Лелека, якого минулої осені врятували від загибелі дід з онуком, а протягом зими вилікували рани, покинув обійстя своїх рятівників. Але відлетів недалеко. Оселився на березі озера. З дерев злітає одразу, щойно побачить рибалок.
Про те, як у райцентрі Томашпіль (Вінницька область) Володимир Липовецький разом з онуком Сашком надали пристанище пораненому лелеці, наша газета розповідала в одному з номерів на початку нинішнього року. Птаха підібрав край поля син пана Володимира. Було це пізньої осені, коли починалися перші холоди. Поранений птах не зміг відлетіти в теплі краї. У нього була перебита нога й закривавлено крило. Лелеку в кабіні легковика привезли до оселі батька, який перед тим уже врятував пораненого крука, попросили, щоб так само «підлікував» бузька.
Гостя спочатку тримали в будинку, а коли той трохи набрався сил, помістили у хліві. Там у птаха було гарне товариство — корова, свині, кури та ще й цуцик. Адаптувався довгоногий у такій компанії нескоро. Зате потім навіть допомагав господареві годувати кота — носив йому рибу. Такий корм найбільше смакував Гриші, так господар назвав птаха. Пан Володимир протягом зими ледь не щодня сидів з вудочкою на озері, щоб догодити, як він каже, квартиранту.
Протягом п’яти місяців лелека жив у добрих людей. «В останній день березня я зробив йому гніздо, — продовжує розповідь пан Володимир. — На старому стовпі біля хати зрізав верхівку, встановив там риштування...»
Однак у гнізді Гриша провів тільки одну ніч. На ранок пролетів над подвір’ям, махнув сильніше крильми — і зник у тумані. «Ще раніше бачив, що він поривається літати, — каже Володимир Липовецький. — Далі тримати птаха в неволі було б не по-людськи. Сподівався, що буде жити в нас на обійсті, але він вчинив по-своєму».
Перед тим, як відпустити лелеку, його рятівник закріпив йому на нозі сережки. Не прості — срібні. «Це прикраси нашої невістки Тані, — усміхається співрозмовник. — Ми їй купили золоті. Вона не відмовилася зробити подарунок буселу».
Три тижні минуло, як Гришка покинув господарів. «Ми всі хвилювалися за птаха, — продовжує співрозмовник. — Думали-гадали, де він може бути. Аж поки знайомий рибалка не зателефонував. Розповів, що, як тільки на озері збираються любителі ловити рибу, одразу прилітає чорногуз. Каже, мабуть, це твій, бо дуже свійський. Підходить близько. Не відступиться, поки не випросить риби. Але сам до рук не дається, до себе нас близько не підпускає».
Досить було Володимирові назвати птаха по імені, як той одразу підійшов до нього. Упізнав рятівника. Той узяв його на руки і поніс додому. Нагодував. Знову пустив у хлів. Але лелека не захотів там залишатися. До вечора ходив слідом за господарем. На ніч залишився на обійсті. Уся родина з’їхалася того вечора, щоб ще раз помилуватися птахом, переконатися, що Гришка знайшовся цілий і неушкоджений.
На ранок лелека знову зробив коло пошани над будинком і полетів на нове облюбоване місце. Про це Володимир Липовецький дізнався згодом. Той самий знайомий розповів, мовляв, Гришка продовжує старцювати. Ходить берегом від одного рибалки до другого, заглядає у відра, щоб пригостили рибою. А коли наїсться, сідає на дерево чи на будиночок, який рибалки облаштували для себе, і спостерігає за ними з висоти.
— У нашому районі є село Благодатне, — каже Володимир Липовецький. — Там лісники обладнали вольєри, утримують страусів, ще якихось птахів. Думаю, може, до них відвезти Гришку. Але що з того вийде? Знову зачинять у клітку. Йому потрібна воля. Добряче за п’ять місяців находився із складеними крилами. Дай літати, і все...
На одній з околиць Томашполя щороку збираються лелеки. Зупиняються там, коли вертаються з вирію. Пан Володимир давно звернув на це увагу. Не раз спостерігав за ними. Добре знає місце, де зупиняються птахи.
— Можливо, коли навесні прилетять знову, Гришка приєднається до їхньої компанії. Якщо, звичайно, прилетять. І якщо знайдеться йому місце в їхньому ключі...
Упізнати Гришку з Томашполя природолюби зможуть за сережками на нозі. Якщо хтось зустріне птаха з таким розпізнавальним знаком, його рятівник Володимир Липовецький просить повідомити про це. «Щоб хоч знати, куди саме дістався Гриша...»
Вінницька область.
На знімку: лелека Гришка почувався в Липовецьких повноправним членом сім’ї.
Фото автора.
