У країні тривають весняно-польові роботи. Аграрії майже закінчили сіяти ранні зернові. На черзі — пізні культури: круп’яні, соя, кукурудза. А ще — сіють цукровий буряк: солодкі корені вже проростають на понад 200 тисячах гектарів — майже половині від запланованих площ. Про сільськогосподарські перспективи нашої країни розмовляємо з головою парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорієм КалетнІком (на знімку), який тиждень тому обійняв цю посаду.
— Профільному комітету, — вважає він, — потрібно зібратися і серйозно поговорити, чому ми тут, і що цей комітет означає і як ми маємо впливати на розвиток аграрного сектору. Аби не повторювати помилок. Якщо ми відповідаємо за законодавче забезпечення діяльності аграрного комплексу країни, то потрібно, щоб виходили звідси закони, які не провокували б ту ситуацію, яку ми часто отримуємо. Маю на увазі, що повинні максимально наблизитися до формування таких законів, у яких передбачено механізми підтримки (як сьогодні модно казати — правила гри ) в аграрному комплексі країни, які були б стабільними, зрозумілими, не зарозумними, щоб не плуталися, хто що у такій редакції мав на увазі, а були викладені доступною мовою, щоб вона не допускала подвійного читання, щоб не було стільки оцих різночитань, як оце у нас є. Чому ми повинні йти до стабільності цих правил і до стратегічного такого формування законодавчої бази, на підставі якого працює сільське господарство?
Я віддав АПК 24 роки: одразу після закінчення сільськогосподарської академії працював безпосередньо у сільському господарстві. Вивчав особливості його ведення в об’єднаній Європі, у наших сусідів. Бував у Казахстані — там протягом семи останніх років нічого не міняється. От написали, що за кожен гектар така-то доплата, за теличку — така-то доплата, за цукровий буряк — така, і вона не міняється, її не забирають. У нас цього року прописують, для того щоб з телички вийшла корова, треба два з половиною роки, людина розраховує, що усе це вона має використати і, розвівши молодняк, отримує дотацію. А наступного року ми вже знімаємо цю дотацію. Чи ще щось. Тобто у нас кожним законом про бюджет міняються і напрямки дотації, підтримки і участі держави в агропромисловому комплексі. Потім ще в порядках, які розробляють головні розпорядники коштів державного бюджету, ще й правила міняються: от можна давати, умовно кажучи, якщо він проживає там, або можна давати, якщо це теличка чорно-ряба. А якщо вона вже айширської породи, то на неї вже дотація не дається. І якщо пропишуть ці правила, потім дивишся — до сільгоспвиробника нічого майже не дістається, або доходить у такому спотвореному вигляді, що воно не сприяє нічому.
— Дивною є ситуація, коли Україна відправляє на експорт зерно, натомість імпортує м’ясну і навіть молочну продукцію...
— Хіба тільки зерно. У принципі я проти того, щоб вивозилася сировина. Але ми не готові її не вивозити. Не треба нікому лекції читати, це зрозуміло першокласнику, що краще продати олію, ніж продати соняшник, краще продати на олії зроблений майонез, ніж олію, краще продати з майонезом яйце, ніж майонез... це ланцюжок. Тому, чим глибша переробка, тим більше робочих місць тут, тим більше доданої вартості, тим більша зарплата у кожного, тим більша зайнятість населення, тим менше напруження для держави, для влади, для політики. А якщо врожай з цієї тисячі гектарів не вивезти, а переробити на борошно, спекти бублики, зробити макарони, то це працюватиме одна фабрика, друга, грис лишиться — виростимо м’ясо і так далі, це робочі місця, якась зайнятість. Якщо ми вивозимо зерно, якщо ми вивеземо соняшник, ріпак, про що говорити, давайте тоді й цукровий буряк вивозити, навіщо його тут переробляти. Тобто сьогодні моя особиста позиція — це максимально впливати, щоб в Україні проводити глибинну переробку сировини, і не бути сировинним придатком будь-якої держави.
— Щодо дотації на посіви цукрових буряків. Яким чином доцільно її платити? І чи взагалі вона потрібна, бо все-таки більше половини посівів цукрових буряків контролюють вертикально-інтегровані структури. Як я розумію, державна дотація передбачена не для того, щоб примножувати прибутки потужних успішних господарств, а для того, щоб підтримати ті господарства, які балансують на межі прибутковості-збитковості, щоб люди не пішли з агросектору, працювали на землі, а не приїхали в Київ чи не подалися за кордон будувати чи чимось іншим займатися. Чи дійде дотаційна гривня до таких господарств?
— Усе що ви запитали — ви дуже чудово відповіли. Треба не робити дурниць. Маючи нормальний розвиток бурякосіючої галузі, яка вже кілька років тому забезпечувала без дотацій виробництво цукру на рівні внутрішнього споживання — близько двох мільйонів тонн. Ми її своїми руками задушили, тому що не забезпечили розрахунок — окремі заводи не розрахувалися за здану сировину з сільгоспвиробниками. Підтримали тоді ввезення тростинного цукру-сирцю, хоча ми у той час у СОТ ще не вступили. Перехідні положення нам давали можливість не ввозити цукор — ми ввезли і офіційно 260 тисяч тонн сирцю. І неофіційно — відкрили кордон, з метою наповнення бюджету, і ввезли значну кількість цукру. Це за позаминулі роки, коли ми власними недолугими діями угробили свою бурякосіючу галузь.
Не може сьогодні спеціаліст аграрного комплексу дивитися спокійно, що в квітні говорять про дотування на посіяний гектар цукрового буряку (як стимулювання розширення площ під цією культурою). Цукровий буряк сіється виключно по глибокій оранці (проведеній з осені). Якщо немає глибокої оранки, немає ріллі, хай неглибокої — це за новими технологіями — але підготовленої під цукровий буряк, то він там не вродить. Буряк може вирости будь де, але урожай буде помітно меншим. Тому жоден розумний господар не посіє на не підготовлених під цукрові буряки площах. А сказати сьогодні, у квітні, коли площі треба було готувати торік у вересні, жовтні й листопаді, що сійте більше, ми дамо державну підтримку — це не що інше, як марна трата коштів.
— То не давати?
— Кому? Ті, хто мав сіяти, — власники цукрових заводів і ті, хто створив свої холдинги, вони і так посіють. Не обмежуйте ціну, дайте ринок цукру — і на наступний рік збільшиться і вдвічі, і втричі його виробництво. Чи за рахунок зростання площ, чи за рахунок збільшення врожайності. Так, площі мають вплив, але галузь може збільшити виробництво і за рахунок гібридів, і за рахунок внесення комплексу мінеральних добрив, що сприятиме підвищенню цукристості тощо... Але усе це треба робити сьогодні на наступний рік. Тому зараз оголосити і 1 червня прийняти бюджетну резолюцію, що така надаватиметься підтримка — це правильно. А говорити про розширення площ під цукровим буряком уже пізно. Оптимальні строки посіву закінчуються.
На наступний рік по тисячі гривень на гектар — це був би добрий стимул. Нині керівник господарства подумав би про структуру, зібрав пшеничку — готував би площу на наступний рік. А у квітні по тисячі гривень за гектар платити — це викинути гроші на вітер.
І ще одне — сьогодні окремих бурякосіючих господарств практично немає. Наприклад, у Вінницькій області я на пальцях перерахую господарства, які ще сіють по 20, 30, 50 гектарів цукрових буряків і просто зібрані корені здають на цукрові заводи. Майже усе той, хто є власником цукрового заводу, кондитерської фабрики, спиртового заводу тощо, і сіє. І він же претендує на дотацію. Хоча інколи навіть не звітує за гектари. У нього як такого господарства немає — бо створено великий холдинг. Там узагалі цукровий буряк вирощується... на Хрещатику, де зареєстрована структура, і вона є власником цукрового буряку. Немає юридичної особи, яка збирає цукровий буряк. Є юридична особа, яка робить кінцевий продукт.
Розмовляла Галина КВІТКА.
Фото автора.
