Лише трохи більш як чотири місяці тому, 20 листопада 2009 року, в парку Відрадному київський міський голова Леонід Черновецький брав участь у відкритті алеї журналістів. Власне, алея — це декілька дерев, посаджених представниками редакцій, і пам’ятник журналістам — рука, що тримає чи то мікрофон, чи то диктофон. На цьому зворушливому єднанні преси і влади можна було б поставити крапку, але...
Днями, прогулюючись біля професійного пам’ятника, я помітила, що замість руки, яка стирчить просто із землі, стоїть зелена будка. Підійшовши ближче, зрозуміла — пам’ятник взяли в риштування тому, що він уже почав руйнуватися. А загороджену парканом територію місцеві завсідники вже встигли закидати сміттям. Виходить, пам’ятник журналістам простояв лише чотири місяці!
Чому монументи, які повинні стояти століттями, у нас не можуть навіть перезимувати, я спочатку спробувала дізнатися у столичної влади. Але, почувши моє запитання, в управлінні охорони культурної спадщини Києва мені одразу порадили написати офіційний запит до КМДА, звідти його, мовляв, перешлють в управління, а тут подумають і дадуть відповідь. Що в перекладі з бюрократичного означає: нам нема чого вам сказати.
На думку глави Фонду порятунку Києва Віталія Черняхівського, якби пам’ятник було виконано з дотриманням усіх норм, нічого з ним не трапилося б. Багато пам’ятників у столиці зникають через безвідповідальне ставлення влади, каже він. Зокрема, за його словами, монумент засновникам Києва Кию, Щеку, Хориву і сестрі їхній Либіді треба було вчасно ремонтувати, а перший паровий млин столиці, пам’ятник промислової архітектури, і зовсім був знищений задля незаконного будівництва.
Як реагуватиме громадськість на таке зневажливе ставлення і до пам’ятників, і до журналістів, поки що невідомо. Голова Національного союзу журналістів Ігор Лубченко розповів, що вони навіть не підозрювали про існування такого пам’ятника, ніхто із влади їм не повідомив про відкриття. «Навіть із пам’ятником Георгію Гонгадзе було те саме, — розповідає голова НСЖУ. — Незадовго до відкриття цього монумента до нас прийшов Сергій Рудик, який тоді був заступником міського голови, й показав проект. Владу не цікавило, що в нас уже був конкурс на цю скульптуру і що ми знайшли й погодили місце її розташування — біля Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Не цікавило їх і те, що мати Гонгадзе була проти. А чому на Відрадному встановили цей пам’ятник — незрозуміло. Що це за місце? Там є хоч одна редакція?». Усе, що я змогла відповісти Ігорю Федоровичу, то це те, що жодної редакції там немає. Та й самого пам’ятника, котрий так дивно з’явився, може незабаром не стати.
