Ситуація така, що й зізнатися соромно. Я надумав покласти гроші в банк. І зловив облизня.
З якого дива в мене відмовилися взяти гроші? Точніше, спочатку взяли, навіть оформили документ і дали його мені на підпис. Я глянув на нього й, помітивши зміни в моєму ПІБ, вказав на них. Моє ПІБ — Дивак Микола Омелянович. У договорі ж стояло Дивак Николай Емельянович. Чому? Оператор Ганна Іванівна Магомедова (філія №8451/0512 Державного ощадного банку України Деснянського відділення м. Києва) чемно пояснила, що згідно з інструкцією й комп’ютерними програмами, банк укладає договори з клієнтами українською мовою, але їхні ПІБ заносять до бази даних тільки російською. Інакше не може бути. Тому що. Певно, щоб українці знали своє місце і межі дозволеного користування українською? Коротше, гроші мені повернули, але записати моє ПІБ згідно з паспортом і нормами українського правопису відмовилися. Звісно, що це не примха оператора. Я зайшов до іншої філії Ощадбанку. Там повторили те саме: ПІБ записуємо тільки російською, й подивилися на мене так, немов я не від світу цього. Такий випадок у них стався вперше. Здавалося б, інцидент можна забути, бо ж покласти гроші на депозит — не проблема. Що я й зробив у першому-ліпшому комерційному банку, де подивувалися вже з іншого: мовляв, що за дивне запитання — ми працюємо тільки державною мовою.
Випадок породжує низку запитань, зокрема: хто видав і підписав відповідну інструкцію в державному банку, чи затверджувалась вона в Національному банку України? Але й це, так би мовити, деталі. Перед нами приклад демонстративного приниження національної гідності, нехтування Конституції. Схоже я бачу щодня, щогодини, хоч звикнути не можу. Купити потрібну річ, отримати послугу в лікаря чи юриста, користуючись лиш українською, вдається лише іноді. Та нині про інше.
Послугами Державного ощадного банку України користуються мільйони людей. Серед них держслужбовці, народні депутати, ті ж поети, письменники й журналісти, що позиціонують себе як патріоти і професійні оборонці української мови. І слухняно погоджуються, щоб їхні прізвища писали російською.
У цих двох філіях Ощадбанку я був перший, хто звернув на це увагу. Підозрюю, що не лише на Троєщині, а й у цілій соборній Україні...
А мені зовсім не хочеться бути «першим і єдиним». Краще — з громадою, котра рішуче ставить на місце тих, хто принижує її право і гідність. Та ба...