Тридцять гектарів смерті

Обійшовши стороною «башту смерті», нині перетворену на ресторан, ми з депутатом міськради Вірою Лясковською марно намагаємось потрапити в декілька приміщень колишнього концтабору «Шталаг-328». Щоправда, кілька приватизованих приміщень «Цитаделі», перетворених на гуртівні будівельних матеріалів, мають відкриті двері, але мета наша інша: ще раз з болем переконатися — так, на землі, що стала суцільним братським кладовищем, сьогодні торгують і їдять, а намагатимуться ще й танцювати. Проектні кроки для майбутнього будівництва конгрес-готелю у Львові на території історико-культурного ландшафтного комплексу «Цитадель» вже здійснено. Тут заплановано зробити розкішний готель із оглядовим майданчиком на останньому поверсі, розважальним комплексом унизу, багаторівневим підземним паркінгом, концертним залом, фестивальним полем, підземним фунікулером та грандіозними сходами на кшталт Потьомкінських в Одесі. І якби не громадськість, напевно, тут вже давно б працювали робітники. Адже люди, від яких залежало сказати «так» чи «ні» будівництву, чомусь ніяк не хотіли вірити в те, що в роки війни тут розігралася трагедія, дещо менша за «Освєнцим». У те, що знають навіть підлітки — копни тут, і у ровах знайдеш кістки...

Нещодавно Віра Лясковська отримала листа від Управління СБУ в Львівській області. На її депутатський запит відповідали: так, на території Львівської цитаделі справді убивали військовополонених та спалювали їхні тіла.

«З часу існування табору в ньому утримувались ув’язнені військовополонені Червоної Армії (в т. ч. росіяни, українці, євреї та інші), а з 1942-го по 1944 рік також військовополонені громадяни Франції, згодом, після капітуляції Італії — інтерновані італійські солдати та офіцери. Встановлено, що в таборі «Шталаг-328» утримувалось понад 284 тисячі в’язнів, з яких табірною адміністрацією шляхом розстрілів, навмисним розповсюдженням епідемічних захворювань, штучним голодом та катуваннями знищено понад 140 тисяч осіб. ... військовополонені утримувались під відкритим небом або в камерах, які в зимовий період не опалювались.... командування табору проводило розстріли військовополонених на території самого табору в спеціально відведених місцях, які посилено охоронялись табірною поліцією, де спалювали трупи вбитих».

Ця історія набула вже давно міжнародного значення і директор американо-українського бюро з прав людини Мейлах Шейхет представив громадськості карту німецької аерозйомки 1941 року та пізніші схеми, зроблені за методом біолокації, що доводять існування на території Цитаделі багатьох місць масових захоронень. Сюди приїжджають родичі загиблих з Італії, Франції та Бельгії. І звичайно, їм хотілося б тут побачити не фестивальне поле, а принаймні відповідний меморіальний знак.

Сьогодні, дивлячись на банальні, виссані з пальця сюжети фільмів, хочеться сказати: ось де справжні сюжети для картин, які не залишили б байдужими навіть камінні серця. Та й хіба не цікаво розповісти, як з території, обнесеної колючим дротом у чотири ряди, між якими стояли вартові, могли постійно втікати військовополонені. І ці втечі були часом успішними.

Тихий бухгалтер спеціальних фондів УЦК на прізвище Фролов у 1944 році, користуючись своєю посадою, навів контакт з військовополоненими Цитаделі й організував втечу п’ятьох в’язнів.

А березневої ночі того самого 1944 року з концтабору в напрямку Янівської вулиці й Клепарівського вокзалу втекло аж 300(!) військовополонених. Більшість спіймали, однак чимало «розчинилося» у вулицях і приміських лісах.

А як вам такий сюжет: мистецькій групі «Красні мистецтва» стає відомо, що її збирається закрити головний комендант табору Патек, з’ясувавши, що під час її виступів, і навіть за її участю, відбуваються втечі полонених. Щоб зарадити ситуації, члени команди довідуються про особисті зацікавлення коменданта. Він, як виявилось, був дуже великим прихильником циркового мистецтва і перед війною сам об’їздив зі своїм цирком пів-Європи. Табірні аматори мистецтва вирішують організувати циркову акробатичну виставу за участю самого коменданта. Той, хоч як дивно, погоджується (куди подіти душу артиста!?) і навіть спеціально привів коня для дійства.

Цей унікальний цирковий виступ відбувся 18 липня 1943 року, в архівах все докладно зазначено: впродовж цілого спекотного дня «Mondіal Cіrcus — Dіrectіon: Strombolі» під керівництвом в’язня Жана Казабана, за підтримки коменданта табору Патека, артисти забавляли під палючим сонцем своїх товаришів-військовополонених. Виступ вдався на славу і переконав коменданта в необхідності залишити мистецьку групу, якою вона є...

Сьогодні нам важко уявити, як за таких нелюдських умов можна було думати про мистецтво? Не боятися організовувати втечі й писати нащадкам листи власною кров’ю: «Тут вмирали з голоду російські полонені тисячами 22.1.1944 p.», «Хто тут буде з Червоної Армії, той нехай розповість усім товаришам по зброї, що тут страждали, вмирали з голоду і холоду. 22 січня 1944 р.».

«Кожен ранок розпочинався з протяжного скреготу: клацали сталеві щелепи смерті, вимагаючи нових і нових жертв. Ні, не смерть, а її слуга — табірний поліцай колотив сталевим ломом по рейці, підвішеній у вартівні. З підвалів цегляних бастіонів, з казарм огорожок-кліток виходили, куляли, виповзали вимордувані військовополонені...» — так пише дослідник Тарас Пеняжко.

Коли в табір прибувала нова партія військовополонених, їх усіх допитували. Нацисти відбирали командний армійський склад, членів партії, комсомольців, а також військовослужбовців єврейської національності. Відібраних били і одразу ув’язнювали в камерах смертників, де протягом 17 діб приреченим не давали їсти. На стіні будівлі, за наказом майора Обертеля, було написано гасло: «Звідси тільки один шлях — на цвинтар».

Військових євреїв розміщали у підвалах. Потім знесилених, ледь живих полонених виводили у двір табору, розстрілювали, а трупи їхні спалювали.

Якось на початку листопада, коли у таборі вже встигло померти від дизентерії 3000 в’язнів, сюди з Рава-Руського табору військовополонених, де нацисти культивували сипний тиф, було навмисне завезено 380 хворих. Тодішній медфельдшер Галюк, який перебував у таборі від 8 липня 1941-го по квітень 1942 року, розповів: «Рано похолодало, йшов дощ зі снігом, табірний двір покрився зледенілим болотом... А тут у відкритих вантажівках привезли з Рава-Руського табору десь триста сипнотифозних хворих. Вивантажили на табірній площі, люди на ногах не стоять: в них гарячка, інші лежать без свідомості. Призвав мене комендант поліції Якушев, наказує розмістити в’язнів... Доповів Якушеву: «Лазарет у нас маленький, неможливо розмістити триста сипнотифозних хворих. Прошу виділити місце»... «Розмістити по казармах!» — сказав Якушев.

Коли Львів визволили від фашистів, радянські солдати побачили прикритий хмизом глибокий рів, повністю заповнений людськими трупами. Спалити їх гітлерівці просто не встигли...

Державна надзвичайна комісія з розслідування нацистських злочинів, яка прибула на Цитадель у серпні 44-го й обстежувала місце розстрілів військовополонених, виявила на поверхні землі та в ямах попіл і людські кістки, штучні зуби, предмети особистого вжитку, людське волосся.

З часу закінчення війни вже минуло 65 років, однак досі не проведено ексгумацію решти людських останків, і кістки подекуди знаходять перехожі. Тут досі немає ні каплички, ні принаймні величного хреста у пам’ять тих, хто поліг в обороні та штурмі, при службі чи насильному ув’язненні на території кровавої і таємничої Цитаделі.(Старші львів’яни розповідають, що існує під фортецею ціле підземне місто, яке ще очікує на своїх дослідників. Адже фортеця будувалася кілька поверхів вгору і кілька донизу). За різними даними, тут загинули не лише радянські військовополонені, а й італійці, приблизно 2 тисячі осіб, серед яких 1 генерал і 45 офіцерів. У землі цитаделі лежать і французи та бельгійці. Скільки саме, мені не довелося знайти. Відомо лише, що всіх французів вивезли до іншого табору, а на зміну їм привезли італійців, до яких ставилися із виключною жорстокістю, намагаючись схилити до співробітництва.

...Сьогодні ж чи не головною проблемою львівської Цитаделі є безсистемна приватизація окремих об’єктів комплексу та відсутність концепції й генерального плану регенерації унікального фортифікаційного ансамблю. У листопаді 2004 року на сесії міськради міста Львова було затверджено охоронні межі Цитаделі, однак потрібне негайне занесення історико-культурного ландшафтного парку «Цитадель» до Державного реєстру національного культурного надбання України як пам’ятки національного значення. Нам потрібна відкрита інформація з приводу наявності на території даної пам’ятки поховань часів репресій НКВД та Другої світової війни, бомбосховища, а також історично значимих подій, що мали там місце. І вже єдиними роботами, що можуть здійснюватися на території ландшафтно-архітектурної пам’ятки, можуть бути реставраційні та відновлювальні, причому на основі погодженого у встановленому порядку проекту регенерації комплексу загалом. Львову потрібен і історико-архітектурний музей «Львівська Цитадель». Інакше, що нам скажуть нащадки, як спитають: що цінували ви, що поважали, а що затоптували у бруд без душі й честі!?

На знімках: у всіх цих баштах перебували полонені, страждали і помирали від голоду і знущань. Депутат міськради Віра Лясковська марно намагається потрапити в декілька приміщень колишнього концтабору «Шталаг-328».