Якось одна «кишенькова» правозахисниця, захлинаючись від захвату, розхвалювала авторам цих рядків службу моніторингу дотримання прав людини в органах правопорядку. Мовляв, у міліцейських кабінетах якщо й б’ють затриманих, то з осторогою. У кожному регіоні є помічник міністра, в апараті МВС куратори, які удень і вночі заглядають у замкові шпарини, не допускаючи знущань над людиною. Де тепер ця служба? Подейкують, міністр Луценко терпів її, щоб очі замилювати своєю демократичністю і прозорістю.Анатолій Могильов, нинішній головний міліціонер країни, у ці ігри, схоже, не захотів грати. Може, тому, що людей у катівнях не стали бити менше. Хіба що більш витончено.
І справді, навіщо моніторинг, який не змінює в корені ситуацію? Напевно, міністр має намір заснувати іншу, більш ефективну інституцію, здатну покінчити зі знущаннями. Але, припускаємо, генерал за відомою традицією просто не любить виносити сміття з відомства. Однак від справжніх поборників прав громадян і журналістів насильство в ментівських катівнях не приховаєш. І розумніше відкрити силове відомство для публічного контролю, ніж щільно зачинити перед ним двері.
Так зробив Держдепартамент України з питань виконання покарань (ДДУПВП).
При ньому свого часу створили Громадську раду (ГР), до якої увійшли відомі правозахисники й журналісти.
Її робота далека від формальності, підтвердження цього — численні звернення до членів ради, їх часті відвідування місць не таких далеких, участь у контрольних заходах, проведених у системі тощо. А черговим доказом того, що в ДДУПВП (на знімку) не бояться гласності й відкритості, стало створення при ньому Центру превентивного моніторингу й захисту прав людини в діяльності органів і установ кримінально-виконавчої служби.
Нещодавно Громадська рада затвердила положення центру.
Превентивний центр — не просто крок до Європи, яка своїми міжнародними актами в сфері захисту прав людини примушує нас до рішучих дій. Ми й без підказки Заходу усвідомили, що далі так жити не можна. Тобто не можна жити так, як живуть у СІЗО й у колоніях: безправно й принижено. Там перебувають наші співвітчизники, котрі скоїли злочини й покарані судом від імені держави. Справедливо покарані чи ні — вирішувати не самозваним прокурорам. Адже, повторимо, тільки суд і ніхто більше не має права карати «пацієнтів» системи.
Знущання над беззахисними зеками — сам по собі великий злочин. А в СІЗО, до речі, утримуються й ті, провина яких не доведена, чиї справи розглядаються слугами Феміди, яка, імовірно, може й звільнити з-під варти. На жаль, але саме в слідчих ізоляторах чиниться частіше, ніж де-небудь, беззаконня у вигляді катувань, жорстоких і принизливих.
Центр превентивного моніторингу і створено для «своєчасного встановлення і запобігання випадкам» знущання в установах пенітенціарної системи. Його штатні інспектори, а вони будуть представлені по одному в кожному регіоні, зобов’язані відвідувати їх, і у разі виявлення фактів нелюдського ставлення до засуджених і затриманих доповідати начальникові центру. А той поінформує особисто голову ДДУПВП. Інспекторам також ставиться в обов’язок проводити службові розслідування, залучаючи до цього регіональні громадські й наглядові ради. До слова, дослідження проводитимуться й відносно персоналу кримінально-виконавчої служби, права якої нерідко ущемлюються... державою.
Працівники центру можуть безперешкодно відвідувати установи, спілкуватися з ув’язненими тет-а-тет; добирати й закріплювати за колоніями правозахисників; направляти рекомендації посадовим особам служби з усунення виявлених недоліків; вести прийом засуджених і персоналу колоній; проводити опитування, анкетування... Регіональні інспектори мають право збирати конференції й семінари, залучати до роботи наукових співробітників, вимагати від персоналу пояснень і статистичних звітів.
Одне слово, прав у них достатньо, щоб превентивними методами звести до мінімуму ганебні явища, пов’язані з приниженням людської гідності.
Працівники центру підзвітні тільки Громадській раді при департаменті, призначаються його головою за узгодженням з ГР. Тобто, дотримується підконтрольна єдиноначальність.
Центр фінансується департаментом, але є юридичною особою з усіма атрибутами й розпорядником бюджетних коштів.
Принциповий момент: кандидатури на посади інспекторів розглядаються на конкурсній основі Громадською радою при департаменті. Положення, зазначимо, розроблено істинними правозахисниками. І те, що ДДУПВП ухвалив його — свідчення неформального підходу до проблеми, бажання від розмов перейти до реального захисту прав людини. Нехай центр і створено «на виконання вимог ст. 17 Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність...» — це не зменшує добрих намірів департаменту створити прозорий і чесний контроль за тим, що відбувається за ґратами.
Захід безрезультатно вимагав від нас демократичних послаблень в «зонах» не одне десятиліття. Хочеться вірити, центр незабаром працюватиме на повну міць (конкурс на заміщення посад інспекторів оголошено). І успішно подолає труднощі зростання.
А одними з перших, передбачаємо, будуть проблеми в перемовинах з Мін’юстом. Адже невідомо, що скаже Марія Олексіївна, тобто МЮ, з приводу чергового утворення при Держдепартаменті з виконання покарань. «Марьлексіївна», напевно, побажає взяти під своє крило дітище ДДУПВП, як і його самого. Принаймні, нам відомо про такі благі наміри. Куди вони приведуть —покаже час.
