Є господарства, які цієї весни не збираються виходити в поле і щось сіяти
«Для чого сіяти? Заради процесу?» — кажуть з відчаєм. А й справді, навіть ті впертюхи, які досі сіяли і жали, незважаючи на всезростаючий дисбаланс між цінами на урожай і тими продуктами індустрії, які потрібні, аби цей урожай виростити, уже здалися. Взяти кредит, щоб купити пальне, сплатити відсотки за цим кредитом, оплатити пальне, засоби захисту, насіння, запчастини до тракторів і сівалок, дати зарплату людям — цей аж ніяк не повний перелік витрат нині просто неможливо перекрити тими скупими грошима, які дає кінцевий продукт зусиль селянина.
— Ми справді тепер сіємо заради процесу, щоб люди у господарстві трималися, щоб не розбіглися до того часу, коли над селом, дасть Бог, розвидніє, — каже директор ПСП «Хлібороб» Здолбунівського району Рівненської області Петро Мосійчук (на знімку праворуч, разом з водієм Григорієм Шахом).
Слухаючи селянську арифметику, яку керівник господарства прокручує в голові день і ніч, диву даєшся: це ж як треба цю землю любити і переживати за те, щоб вона не заростала бур’янами, щоб тягнути цю завідомо збиткову лямку і вертітись у цьому приреченому на фінансовий провал процесі.
От візьміть таке. Ще до майбутнього врожаю далеко, а «Хлібороб» уже має як мінімум 300 тисяч гривень збитків, бо саме стільки коштувало посіяти 200 гектарів озимого ріпаку, які загинули повністю. Торішня засушлива осінь не дала сходам ріпаку укріпитися, а люта зима їх доконала, то 300 тисяч наче корова язиком злизала. Тим часом за цей ріпак навіть за мінімальної для господарства врожайності очікували півтора мільйона гривень прибутку.
— Посадив нас ріпак сильно, — бідкається Петро Йосипович. — Добре, хоч решта озимих вижила і нині почувається гарно — 370 гектарів пшениці, 20 — ячменю, 120 — багаторічних трав.
Нині у «Хліборобі» сіють ярові. Для цього взяло господарство 300 тисяч гривень кредиту (заставили під нього техніку) під 27 відсотків. Аграрний міністр обіцяв, що комерційні банки даватимуть селянам кредити під 18—20 відсотків річних і що 12 відсотків держава відшкодує. Але де та обіцянка? Ледь узяли гроші під 27 відсотків, а коли порахувати витрати на кредит, то будуть добрі 30. Бо ще плюс один відсоток комісія та плюс 3600 гривень, які заплатили як страховку за ті комбайни, що їх дали в заставу, от вам і пільгове кредитування.
— Нікому ми давно не потрібні, — констатує факт Петро Мосійчук, — ніякій адміністрації, ніякій владі. Сієш, ну й сій собі, чи є за що, чи нема за що. Живеш, то живи, а вмреш — ніхто не заплаче. Платиш зарплату людям — ну й плати. Але як не заплатиш, то знайдуться контролери і взують тебе по повній програмі.
«Хлібороб» дає роботу 110 працівникам і зарплату їм платить. Не заради тих контролерів, а заради людей, котрі мають це господарство за останній оплот роботи і годувальника багатьох сімей у Богдашеві та Ільпіні. Механізатор Олександр Бородавка, котрого ми застали в полі, де він разом із напарником Миколою Гусаром (на знімку) сіє ячмінь, мав торік у середньому 1637 гривень зарплати на місяць. Звичайно, це значно більше, ніж середня зарплата по господарству — 946 гривень, але за нинішніх цін — то зовсім невеликі гроші. Тим більше, що в Олександра народився син-первісток, тобто зросла сім’я, а відповідно й витрати... Третім на цьому полі водій «газона» Григорій Шах, який підвозить і завантажує у сівалку насіння. Він працює у «Хліборобі» з 1976 року, зберігає йому вірність, хоча бачить, що для селян тепер настали не найкращі часи...
Загалом гнітючий настрій залишився від поїздки у село. Селяни справді у відчаї. От узяти той же ячмінь, який нині сіють Олександр Бородавка і Микола Гусар. Торік його зібрали в «Хліборобі» по 43 центнери з гектара. Хороша врожайність, та що з того? З весни пивовари обіцяли забрати зерно по 1300 гривень за тонну. Угоди укладали. А як довелось, то мусили продати ячмінь восени по 900 гривень. А де діватись, якщо ніхто більше не дає? Кредитори ж не чекають. Їм їхнє мусиш віддати, отже, мусиш продавати плоди своєї праці задарма. Пшеницю хотіли притримати до кращої ціни, але теж продали в грудні останні 250 тонн по 1200 гривень. І так щороку оцей порочний круг, в який загнала нашого селянина своєю бездарною аграрною політикою держава: навесні бери кредит, щоб посіяти, а восени вигрібай з комори все догола, щоб кредит віддати.
У таких умовах виручають «Хлібороб» корови. «Виживаємо завдяки молоку», — каже Петро Мосійчук. Якщо за підсумками господарювання торік загалом по господарству вийшли на півтора відсотка рентабельності, то молочна галузь дала 8 відсотків, тобто фактично врятувала ПСП від збитків. А держава підтримує селянина тільки на словах. Тому керівник «Хлібороба» надіється тільки тепер на працьовиті руки селян та на своїх корів...
Рівненська область.
Фото Людмили МОШНЯГИ.