Негативні наслідки економічної кризи позначаються не лише на соціальній сфері. Точнісінько так само, як під приводом фінансових труднощів відкладається виконання соціальних зобов’язань, необхідність зосередитися на порятунку економіки використовують для відмови від реалізації найважливіших вимог суспільства. Ми вже не раз чули, що ні статус російської мови, ні створення оборонного і зовнішньополітичного союзу з Росією нібито не цікавлять громадян України. Мовляв, під погрозою виявилося економічне виживання української держави, і всі устремління має бути спрямовано винятково на те, щоб зберегти хоча б нинішній украй низький рівень життя. Нам навіюють, що всі вимоги, не пов’язані з економічними питаннями, — то лише безглузда демагогія, що заважає займатися справою.

Визначити стратегію

Насправді українське суспільство не зможе зупинити розвиток кризи доти, поки не розв’яже стратегічні проблеми. Без цього всі спроби створити ефективну економічну модель нагадують будівництво дітьми замку з піску, що розвалюється за першого необережного дотику. Сучасний світ, що зіштовхнувся з важкоподоланними викликами і погрозами, стає дедалі небезпечнішим і жорстокішим. І перспективи вижити в ньому є тільки в тих країн і цивілізацій, які ясно усвідомлюють свої інтереси й уміють їх відстоювати.
Тому Україна зобов’язана якомога швидше визначити стратегічний напрям національного розвитку. Сьогодні для цього склалися начебто сприятливі обставини. На минулих президентських виборах українські громадяни ясно висловилися за збереження України в просторі східнослов’янської цивілізації та зміцнення зв’язків з іншими державами східнослов’янського світу, і насамперед з Росією. Саме це забезпечило перемогу Вікторові Януковичу, тому що він, по суті, не запропонував ні економічних, ні соціальних перетворень, які можна було б розглядати як реальну альтернативу тій політиці, що проводилася Ющенко й Тимошенко. Однак українські виборці добре розуміють, що курс на зміцнення східнослов’янської єдності зачепить не тільки зовнішньополітичну сферу, а й приведе до соціально-економічних перетворень у суспільних інтересах.
Найважливішою складовою такого курсу повинні стати рішення, що гарантують вільне використання російської мови у всіх сферах громадського життя. Російська мова і російська культура, у формування яких зробили величезний внесок представники українського народу, в рамках східнослов’янського простору й у країнах, що межують із ним, давно набули інтернаціонального статусу. Вони об’єднують східнослов’янську цивілізацію, створюють основу для взаємодії і співробітництва між етносами й державами, що є її складовими. Потреба вільного використання російської мови обумовлена не лише вибором зовнішньополітичної стратегії, що відповідає національним інтересам України й настроям українського суспільства, а й завданнями, пов’язаними з досягненням суспільної єдності. Поки українське суспільство залишається розколоте й роздроблене, соціально-економічні труднощі, які найближчими роками будуть тільки наростати, почнуть породжувати дедалі нові міжрегіональні та міжетнічні суперечності й різко посилювати вже наявні. Потрібно, щоб суспільство об’єднувало зусилля в розв’язанні проблем, що постають, не намагалося знайти винуватих, не обвинувачувало у всіх бідах жителів інших регіонів і представників інших етнічних груп. А для цього вкрай важливо створити умови для активної участі всіх українських громадян у соціальній і політичній діяльності.
Кілька років тому я написав низку статей, в яких закликав до створення передумов для формування української політичної нації, підкреслюючи, що, якщо її формування не почнеться до настання глобального економічного спаду, нам буде дуже важко перебороти кризу. На жаль, жодних кроків у цьому напрямі так і не було зроблено. Більше того, Ющенко отримав можливість практично безперешкодно проводити політику, спрямовану на розділ і розкол народу України. Як відомо, кризу Україна переживає важче, ніж інші країни світу. І це багато в чому пов’язано з роздробленістю українського суспільства, яка породжена олігархічним пануванням, євроатлантичним курсом влади і прагненням проамериканських сил перетворити етнічний націоналізм на офіційну державну ідеологію. Часу в нашому розпорядженні залишилося зовсім мало. Світова економіка найближчими місяцями зіштовхнеться з новою хвилею кризи, яка може виявитися для нашої країни смертельно небезпечною.
Події останніх років лише зміцнили мою переконаність у тому, що формування української політичної нації може розпочатися тільки після створення умови для вільного використання російської мови. Безумовно, такі заходи зміцнять наші зв’язки з Росією й Білоруссю, допоможуть у проведенні курсу на економічну інтеграцію в рамках східнослов’янської цивілізації й у створенні оборонного союзу із братніми державами. Але вільне використання російської мови необхідно передусім нам самим. І не тільки тому, що її вважають своєю рідною більш як 20 мільйонів українських громадян, серед яких не лише етнічні росіяни, а й українці, угорці, словаки, греки, болгари, кримські татари. Російська — це мова, якою вони розмовляли в дитинстві, якою вони думають, спілкуються із дру-зями та рідними, пишуть вір-ші й наукові праці. Така поширеність російської мови вже сама по собі є достатньою причиною, щоб забезпечити
їй державний статус. Не хочеться знову і знову наводити приклади з європейської дійсності, але, на нещастя, нашим націоналістам доводить-ся нагадувати загальновідомі факти з життя Європи, куди вони з усіх сил прагнуть, але досягнення якої вони зовсім не збираються засвоювати. Шведи становлять лише 5,7 відсотка жителів Фінляндії, проте шведська є державною мовою. У Швеції проживають близько 5 відсотків фінів, але фінська мова (поряд із саамською) може вільно використовуватися в державних установах.
Така політика, спрямована на створення умов для широкого використання тих мов, якими розмовляє істотна частина населення країни, проводиться в багатьох європейських країнах. Зауважу, до речі, що відносини шведів і фінів у минулому були далеко не безхмарними, що не заважає їм поважати мову і культуру одне одного.
Ситуація з російською мовою в нашій країні принципово інша. Це не просто мова етнічних російських громадян України, це мова всього народу України, оскільки українська культура має дві складові — українськомовну й російськомовну. Відмовляючись від цієї двоєдиності української культури, ми відмовляємося не просто від значної частини культурної спадщини (у тому числі від усієї творчості Гоголя і прози Шевченка), а й від власної культурної ідентичності. Тому витіснення російської мови винятково в побутову сферу, спроба знищити її як мову науки, освіти та ЗМІ — пряма загроза для збереження народу України як історично сформованої соціокультурної спільності.

Парламент може прийняти закон «Про мови України»

То як створити умови для вільного використання російської мови у всіх сферах державного, культурного і громадського життя України? Здавалося, найрозумніше було б забезпечити їй державний статус. Але, на жаль, в умовах, коли політичне панування в парламенті держави захоплено проамериканськими силами, це практично неможливо. Перемога на президентських виборах Віктора Януковича (якому ще тільки потрібно довести готовність виконувати свої передвиборні обіцянки) і формування нової парламентської коаліції (якій ще потрібно довести свою ефективність) лише створили політичні умови для зменшення впливу проамериканських сил, які не збираються поступатися позиціями. Домогтися зміни Конституції України, зафіксувавши в ній державний статус російської мови, сьогодні, на превеликий жаль, неможливо через те, що немає в наявності необхідних 300 голосів у парламенті.
Однак проста парламентська більшість у змозі прийняти базовий закон, який гарантував би вільне використання російської мови й розвиток мов національних меншостей. Схожий законопроект є. Він створений мною у співпраці із трагічно загиблим Євгенієм Кушнарьовим і Василем Волгою, котрий у результаті антиконституційних дострокових виборів втратив мандат народного депутата. Тому просувати цей законопроект мені доводиться самотужки. Правда, поки що не вдалося домогтися внесення його до порядку денного Верховної Ради України для того, щоб проект закону «Про мови України» було поставлено на голосування, що стане найважливішим показником єдності нової парламентської більшості і її здатності домагатися реалізації своїх передвиборних обіцянок.
Прийняттю закону, що гарантує вільне використання російської мови й закріплює права мов національних меншостей, з усіх сил намагаються перешкодити бютівці, «нашоукраїнці» і «Народна самооборона», що приєдналася до них. Це легко зрозуміти: ні проведення курсу на зміцнення східнослов’янської єдності, ні об’єднання українського суспільства не відповідають їхнім інтересам. Проти прийняття закону заперечують на тій підставі, що всі можливі гарантії, мовляв, передбачені відповідними статтями Конституції України і Європейською хартією регіональних мов і мов національних меншостей, до якої приєдналася й наша країна. У такий спосіб намагаються підмінити поняття й заплутати суспільну думку. Наявність у Конституції відповідних статей і підписання Хартії, навпаки, робить необхідним прийняття закону, котрий створює механізм реалізації прав і можливостей, передбачених цими документами. Конституція України лише проголошує права й позначає загальні правові принципи, а Хартія декларує важливість вільного використання мов, але приділяє основну увагу тим мовам, які опинилися під загрозою зникнення. Справді, надзвичайно важливо, щоб у носіїв болгарської або молдавської мов була можливість передати її своїм дітям, а їхні сусіди були б зацікавлені в тому, щоб вивчати і зберігати мову й культуру національних меншостей, що проживають з ними в одному регіоні. Перед нами, як я вже казав, стоїть інша небезпека: витіснення російської мови з науки, культури, освіти та ЗМІ в побутову сферу, що болісно позначиться на українській національній ідентичності.
Законопроект «Про мови України» закріплює за людиною право вільно зараховувати себе до однієї або декількох мовних груп, отримуючи необхідні можливості для культурної і мовної самореалізації. Це надзвичайно важливо в сучасних умовах, коли етнічне походження й рідна мова часто не збігаються. Яка мова, наприклад, є рідною людині (в якої мама — грекиня, а батько — українець), що виросла у Криму або в Маріуполі, а тому з дитинства розмовляє російською? Відповідно, кожна мовна група, незалежно від чисельності, отримує можливість реалізації прав, пов’язаних із розвитком і використанням цієї мови. Це, звичайно, ніяк не загрожує статусу української мови як державної, офіційної мови політики і влади. До того ж мова тієї або іншої мовної групи може одержати статус регіональної, якщо чисельність його носіїв становить не менш як 10 відсотків від населення регіону або таке рішення буде прийнято органами місцевої влади (наприклад, щоб урятувати від зникнення мову національних меншостей). Регіональні мови вільно використовують в місцевому громадському житті, в рекламі та ЗМІ, а російська також має зберегтися як мова освіти і науки, звісно, поряд з українською, в роботі держустанов, судів, міліції, прокуратури, органів охорони здоров’я. У внесеному мною базовому законі передбачається внесення відповідних змін до 22 чинних законів України.

Шанс на зміни

Здавалося б, у цьому законопроекті не можна побачити що-небудь, крім прагнення домогтися реалізації культурних і мовних прав українських громадян і створити умови для консолідації українського суспільства. Однак Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності вирішив, що законопроект спрямовано на «звуження сфери використання української мови», а тому рекомендував його відхилити. Негативний висновок підписав голова комітету Володимир Яворівський. І цим усе сказано.
У мене немає жодних сумнівів у тому, що колишній радянський письменник В. Яворівський дуже добре розуміє, що статусу української мови ніяк не загрожує ні вільне використання російської, ні захист мов національних меншостей. Ним під час складанні рекомендації рухали зовсім інші мотиви. Щоб зрозуміти їх, досить згадати його висловлювання в одному з інтерв’ю три роки тому: «Ми 350 років були підстилкою Росії, і жодного дня — Америки, а варто було б спробувати».
У цій фразі сконцентровано висловлена вся ідеологічна позиція проамериканських сил. Вони хотіли б дискредитувати й оббрехати спільне минуле східнослов’янських народів, щоб вирвати Україну зі східнослов’янського простору й перетворити її на сателіта США. Заради цього вони готові пожертвувати й національно-культурною ідентичністю українського народу, й єдністю українського суспільства. І сьогодні головне питання в тому, чи буде й далі український парламент іти на поводі у проамериканських сил чи українське суспільство все-таки отримало з перемогою Віктора Януковича шанс на зміни на краще.
Голосування стосовно проекту закону «Про мови України» дасть нам ясну відповідь, показавши справжнє розміщення сил у Верховній Раді і продемонструвавши справжні позиції політичних сил. Українські політики отримали шанс виконати свій борг перед суспільством. Подивимося, чи зуміють вони ним скористатися.

Леонід ГРАЧ, народний депутат України, голова Громадської ради із захисту конституційних повноважень Автономної Республіки Крим.