Дуже багато залежить від того, хто поруч із хворим
Шизофренія — один із найпоширеніших діагнозів, які у сварках і конфліктах ми звикли «ставити» одне одному, тож не дивно, що назва цієї хвороби звучить як образа. Цей психічний розлад обріс не тільки потворною стигмою, а й безліччю міфів, заснованих на страху й незнанні. Щоб розвіяти небилиці й хоча б трохи відкрити завісу над явищем, що у психіатрії називають шизофренією, «Голос України» звернувся до психіатра, психотерапевта, медичного психолога, засновника і голови наглядової ради МБО «Ініціатива за психічне здоров’я», директора з міжнародних питань Української асоціації психіатрів Тіни БЕРАДЗЕ.— Побутує думка, що саме навесні, коли пригріває сонечко, співають птахи, все живе відроджується до життя, загострюються багато психічних захворювань, у тому числі й шизофренія...
— У цю пору року в кожного з нас підвищується сексуальність. Що стосується психічних розладів, то навесні й восени відбувається не більше загострень, ніж узимку або влітку. Яка погода за вікном і яке число на календарі, значення для психічного захворювання не має, — каже лікар Тіна.
— На жаль, у нашому соціумі давно вже відбулася підміна понять. Розмовна мова запозичила професійні терміни психіатрії та інтерпретувала їх на свій лад. Ну, наприклад, здавалося б, необразливий жест — покрутити вказівним пальцем біля скроні й запитати: «У тебе що, дах поїхав?». Або, зітхнувши, томно повідомити: «Я в такій депресії! Навіть жити не хочеться...». Ми звикли до цих слів і жестів і вкладаємо в них зовсім інший зміст, ніж фахівці.
— У соціумі відбувається маніпуляція термінами. Насправді, депресія — небезпечне захворювання. У світовій психотерапії є таке поняття, як «велика депресія» — це соціально небезпечна хвороба. Не слід плутати її з поганим настроєм, негативними емоціями, які є в житті кожного. Також помилково вважати, що люди, котрі сильні духом і характером, не зазнають депресій або можуть із ними впоратися самостійно. Уявіть, людина страждає на цукровий діабет. Не давайте їй інсуліну, а скажіть: візьми себе в руки. Вона зможе це зробити? Її недуга не підкоряється силі волі. Те саме й депресія. При цьому захворюванні організм не виробляє в потрібній кількості речовину серотонін і має потребу в її поповненні. Так само легковажно, як приписуємо собі депресію, ми вживаємо і слово «шизофренія», якщо людина, на наш погляд, поводиться неадекватно. Насправді, не дай Боже, нікому, шановні, занедужати на шизофренію. Це дуже тяжке захворювання. Таке старе, як рак.
— Як відомо, шизофренія — це довічна хвороба, що не може бути вилікувана. При цьому психічному захворюванні людина не відрізняє реальність від уявного світу, втрачає зв’язок з оточенням... Усе ще побутує думка, що хворі на шизофренію небезпечні для людей, з якими спілкуються.
— Останніх років з десять у психофармакології відбулася революція: винайшли препарати, які блокують напад шизофренії. Тому в психіатричних стаціонарах зняли з вікон ґрати. Крім медикаментозного лікування, цивілізована психіатрія сьогодні займається соціальною реабілітацією хворого на шизофренією. Я пригадую фільм «Ігри розуму» з Расселом Кроу в головній ролі, якого за цю роль було визнано гідним премії «Оскар». В основу фільму лягла історія реальної людини, з якою я особисто знайома. Це — Джон Неш. Незважаючи на те, що Джон хворий на шизофренію, його було визнано гідним Нобелівської премії в галузі економіки. І це багато в чому завдяки дружині, котра завжди була поруч і розуміла, що відбувається з її чоловіком, усіляко допомагала йому впоратися з таким станом. Дуже багато чого в житті людини, яка страждає на шизофренію, залежить від того, хто поруч із нею.
— Точна причина шизофренії досі невідома, однак відомо, що недуга ця — як рак і діабет — реальна хвороба з біологічними основами. Це не результат поганого виховання чи особистої слабкості. І все-таки, про які чинники ризику варто знати?
— Якщо в роду хтось хворів на шизофренію, передусім прямі родичі — мама, тато, дідусь, бабуся, — то спадкоємець потрапляє до групи ризику.— Шизофренія може бути в будь-якої людини. Вона діагностується в усьому світі й у всіх рас і культур. Як проявляється ця хвороба? Які її симптоми?
— Варто враховувати, що дебют шизофренії найчастіше буває в юнацькому віці, в 17—20 років. Рідше трапляється після 40. У людини можуть бути галюцинації й марення. Дебют шизофренії схожий на реактивний психоз. І щоб не помилитися, варто спостерігати за людиною щонайменше півроку. Психоз минає, шизофренія — ні. Щоб поставити діагноз, потрібно уважно слухати марення. При реактивному психозі навіть марення не позбавлені логіки. Вони пов’язані із ситуацією й переживаннями людини. А при шизофренії — марення абсурдні. Приміром, людина каже: «Завтра почнеться війна, бо сьогодні я не зварив борщ». Або може сидіти ночами й чекати сигналу з космосу.
— Відомо, що за часів СРСР тоталітарний режим використовував психіатрію як каральний орган. Ґрати з вікон психіатричних стаціонарів зняли. Чи змінило це ставлення суспільства до психіатричної допомоги?
— За статистикою, в Україні близько 1 мільйона 200 тисяч громадян, що страждають на шизофренію. Ця статистика не повна. Багато хто замовчує проблему через страх потрапити на психіатричний облік, через боязнь мати клеймо. І це замість того, щоб лікувати близьку людину, допомогти їй.
Інша річ, що треба міняти систему психіатричної допомоги. Наприклад, є закон, згідно з яким приватні клініки не можуть лікувати шизофренію й маніакально-депресивний синдром. Чому? Адже нормальної альтернативи немає. І добре, якщо в державних психіатричних лікарнях лікують галоперидолом, адже в багатьох клініках досі застосовують амінозин, а це просто жах.
Пам’ятаю одну пацієнтку з моєї тбіліської практики... Коли її привели в лікарню, гарно вбрану, з макіяжем, зачіскою, у жінки був чудовий настрій, вона з усіма спілкувалася, намагалася допомогти. Після курсу лікування амінозином її поведінка й зовнішній вигляд радикально змінилися. У неї було марення: вона «зібрала» у своє уявне оточення всіх зірок-чоловіків, які тоді були в СРСР: Олександра Сенкевича, Вахтанга Кікабідзе, Деміса Русоса... І коли я зайшла до цієї пацієнтки, вона спитала мене: «Чого ви від мене хотіли? Кому я заважала?»... Цілком моральне запитання.
Сьогодні є безліч сучасних препаратів. Вони дають можливість таким хворим жити повноцінним життям. Один головлікар зізнався: мовляв, ми ці ліки продаємо... Виходить, у кого є гроші, той одержує одну психіатричну допомогу, у кого немає — іншу, традиційну.
Я ніколи не замислювалася, практикуючи в Америці або Австрії, який препарат призначати. Знала — вони є в аптеках. А от в Україні сучасних психофармакологічних ліків, які творять дива і повертають пацієнта до нормального життя, немає, як немає й адекватної допомоги хворим на шизофренію. В Європі після гострої фази пацієнта зі стаціонару переводять у спеціальні реабілітаційні центри, де він займається трудотерапією. За дві години там знімається напад, а потім за хворим спостерігають. Вилікувати до кінця шизофренію не можна. Але з нею можна жити.
— У популярних книжках і фільмах часто зображують людей, що страждають на шизофренію й інші психічні розлади, небезпечними і жорстокими.
— Це не завжди так. Термін «соціально небезпечна хвороба» свідчить про те, що ці люди небезпечні для себе самих. Серед причин смерті у хворих на шизофренію на першому місці — суїцид. Але за відповідного лікування ті, хто страждає на цю недугу, не тільки не небезпечні для суспільства і себе, а й можуть жити довго і щасливо.
