Із досьє «Голосу України»
Андрій Кожем’якін, перший заступник голови фракції БЮТ, член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Народився 13 листопада 1965 року в Одесі. Має дві вищі освіти: Київське вище військово-морське політичне училище (1986), Київський університет імені Т. Шевченка (1996) за фахом «правознавство». У 1986—1988 роках служив офіцером Чорноморського флоту СРСР, у військовій розвідці, від 1988-го по 2005 рік пройшов кар’єрними сходинками шлях від оперуповноваженого до заступника Голови Служби безпеки України — начальника Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Генерал-майор СБУ. На час виборів до парламенту п’ятого скликання у 2006 році — радник Голови СБУ. У листопаді 2007-го вдруге обраний до парламенту за списком БЮТ. Захоплення: спорт, музика, література, історія. Одружений, дружина — президент медіакомпанії «Інформальянс»; має доньку, сина та онуку.
Люди зі спецслужбівським минулим, а тим паче з генеральськими погонами, зазвичай не вельми охоче розповідають про себе, але завжди багато знають. Хто ж він, один із найзагадковіших і найнаближеніших людей в команді лідера БЮТ Юлії Тимошенко? Зустрілися з Андрієм Кожем’якіним у штабі БЮТ на Подолі — в будівлі, що нагадує маленьку фортецю за сімома замками. Що одразу впадає в око в робочому кабінеті депутата — моделі кораблів та родинні світлини.
— Вас називають «очима» та «вухами» БЮТ. Як ви прийшли у велику політику, коли познайомилися з Юлією Тимошенко і чому опинилися саме в її блоці?
— Я ніколи не був, як ви кажете, «очима» та «вухами», бо доводилося активно освоювати основи законодавчої діяльності. Сьогодні я працюю на посаді першого заступника керівника фракції. Ця робота дуже відповідальна і вимагає від мене більше політичних дій та рішень. Знову-таки, передусім потрібно працювати над собою, щоб визріти як політик.
Після того, як помаранчевий уряд прийшов до влади, у квітні 2005 року я був призначений на посаду заступника Голови СБУ, мене тоді рекомендував тодішній Голова СБУ Олександр Турчинов, який був знайомий з моїми досягненнями, успіхами, можливо, збирав якусь інформацію. І так ми спільно пропрацювали сім місяців, доки уряд Тимошенко не було відправлено у відставку. Потім Олександр Валентинович запропонував мені йти до Верховної Ради за списком БЮТ.
Особисте знайомство з Юлією Володимирівною відбулося 27 листопада 2004 року, коли ми разом із декількома генералами СБУ — зокрема Олександром Скибінецьким та Олександром Скипальським — були присутні на Майдані, вийшли на сцену й зачитали звернення офіцерів СБУ до українського народу та правоохоронних органів. Після цього виступу нас запросили до штабу помаранчевої революції, і там я вперше познайомився з Юлією Тимошенко. Завжди складно робити якийсь серйозний крок, але на той момент усе, що відбувалося в Україні, сприймалося досить позитивно, і моя сім’я в повному складі підтримувала людей, які стояли на Майдані.
— Ви потомствений чекіст — ваш батько і родичі служили в КДБ, потім в СБУ. А чи цікавилися, чим займалися ваші родичі за часів СРСР?
— Я людина, яка несе в собі традиції спецслужби, тієї організації, яка потрібна кожній країні, захищає національні інтереси, безпеку держави. І гордий з того, що до цієї роботи мали причетність мій батько, його близькі родичі, брати, які займали серйозні посади у структурах КДБ. Мій батько в 1991 році створював Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю в СБУ і був першим його керівником, потім очолював управління в Одеській області. У ті роки, щоб потрапити до КДБ та посісти серйозну посаду, треба було мати високі професійні якості і, як казав один із класиків Жовтневої революції, холодну голову, гаряче серце і чисті руки. Я пишаюся тим, що всі мої родичі, які працювали в КДБ, мали чисті руки у прямому значенні — не залазили в ті справи, за які потім мені було б соромно. Я не міг знати все, над чим працювали мій батько та родичі, бо така специфіка спецслужби. Але коли став «посвяченим» у ці справи, то дізнався про суть їхньої діяльності. Мені не соромно за те, що вони робили. Коли після здобуття Україною незалежності прийшла нова влада, комісія з представників націонал-демократичних сил довірила саме моєму батькові, полковнику КДБ, створення в СБУ Управління боротьби з корупцією. Це і була оцінка його професіоналізму та особистих якостей як офіцера.
— Робота у спецслужбі не публічна. І коли ви потрапили до Верховної Ради, то спочатку мовчали і нагадували «сірого кардинала». Але невдовзі стали з’являтися на трибуні, коментувати позицію фракції, поточні політичні події. Чи легко відбулося це перетворення?
— Відкрита спецслужба — не спецслужба. Вона тоді не потрібна державі й не зможе виконувати всі завдання із захисту національної безпеки. Справді, в парламенті мені було важко перетворюватися з людини, яка понад 20 років працювала у спеціальній установі, де основним правилом гри було менше говорити, а більше слухати. Ставати публічним політиком складно. Спочатку довелося вивчити законодавство, всі технології, дії фракцій, регламентні норми, законопроектні етапи. Призначення на посаду керівника Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації було несподіваним. Але таке було рішення фракції — що на цьому місці знадобляться мої знання в боротьбі з коруп-
цією, щоб не дати розкрадати державне майно. Потім фракція обрала мене на посаду першого заступника керівника, на якій до мене працював Олександр Турчинов, котрий пішов із парламенту в уряд. Сьогодні я намагаюся публічно доносити через ЗМІ позицію фракції з тих чи інших питань і сподіваюся, що з кожним разом це виходитиме дедалі краще.
— Кажуть, що голосування фракції БЮТ контролюєте ви. Не раз доводилося спостерігати, як у сесійній залі під час голосування даєте команди депутатам. Як нині забезпечуєте фракційну дисципліну після переходу БЮТ в опозицію?
— Те, що журналісти бачать з балкона, як я координую дії фракції, — спричинено тим, що фракція досить велика, понад 150 парламентаріїв. Багато депутатів, особливо на початку робочого дня, в сесійній залі починають спілкуватися і відволікатися. І тому іноді даю їм сигнали. Але це в жодному разі не моє бажання, чи ще когось, через мене нав’язати певну позицію кожному депутатові. Перед кожним засіданням парламенту наша фракція збирається з 9-ї до 10-ї ранку, де кожен депутат може висловити свою позицію щодо певного законопроекту. Якщо зауважень немає або депутат не вмотивував свою думку, то голосуватимуть так, як визначила експертна рада. Іноді приймається рішення про вільне голосування. А коли складне політичне питання, фракція намагається віддати всі голоси, окрім зрадників, за рішення, яке відповідає нашим програмним засадам.
— Як впливатимете на «зрадників»?
— На жаль, це питання сьогодні не узгоджено ані Регламентом, ані Конституцією. Якщо виключатимемо зрадників із фракції, вони перейдуть у статус позафракційних. Положення про імперативний мандат нині не діє. В ідеалі повинно було б бути так: якщо депутат поставив підпис під коаліційною угодою з владою, а фракція йде в опозицію, то цю заяву можна розцінювати, як вихід із фракції. Бо наша політична сила йшла до виборців з чіткою програмою, ми обіцяли відстоювати та розвивати демократичний шлях розвитку нашої держави. Нині ми бачимо, що та політична сила, яка на популізмі й обмані отримала владу, — руйнує всі демократичні здобутки попередніх років. Ті депутати, які сьогодні йдуть в нову більшість, — вони зраджують не БЮТ, передусім вони зраджують тих громадян, які делегували їм своє право здійснювати владу. На жаль, більшість суддів Конституційного Суду керуються не принципом верховенства права, повагою до Конституції України, а тимчасовою політичною кон’юнктурою. Фактично КС узаконив зрадництво і відверту купівлю депутатів, як кріпаків. Однак ми будемо боротися зі зрадництвом і політичною корупцією в парламенті.
— Як вам удається переконувати Юлію Володимирівну, якщо вона не поділяє вашу думку?
— Переконувати Юлію Володимирівну голослівно неможливо. Я вношу свої пропозиції лише з тих питань, в яких маю досвід, — безпека, військова, правоохоронна сфери. Дискусія в керівництві нашої політичної сили відбувається постійно. І не завжди просто. Можна переконувати лише тоді, коли пропозиції чітко сформульовано, ретельно підготовлено, професійно представлено, вмотивовано.
— Ви є майстром спорту з рукопашного бою, займалися східними єдиноборствами. Чи практикуєте це нині й чи не виникало бажання застосувати свої навички в парламенті?
— Я підтримую свою фізичну форму, намагаюся зранку робити зарядку, коли є вільний час, займаюся спортом. Я очолював команду парламентаріїв з великого тенісу, яка стала чемпіоном Європи, також грав за футбольну парламентську команду. Тепер передаю любов до східних єдиноборств синові Руслану, якому 11 років, він ходить на дзюдо, айкідо і карате. Мудрість Сходу така: свій досвід треба завжди тримати при собі, бути стриманим, контролювати свої фізичні можливості й потреби, а переконувати словами. Звичайно, в парламенті бувають такі ситуації, коли словесні методи закінчуються, але я не прибічник штовханини біля трибуни. Чоловіки повинні домовлятися без фізичної сили і не перетворювати парламент на шоу. До цього не можна опускатися.
— Як любите проводити вільний час?
— Його, на жаль, не вистачає. Для мене найкраща терапія, коли збирається вся сім’я, приїжджає донька Дарина з чоловіком і онукою, якій рік і два місяці. Нещодавно був на концерті «95 кварталу» в палаці «Україна», товаришую з деякими учасниками цього проекту. Останні книжки, які перечитав, — «Честь имею» Валентина Пікуля та біографія Черчилля.
— Яке найбільше розчарування в парламенті?
— «Наша Україна».
— Ваш улюблений колір — білий, як і в Юлії Володимирівни?
— Чорний. Свого часу, коли я закінчив школу, вступав до військово-морського училища саме тому, що мені дуже подобалася чорна форма. Чорний колір, а особливо чорний на білому — це дисципліна, суворість, чіткість.
— Жінка в політиці — це... ?
— Нормально.
— Вам знайоме почуття страху?
— Так.
— Що може вивести вас з рівноваги?
— Несправедливість.
— Ви командний гравець чи лідер?
— Я командний гравець, але якщо треба — і лідер в команді.
Бесіду вела Юліана ШЕВЧУК.
