Хочеться вірити, що до влади прийшли прагматики, а не популісти.

Ситуація на «Оріоні» складна. Минув перший квартал, а підприємство через відсутність державного кошторису досі не отримало ні копійки держзамовлення. Як жити? Людям потрібно платити зарплату, розраховуватись за електроенергію, газ. Незважаючи на те, що тут давно не бачили державних інвестицій, продукція підприємства конкурентоспроможна не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Генеральний «скубав» кошти на розвиток то із зарплатного, то з інших фондів, щоб не застоятися на місці. За останні роки виплекали потужну плеяду конструкторів, технологів, програмістів, мають повний цикл виробництва, сильну інструменталку. Завдяки впровадженню сучасних технологій (окремі з них в Україні є тільки на «Оріоні») вивільнено близько тисячі чоловік. На кілька років вперед мають розробок, у заводському портфелі достатньо замовлень. Потрібний фінансовий імпульс — 5—6 мільйонів гривень, щоб запустити цей механізм. Брати банківські кредити під шалені відсотки рівнозначно тому, що накинути зашморг на шию. Але доведеться. Незважаючи на всі перепони, щорічний приріст виробництва на радіозаводі сягає 10 відсотків (у бізнес-плані на 2010 рік цю планку підняли до 15 відсотків), за рейтинговими показниками він входить до лідерів промислового виробництва України.

На думку керівника, розвиток підприємства стримує корпоративне управління відкритими акціонерними підприємствами. Чиновники себе перестраховують. Можна б, наприклад, створити спільне підприємство чи здати зайві площі і організувати спільну діяльність, проте згоду на це годі отримати, ніхто не бажає ризикувати, брати на себе відповідальність. Але без ризику не може бути розвитку. Невже держава такий поганий керівник?

— Не держава, а чиновники, які живуть за рахунок платників податків, — ділиться наболілим Ярослав Михайлович. — Прийшло перше число — і вони справно отримують свою зарплату. А щоб мої люди її отримали, потрібно з усього світу звезти 80 відсотків комплектуючих, виграти тендер (нерідко у ньому беруть участь підставні фірми з трьох осіб), пройти комісії з якості, заручитися згодою військового відомства, «Укрспецекспорту», заплатити податки, і якщо після цих процедур щось залишиться, — виплатити зарплату. Можна порівняти відповідальність чиновника і керівника? Вважаю, що якщо є директор, правління ВАТ, то хай вони відповідають за розвиток підприємства.

«Оріон» вже восьмий чи дев’ятий раз виставляють на аукціон. Роблять із заводу посміховисько, бо потенційні покупці, як правило, вважають, що він на межі банкрутства. Не продали раз, другий, треба думати над подальшими кроками: знижувати ціну чи дробити підприємство. Правління висувало свої пропозиції, але ті, від кого це залежить, знову ж таки не бажають приймати рішення. Ніхто не аналізує, як використовуються виробничі потужності. Якщо колись цей показник становив 70—80 відсотків, то одразу викликали на килим, тепер 40—50 відсотків — і нічого. Аналогічна ситуація з використанням площ. Спустили на гальмах доволі хорошу державну програму з розвитку радіозв’язку. Та хіба лише її? Як можна розвиватися без орієнтирів?

Взагалі, у нашій державі все перевернуто з ніг на голову. Тільки й чути: соціальна сфера, соціальні орієнтири. Звичайно, це важливо, але весь світ розвиває передусім промисловість, аграрний сектор, будівництво. Запрацюють вони — будуть гроші на соціальні витрати. «Дати людям гідні зарплати, і не потрібними будуть різні пільги, доплати та інші подачки», — вважає Ярослав Карпик. Незважаючи на труднощі, завод зумів зберегти базу на Чорному морі, базу вихідного дня під Тернополем, медпункт. Коли я була на підприємстві, там якраз працювала група лікарів різних профілів. Заводчани проходили повне профілактичне обстеження: без черг, без грошей. Без цього до роботи не допускають. Керівництво турбується про здоров’я людей, бо то основний капітал. У попередні роки виявляли запущені форми туберкульозу, онкозахворювань, тепер завдяки профілактиці таких випадків менше.

Ще одна болюча тема — кадри. Не вистачає інженерів. Ярослав Михайлович добився, щоб у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя готували конструкторів-радіотехніків. На заводі їх доучують, шліфують. Якщо з десяти чоловік залишиться три-чотири — вже добре. Ще більший дефіцит робітничих кадрів: інструментальників, фрезерувальників, токарів, зварників... Щоб втримати кваліфікованого газоелектрозварника, доводиться давати персональний оклад на рівні начальника цеху. Час від часу завод невеликими групами сам готує потрібних робітників. Проте в області є більш як 20 професійних училищ, але жодне з них не випускає таких потрібних «Оріону» (і не лише йому) фахівців. Підприємство погоджується частково фінансувати цю справу, лише б освітяни взялися за неї. Слід переглянути деякі принципи надання статусу безробітного. Якщо людина не хоче працювати, а просить, щоб їй відмовили у прийнятті на роботу, значить, не все нормально у цій сфері.

Ярослав Карпик очолює регіональне представництво українського національного комітету Міжнародної торгової палати, чимало робить для того, щоб його колеги-виробничники мали достатньо потрібної інформації, організовує поїздки для вивчення кращого досвіду. Він також ініціює створення в області ради старійшин, оскільки вважає, що досвід колишніх керівників області, начальників управлінь, директорів міг би стати у нагоді теперішнім очільникам. На жаль, місцева влада не завжди вважає за потрібне радитися не тільки з колишніми керівниками, а й з теперішніми. Нещодавно підготували обласну програму з розвитку дротового радіомовлення, планують виділити на неї понад 2 мільйони гривень. Але, за словами Ярослава Михайловича, вона утопічна. Для чого витрачати кошти на стовпи, дроти, які негода часто нищить, коли можна поставити кілька ретрансляторів і розв’язати проблему. «Не гріх і на рівні держави радитися з професіоналами, навіть якщо вони з іншого політичного табору, — каже він. — Ми вже ситі політикою по горло, час братися за реформи».

До нього, як колишнього депутата обласної ради від Зборівського округу, досі приїжджають виборці, просять захисту. Добро пам’ятається... Тонкий лірик (про рідне село Кобзарівку Ярослав Михайлович написав цікаву книжку), він жорсткий прагматик, коли йдеться про майбутнє заводу, якому віддав понад 30 років, 19 з них — на посаді керівника. Зміни, що відбуваються нині в Україні, додають впевненості, що «Оріон» ще засвітиться яскраво на небосхилі української економіки.

Тернопільська область.