За даними ВООЗ, 85 відсотків усіх захворювань у світі передаються через воду. Щороку у світі від цих хвороб гинуть майже 25 мільйонів людей. Наші екологи запевняють, що погіршення якості води нині спостерігається у всіх великих містах країни. Найкритичніша ситуація на півдні.
61 відсоток вітчизняних водних ресурсів не відповідає стандартам і нормам, затвердженим, до речі, ще за радянських часів. За словами керівника «Гідротехнології» Володимира Синяка, «Дніпро — це на 60 відсотків вода, що була в ужитку. А її споживає дві третини населення України».
Серйозні претензії і до стану питаної води. На думку Володимира Синяка, навіть кринична вода нині не відповідає стандартам, що вже казати про водогінну. Одна чверть водогонів та каналізаційних систем, прокладених ще за часів Союзу, — в аварійному стані. Решта ще тримається, але також потребує ремонту. Пан Синяк переконаний, що органіка, яка є в наших трубах, поєднуючись із хлором, яким очищують питну воду, виділяє діоксини: речовини, які не виводяться з організму і знищують імунітет людей. Проте перевірити ці слова неможливо. Бо у світі є тільки п’ять лабораторій, які проводять аналіз на діоксини, і коштує він 20 тисяч доларів.
Щодо інших показників, то підвищена концентрація в воді ізотопів вуглецю, водню і кисню прискорює процеси старіння організму. Солі алюмінію пригнічують розумову активність (передусім у дітей). Надлишок міді вражає нирки і печінку, миш’яку — центральну нервову систему...
Але з песимістичними думками згодні не всі. Загалом вода України, і зокрема питна, — це міжвідомча проблема. За її станом стежать і за якість відповідають і Мінприроди, і МОЗ, і Держстандарт, і Держводгосп і ще енна кількість державних установ та громадських організацій. І оцінки якості цієї води також залежать від того, яку установу представляє оцінювач. Так, зокрема, Святослав Протас (Департамент організації санепідемнагляду МОЗ) запевняє, що довіряти треба тільки даним його міністерства. А згідно з ними, екологи дуже перебільшують. Навпаки, протягом останніх десяти років відсоток нестандартних проб води у водогоні зменшився вдвічі (за санітарними нормами) і не погіршився за хімічними. На підтвердження своїх слів, Святослав Протас наводить такий факт: торік в Україні не зафіксовано жодного спалаху кишкових захворювань, пов’язаних зі станом води. А стан води у водогоні Києва — взагалі найкращий в Україні. Стара інфраструктура справді потребує коштів. Але це вже інша тема.
Щоб поліпшити якість води, справді, треба викласти чималу суму. А на браку якісної воді, навпаки, можна заробити. Вода вже давно перетворилася на ринковий продукт. Очевидно, саме з цієї причини і позакривали в Києві дармові бювети. Свої послуги пропонують виробники фільтрів. Для держави це вигідно, бо тоді витрати перекладаються з державного і місцевих бюджетів на сімейні. Зацікавлені у поганій якості водогінної води і виробники фасованої. До речі, кілька років тому була спроба запровадити нові норми на питну воду, в тому числі й фасовану. Після їх запровадження половині вітчизняних виробників фасованої води довелося б піти з ринку. Можливо, тому, спроба і не увінчалася успіхом. Нині Інститут гігієни і медекології імені О. Марзеєва розробив нові санітарні норми і правила для всієї питної води (і централізованої, і децентралізованої, і альтернативної, і фасованої). І знову перспективи їх затвердження видаються примарними.
А поки що триває суперечка, яку все-таки воду ми п’ємо: живу чи мертву? Сподіватимемося, що відповідь на це запитання дасть не наступний перепис населення.
