У засобах масової інформації, зокрема, і в «Голосі України», з’являються публікації, автори яких ратують за повернення до мажоритарної системи виборів до органів місцевої влади. Нагадаю, що у 2006 році вперше в Україні районні, міські та обласні ради обиралися за так званою пропорційною системою із закритими списками кандидатів у депутати. Попередні вибори до місцевих органів влади відбувалися за мажоритарною системою, за якої на кожному виборчому окрузі обирався один депутат серед кількох (багатьох) претендентів на депутатський мандат. Таких виборчих округів в Івано-Франківську було 60. Як депутат Івано-Франківської міської ради чотирьох скликань поспіль (тричі обирався за мажоритарною системою, а раз — за пропорційною), хочу висловити свої міркування з цього приводу, які грунтуються на великому досвіді депутатської діяльності.
Найбільшим недоліком нинішньої пропорційної системи є закриті списки, коли ймовірність обрання кандидата з цього списку залежить від того, чи знаходиться він у так званій «прохідній» частині. А вже сама «прохідна» частина прямо пропорційно залежить від кількості виборців, які проголосують за цей виборчий список.
Звичайно, кращою є пропорційна система з відкритими списками, коли, скажімо, 60-й кандидат з виборчого списку може стати депутатом ради, а перший — ні. У цьому разі зменшується авторитарна роль керівників партій, виборчих блоків, які формують виборчий список кандидатів у депутати. Зрештою, при відкритих списках, по суті, неможливо купити прохідне місце у того, хто має вирішальний вплив на його формування. А зважаючи на те, що насамперед політично активна у громадському житті людина (якій болять проблеми громади!) мала би прагнути стати депутатом, то вона може без надмірних труднощів це зробити через партійні та різноманітні громадські організації і бути обраною за відкритими списками до місцевих рад.
Чи вигідна пропорційна система міським головам? Переконаний, вигідна, але за умови, що діяльність міських голів буде прозорою, публічною і спрямованою винятково на благо громад. В інших випадках ця система є невигідною, бо може істотно обмежувати, так би мовити, «самодіяльність» міських голів та підлеглих їм виконавчих комітетів щодо найбільших багатств громад — земельних ресурсів, нерухомості, бюджетних коштів. І якщо міські голови публічно висловлюються за повернення «мажоритарки», то їх можна, в контексті викладеного, зрозуміти. Ратує за повернення «мажоритарки» й івано-франківський міський голова Віктор Анушкевичус, що також наштовхує на певні, не дуже веселі роздуми.
З другого боку, мені важко уявити собі прозору, публічну діяльність міського голови винятково в інтересах громади, яка б не знайшла підтримки серед депутатів, обраних за нинішньою пропорційною системою, незалежно від того, які політичні чи громадські організації вони представляють. Так зване протистояння у нинішній Івано-Франківській міській раді, що давно тут спостерігається, зумовлене не пропорційною системою, за якою обирались депутати, а, поза сумнівом, небажанням чи невмінням міського голови працювати прозоро, публічно, в інтересах громади, невмінням організувати роботу депутатських фракцій, постійних та контрольних депутатських комісій на ефективне розв’язання болючих проблем міста із широким залученням громадськості. А 27 лютого 2007 року вперше в цій каденції п’ятого демократичного скликання було зірвано пленарне засідання міської ради з ініціативи... міського голови Віктора Анушкевичуса, який, всупереч регламенту і здоровому глузду, не захотів створити тимчасову депутатську комісію з вивчення земельних зловживань на території міської ради, зокрема, і щодо незаконного відчуження 31 га родючої землі у приміському селі Микитинці під забудову приватною структурою.
На жаль, неякісна підготовка документів на сесії міської ради, нехтування думкою депутатських комісій, відсутність попереднього широкого обговорення питань у депутатських фракціях, погоджувальних радах, схвалення візами проектів рішень сесій міської ради головами фракцій чи депутатських комісій часто перетворюють сесійні засідання з робочого органу на малопродуктивне провінційне театралізоване видовище.
Попередня івано-франківська виконавча міська влада разом із депутатським корпусом, обраним за мажоритарною системою, і повернення якої так прагнуть нинішні міські голови, не вирізнялась особливою цнотливістю по відношенню до інтересів громади. Але справи там залагоджувалися без відчутних протистоянь і особливого шуму в сесійній залі, при «одобрямсі» більшості депутатів міської ради. Останні навіть на хвилі, ймовірно, мазохістських переконань делегували, всупереч закону, право розпоряджатись землею громади — виконавчому комітету міської ради.
Переконаний, що тільки в умовах пропорційної системи виборів могла бути створена, хоч і з другої спроби, тимчасова депутатська комісія, яка досліджувала земельні зловживання чинної в Івано-Франківську виконавчої влади та змогла оприлюднити у 2007 році збірку документів під назвою «Що за лаштунками міської влади?». До слова, за документами цього збірника правоохоронними органами порушено дві кримінальні справи.
Повернення до мажоритарної системи виборів, особливо в обласних центрах і великих містах, матиме в умовах нашого деградованого суспільства сумні наслідки: депутатами стануть здебільшого не представники молоді, яка так нерозсудливо домагається «мажоритарки», а так звані бізнесмени із сумнівним походженням статків, які елементарно «куплять» виборців цілими під’їздами та будинками грошима чи благами. Депутатство їм, як правило, потрібне як для певного захисту, так і для розширення за рахунок громади власного бізнесу. З міським головою такі депутати, обрані за мажоритарною системою, легко знайдуть спільну мову, створивши «більшість», і спільними зусиллями займуться дерибаном ресурсів, які ще залишились у власності громади, без зайвого шуму і скандалів. Повернення до «мажоритарки» сповільнить партійну структуризацію, громадську активність, в т. ч. молоді, без чого важко уявити собі побудову громадянського суспільства.
Думки про те, що виборці повинні знати свого депутата (як такого собі лобіста інтересів виборчого округу), не витримують критики, бо мають ще радянське походження: депутата слід було завантажити виконанням обов’язків, властивих виконавчій владі. Адже сесії відбувалися рідко, були короткими за тривалістю і супроводжувались суцільним «одобрямсом» під час голосувань. Виборці повинні не знати свого депутата як лобіста, а відчувати результати діяльності влади, яка працює на благо громади, щоденно бачити зміни на краще і, в ідеалі, не відчувати присутності владних чиновників.
Чи прислухається Верховна Рада до галасу, здійнятого асоціацією міських голів та «іже з ними» щодо повернення мажоритарної системи виборів? Ймовірно, що так. І, на жаль, це буде далеко не перше рішення Верховної Ради, спрямоване проти реального народовладдя, проти інтересів територіальних громад.
Володимир СТАСЮК, депутат Івано-Франківської міської ради чотирьох скликань, голова постійної депутатської комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення.
