Освіта на виплат

З кожним роком кількість студентів, які здобувають вищу освіту за гроші, зростає, а бюджетних замовлень меншає. Ці обставини фактично унеможливлюють навчання обдарованих дітей із малозабезпечених сімей у вузах. Єдиний вихід із ситуації — взяти кредит у банку. Та навіть якщо студент наполегливо працюватиме, він навряд чи зможе вчасно погашати і надзвичайно високі відсотки, і заборгованість перед фінансовою установою.

Але, крім грошей на навчання, вчорашньому школяреві доведеться шукати кошти для сплати за житло, одяг та харчування. Не треба бути фахівцем, щоб зрозуміти: за нинішніх обставин жоден розумник, навіть за неймовірного бажання здобути вищу освіту, в боргову петлю не полізе. Саме тому, на погляд народних обранців, в ситуацію має втрутитися держава.

Відтак проектом закону пропонується запровадити спеціальний вид кредиту — на здобуття вищої освіти. Документ чітко описує порядок його оформлення, строки перерахування банком чергового платежу, передбачає закріплення граничного розміру відсотка за кредитом, встановленого урядом, а також надання позичальникові відстрочки повернення коштів до початку активної трудової діяльності та поетапний механізм погашення заборгованості. У всьому цьому держава зобов’язується забезпечити компенсацію частини процентної ставки в розмірі облікової ставки НБУ. У виняткових випадках на державу покладається субсидіарна відповідальність перед банком за боргами позичальника.

Досконалою таку схему назвати важко. Хоча б з огляду на те, що розроблялася вона до економічної та банківської кризи, коли довіра населення до фінансових установ трималася ще хоч на якомусь рівні. От як, приміром, прокоментувала «Голосу України» ситуацію юрисконсульт одного із приватних банків з іноземним капіталом, яка попросила не називати свого імені та установи:

— Наш банк працює за рахунок того, що залучає депозити. Тут ми змушені робити високі процентні ставки. А відтак не може йти мови про те, щоб надавати кредити за низькими відсотками, бо вийде, що купуватимемо гроші за значно вищою ціною, ніж продаватимемо. Хто працюватиме собі на збиток? Співпраця з державою в наданні освітніх кредитів, можливо, й могла б бути цікавою, якби йшлося про відповідальність у цій позиції п’ятдесят на п’ятдесят. Тобто половину відсотків сплачує студент, а решту — держава. Але й це видається сумнівним у світлі того, що ми маємо із молодіжними кредитами на житло. Адже сьогодні нашими основними боржниками є молодь, яка не в змозі повернути позичені кошти. Саме таких судових позовів у нас наразі найбільше. А держава, яка зобов’язувалася допомогти цим людям, відсторонилася і від них, і від нас. Що змусить фінансову установу після цього знову піти на співпрацю з державою? Між нами кажучи, тільки якісь незаконні аргументи, на кшталт відкатів чи хабарів. Заздалегідь можу сказати: наш банк на таке навряд чи зголоситься.

Схожі «нечисті думки» виникають і після ознайомлення із самим текстом запропонованого проекту закону. Зокрема, у ньому передбачено, що договір про позику оформляється між позичальником та банком-агентом, яким може стати будь-яка фінансова установа, що пройде тендерний відбір. Критерії вимог до них встановлюватиме Кабмін. Законотворцям слід ретельно попрацювати над тим, щоб забезпечити якнайпрозорішу процедуру такого відбору, щоб жодні тіньові махінації не нашкодили втіленню такої благородної мети, як допомога у здобутті освіти.

Низку зауважень до законопроекту висловили й фахівці головного науково-експертного управління. Вони також наголошують, що механізм відбору банків-агентів потребує чіткого окреслення в самому проекті закону. Також звертається увага на те, що згідно зі статтею 47 закону про банки та банківську діяльність, комерційні установи самостійно встановлюють процентні ставки. Тож якщо в разі надання освітнього кредиту уряд обмежуватиме максимальну процентну ставку — це суперечитиме чинному законодавству. До того ж жодна фірма не візьметься страхувати повну відповідальність позичальників грошей на освіту, тож банки, ймовірно, вимагатимуть поруку від батьків абітурієнтів, підкріплену певним фінансовим статком. Та навіть якщо процедура освітньої позики пройде всі законодавчі вимоги і стане дієздатною, експерти припускають, що кількість бажаючих отримати кредит на освіту значно перевищуватиме фінансові можливості держави. Тож у цій царині можуть виникнути корупційні схеми, як і під час надання молодіжного житлового кредиту. Висновок науково-експертного управління Верховної Ради — закон про надання кредиту на здобуття вищої освіти потребує доопрацювання.

Хоч би який недосконалий був цей законопроект, доводити його до пуття і втілювати в життя треба. Про це свідчить світовий досвід та нинішні вітчизняні реалії, коли обдаровані учні втікають по знання за кордон, вивозячи найцінніше — інтелектуальний потенціал нації. Однак особливого оптимізму не додає і те, що проект закону лежить у шухлядах законотворців із 2007 року, і те, як багато треба у ньому змінити, щоб державну допомогу отримали ті, хто її справді потребує, а не «хитрі на руку» спритники.