Із досьє «Голосу України»
Після служби в армії Павло Матвієнко вступив до істфаку нині Запорізького національного університету, який закінчив у 1987 році. 23 роки відпрацював у ліцеї — пройшов шлях від вчителя до директора, Заслужений учитель України. Має другу вищу (юридичну) освіту, яку отримав у Харківській юридичній академії. Попри завантаженість і директорством, і депутатськими клопотами, був, як він сам каже, «граючим тренером» — свій останній урок Павло Дмитрович провів 30 березня. З 2004 року — в Партії регіонів, через два роки за її списками став депутатом облради і очолив фракцію.
Ось уже два тижні минуло відтоді, як на Запоріжжі — нове керівництво представницької влади. 31 березня обласна рада обрала нового голову — Павла Матвієнка. Він у депутатських колах людина авторитетна, адже очолював і фракцію Партії регіонів в облраді, і загалом депутатську більшість. Допоки місцеві журналісти ламають списи, чия Матвієнко людина — голови облдержадміністрації Бориса Петрова, чи в. о. першого заступника ОДА Володимира Кальцева, ми спробували просто поспілкуватися з Павлом Дмитровичем. А ще поцікавитися з перших вуст, що він за чоловік, і як простий директор, нехай і престижного, Класичного ліцею, несподівано очолив представницьку гілку обласної влади? Як він бачить перспективи життя області, як збирається направляти непрості процеси в регіоні у правильне русло? Слово — Павлу МАТВІЄНКУ:
— Не розкрию великого секрету, що людям вже набридли безлад і безвідповідальність у владі, які панували останні п’ять років. З обранням Президентом України лідера нашої партії Віктора Януковича бачимо очевидні спроби всіх владних інституцій і в центрі, і на місцях консолідуватися. Це стосується і відносин центру з регіонами. До слова сказати, на моїх очах всі останні чотири роки відбувалося справжнє «перетягування каната» між облрадою і облдержадміністрацією. Тобто постійні чвари і непорозуміння, які мали наслідком втрату авторитету запорізької еліти і в очах потенційних інвесторів, і в очах політико-адміністративної еліти у столиці. А звідси і вкрай недостатнє представництво запоріжців як у Верховній Раді, так і у виконавчих структурах всеукраїнського рівня. Все це сьогодні дуже дорого коштує.
Тому провідна фракція облради — Партії регіонів і я, як голова представницької влади в області, одразу домовилися з новопризначеним головою облдержадміністрації Борисом Петровим, що ми всі діємо однією командою. А це означає одне — рішення ухвалюються узгоджено. Бо коли один командир, а всі інші лише тримають руку біля козирка, то добром це рано чи пізно не закінчиться. Адже існують і різні думки, і різні підходи, і різні інтереси, і різні вектори відповідальності. Бо голова обладміністрації — все ж більше «государеве око» в регіоні, хоча він, звісно, представник президентської команди, тобто найвищого рівня Партії регіонів. Ми ж, депутати, безпосередньо відповідальні перед виборцями області, і маємо піднімати своєю працею авторитет партії в їхніх очах.
Сьогодні часу, як мовиться, у нас на розкачку немає, тому на порядку денному стоїть спрощення процедури прийняття рішень. А ще спільними зусиллями протягом кількох тижнів маємо забезпечити формування чіткої вертикалі влади. В якій злагоджено діють і райдержадміністрації, і райради, і міські голови та ради. І тут важливо, щоб і в одних, і в других, і у третіх було право голосу в новостворюваній Раді регіону. Головне ж завдання всіх цих організаційних заходів — максимальне виконання всього обіцяного до виборів Президентом Віктором Януковичем і нами, його однопартійцями. У цьому плані ми не тільки готові — ми відверто беремо на себе відповідальність за стан справ у конкретному Запорізькому регіоні. І вважаємо, що електоральна підтримка, яку сьогодні маємо, а це понад 70%, вказує на те, що ми на правильному шляху. До речі, нас, здавалося б, цілком влаштовують вибори до місцевих органів влади якнайраніше — на хвилі успіху сьомого лютого ми отримали б результат не гірший, аніж сьогодні маємо. Але негайно розпочинати черговий виток політичного протистояння (а вибори таким витком безумовно стануть) у ситуації, коли треба негайно засукати рукава і щодня наполегливо працювати, — вважаємо контрпродуктивним. До того ж уже спрацьовує і чинник, підкреслюю, не самолюбування, а здорового самолюбства: чи за рік, що фактично залишається до останньої дати місцевих виборів, яку сьогодні називають, наша команда спрацює так, як вміє і як від неї очікують люди, чи ні? І як нашу працю оцінять виборці, прийшовши, зокрема, на дільниці за бюлетенями? Наше завдання — навіть не зберегти результат виборів 2006 року, а примножити його. Бо, якщо говорити відверто, нині серйозного суперника в регіоні не бачимо. Що, звісно, аж ніяк не дає нам права розслаблятися і тим паче — почивати на лаврах.
Записав Леонід СОСНИЦЬКИЙ.
Запоріжжя.
