Леоніду Гавриловичу Шараєву виповнюється 75 років. На моє глибоке переконання, його ювілей гріх обмежувати вузьким родинним колом, бо він не лише зразковий сім’янин, а й відомий державний діяч. Адже майже два десятиліття очолював Миколаївський міськком і обком партії, був другим секретарем Луганського обкому партії. У тих краях ідеологія незалежності України самобутня: якщо у бій — то до останнього подиху; якщо на труд — то по-європейськи. Про бої миколаївцям нагадує пам’ятник 8-ми Героям Радянського Союзу, десантникам старшого лейтенанта Костянтина Ольшанського, які, жертвуючи власним життям, визволяли місто від фашистів. А луганчанам — пам’ятник 110-ти героям-молодогвардійцям, котрі у ворожому тилу на смерть стояли за свободу Батьківщини. А про мирні справи — унікальна промисловість.

Шараєву Леоніду Гавриловичу 12 квітня виповнюється 75 років.
Народився другим із трьох дітей радгоспного механізатора в Бориславському районі на Херсонщині.
З перших днів війни батько Гаврило Йосипович пішов на війну і в 1944 році повернувся без руки.
Леонід з медаллю закінчив десятирічку і з червоним дипломом Миколаївський суднобудівний інститут ім. Макарова.
Працював на Чорноморському суднобудівному заводі майстром, секретарем комітету комсомолу, першим секретарем Миколаївського обкому комсомолу, першим секретарем Миколаївського міськкому партії, інспектором ЦК Компартії України, другим секретарем Луганського обкому партії.
З 1980 по 1990 рік був першим секретарем Миколаївського обкому партії. Зорієнтувавшись у згубності горбачовської політики, добровільно пішов у відставку. Від запропонованої В. В. Щербицьким посади міністра відмовився.
З 1990 по 2000 рік був першим заступником керівника апарату Верховної Ради України. Звільнив його В. Коваль після оксамитового перевороту.
Обирався депутатом Верховної Ради УРСР і двічі — депутатом Верховної Ради СРСР.
Нагороджений двома орденами «Знак Пошани», орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна, орденом «За заслуги ІІІ ступеня».

Якщо за мірками Європи, то Л. Г. Шараєв на посту першого секретаря Миколаївського обкому партії організовував розвиток економіки, суттєво потужнішої, скажімо, від Албанії, Люксембургу чи прибалтійських країн. Я також обирався членом обкому і достеменно знаю, що це був орган ефективного управління розвитком економіки і соціальної сфери, опорою і захистом людини праці та стримування зазіхань хапуг і розтління суспільства демагогами. Результати минулого півтора десятиліття переконують, що навіть за наявності якихось недоліків той політичний курс був незрівнянно правильнішим від нинішнього. Дедалі більше людей усвідомлюють, що після того як кабінети в обкомах партії зайняли демагоги, економіка України рухнула, рівень життя опустився до нижче нікуди. Навіть і те, що вражених пустомельством українських лідерів далі європейських сіней не пускають.
Наші з Леонідом Гавриловичем шляхи йдуть паралельно від сільських домівок: моєї — на Черкащині і його — на Херсонщині аж до величних урядових будівель. До війни наші батьки працювали механізаторами. В перші дні після нападу фашистів пішли боронити Батьківщину, залишивши в окупації матерів з трьома дітками і старими батьками. На щастя, уціліли і з орденами на офіцерських кітелях та рубцями від незагоєних ран повернулися відбудовувати згарища і руїни. Молодший лейтенант Гаврило Йосипович Шараєв прийшов додому без руки. Втратив її на Курській дузі.
Як і належало дітям, що пізнали біди і жахи війни, ми швидко дорослішали, старанно вчилися, бралися за чоловічі справи. Обидва з червоними дипломами закінчили інститути. Я — Білоцерківський сільськогосподарський. Леонід — Миколаївський суднобудівний. Після вдалого старту в трудових колективах обиралися секретарями комсомольських, а з часом і партійних комітетів. Працювали інспекторами ЦК Компартії України. Потім мені довірили головування в Тернопільському облвиконкомі, посади міністра, заступника Голови Ради Міністрів республіки. Леоніду Гавриловичу — другого секретаря Луганського, а з часом — першого секретаря Миколаївського обкому партії.
При тодішній організації управління, звітності та контролю актив республіки регулярно інформувався про стан в областях і галузях. Миколаївщина була особливою гордістю України. Її величні справи збагатилися чудовими знаннями і багатим досвідом Леоніда Гавриловича. Про ті часи він згадує з гордістю і душевним щемом. Для нього, професійного корабела, завжди на першому плані три заводи: Чорноморський суднобудівний, «Океан» та імені 61-го комунара. На них трудилося 43 тисячі найвищої кваліфікації інженерів, верстатників, зварювальників, слюсарів, електриків, зброярів та інших робітників.
Про їхню унікальність свідчить таке. У них був найбільший у світі похилий стапель, найпотужніший 900-тонний портальний кран, верстат для проточки шийок колінчатого вала завдовжки 50 метрів до корабельного двигуна. На території Чорноморського заводу перепліталося 157 кілометрів залізничної колії. На Південному турбінному заводі «Зоря» виготовлялися турбінні двигуни потужністю 60 тисяч кінських сил для форсування швидкості крейсерів, а також компресори для магістральних газопроводів. На заводі «Екватор» — обладнання для регенерації корабельного повітря та не гірші від японських побутові кондиціонери.
Миколаївці за чверть століття дали Батьківщині понад тисячу кораблів, екіпажі яких складалися із понад ста тисяч матросів. У їх числі п’ять сотень риболовних траулерів і сейнерів, якими з усіх морів і океанів виловлювалося близько трьох мільйонів тонн риби. Тому вона буквально за копійки продавалася у магазинах. Їхніми суховантажами, балкерами, ролкерами, рефрижераторами, буксирами майже повністю комплектувалося злодійкувато розтринькане Чорноморське морське пароплавство.
Заслуги миколаївців по модернізації та оснащенню Військово-Морських сил величезні. Спочатку вертольотонесучі крейсери «Москва» і «Ленінград». Потім авіаносні крейсери «Київ», «Мінськ», «Новоросійськ», «Баку» з трьома десятками літаків та вертольотами на палубах. Ударний крейсер «Слава», оснащений 16-ма балістичними ракетами, охолоджує не одну гарячу голову. Дві плавучі майстерні для ремонту підводних човнів, на кожній з яких встановлено по 365 металообробних верстатів. Корабель «Сергій Корольов» для управління космічними апаратами з протилежного від нас боку Земної кулі.
Крім названих, у місті діяли заводи з виготовлення обладнання для корабелів і оснащення суден, а також підйомно-транспортних механізмів, шляхових машин, трансформаторний, конденсаторний і низка менших заводів. Та ще парфумерний комбінат «Алые паруса», взуттєва фабрика і т. д. Але особливо вагоме місце займав Глиноземний завод. Він щорічно у своєму порту приймав до півтора мільйона тонн відвантаженого з Гвінеї глинозему, збагачував його і поставляв металургам для виплавки алюмінію.
Щоб таке величезне виробництво було ритмічним, щоб належно діяла медицина, культура, комунальна і побутова служби, в місті масштабно велося будівництво. Щорічно новоселам передавалося 4—5 тисяч квартир. Чисельність жителів Миколаєва збільшилася з 320 тисяч у 1967 році до 520 тисяч у 1990-му. За часів Леоніда Гавриловича в області спорудили Южно-Українську атомну електростанцію і селище енергетиків, де нині понад 30 тисяч жителів. У Первомайську побудували потужний шкірзавод на італійському обладнанні, яке дозволяло виготовляти лайкову шкіру. Налагодили серійне виробництво високопродуктивних широкозахватних дощувальних машин «Фрегат». Помітні зрушення у зміцненні матеріально-технічної бази сільського господарства, спеціалізація і концентрація виробництва забезпечили зростання обсягів продуктів рослинництва і тваринництва, відчутне покращання продовольчого постачання населення Миколаївщини.
Організаторські здібності та трудові досягнення Л. Г. Шараєва відзначені двома орденами «Знак Пошани», орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна та орденом «За заслуги ІІІ ступеня». Він двічі обирався депутатом Верховної Ради СРСР та депутатом Верховної Ради УРСР. Незважаючи на успіхи і нагороди, серед перших зрозумів, що горбачовська легковажність веде народ і державу у безвихідь. Тому в 1990 році й звернувся до В. В. Щербицького з проханням звільнити його від обов’язків першого секретаря обкому партії.
Від пропонованого міністерського портфеля відмовився. І на посаді першого заступника керівника апарату Верховної Ради України десять років скрупульозно налагоджував становлення законодавства України. Працівники апарату якісно і вчасно забезпечували депутатський корпус потрібними документами і аргументами. Та у 2000 році після оксамитового перевороту у Верховній Раді новий керівник апарату В. С. Коваль з посади його звільнив.
Символічний парадокс: так, як безтямні й безвідповідальні рухівці руйнували економічну міць України, так долю досвідченого організатора економіки, інженера-суднобудівника вирішив рухівець, учитель музики.
І хоч Леонід Гаврилович уже два десятиліття киянин, душа його прописку не змінює. Він у постійному спілкуванні з земляками, систематично аналізує ділову інформацію та щиро переживає за розвал творіння його соратників. Для нього ликами святих залишаються директори миколаївських заводів Ганькевич А. Б., Макаров Ю. І., Балабаєв Г. О., Цибань Н. Г.; та луганських — Сухов В. Д., який забезпечував випуск 130 тепловозів на рік, і Григор’єва І. О., директор виробничого об’єднання «Луганськвугілля», яке давало на-гора до 70 мільйонів тонн вугілля, більше, ніж нинішня Україна.
Не сприймає бездумну приватизацію, передачу сумнівним інвесторам того, що було не лише національним, а й світовим надбанням. Він, наприклад, як ніхто знає масштаби втрат від передачі російським олігархам Глиноземного заводу. Справді, завод справно платить до українського бюджету по 25 мільйонів гривень податків. Але росіяни виплавляють з цього глинозему 100 тисяч тонн алюмінію вартістю понад 400 мільйонів доларів, більша частина яких є чиїмось чистим прибутком. Колись глинозем вивозили в Росію, бо для його переробки не вистачало електроенергії. Нині з пуском Южно-Української АЕС її надлишок. Енергія буквально за копійки експортується в Молдавію і Румунію.
Іще Леонід Гаврилович наділений даром Божим римувати філософію життя. Незважаючи на його ліричні слова: «Жовтий лист спадає попід ноги, і дорога більше вниз біжить», не сумніваюся, що порох у шараєвських порохівницях зберігається сухим, його досвід може знадобитися тим, хто щиро дбатиме про могутність держави і благополуччя співвітчизників.
Бажаю Вам, шановний Леоніде Гавриловичу, мій товаришу і соратнику, та Вашій родині міцного здоров’я, щастя і благополуччя.

Олександр ТКАЧЕНКО, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики.