Виступ Голови Верховної Ради України Володимира Литвина на міжнародній парламентській конференції «Майбутнє європейської безпеки» (Санкт-Петербург)

Сьогодні ми розпочали нашу розмову про майбутнє світу і стабільність в Європі з трагічного нагадування собі і всім нам про людський вимір безпеки на Піскарьовському меморіальному кладовищі — в Місті тих, хто поліг, і яке не має аналогів у світі. Мимоволі пам’ять повернула мене до меморіалу в Бабиному Яру в Києві, незліченних братських могил на моїй рідній Житомирщині.

Такими некрополями всіяний весь Європейський континент від Англії до Уралу. Такою є астрономічна ціна, яка виражається у втрачених і таких, що не відбулися, людських життях, яку Європа сплатила за геополітичний та економічний егоїзм сторін кривавого конфлікту, порочні стратегії та особисті амбіції довоєнних лідерів і вождів, які виявилися неспроможними точно оцінити, передбачити і протистояти загрозам і викликам прийдешньої катастрофи.

Ці страшні уроки зобов’язують нас дивитися на проблеми архітектури європейської безпеки через призму історичної перспективи, трагічного досвіду наших народів та їх генетичне неприйняття війни як останнього аргументу політики.

Здавалося б, ми можемо констатувати, що 65 років, котрі минули з Дня Перемоги, заклали досить надійне підґрунтя трансформації Європи у стабільний і прогнозований регіон. При цьому Україна, як і європейські держави, виходить з того, що європейська архітектура безпеки, яка ґрунтується на наявних міжнародних інституціях і на загальних демократичних і гуманітарних цінностях, загалом має у розпорядженні необхідний комплекс узгоджених принципів і механізмів, здатних відповідати сучасним викликам і реаліям безпеки. Має — за умови традиційного розвитку подій, за умови цілісності Європи, за умови, якщо не враховувати ті кардинальні зміни, які відбулися і відбуваються у світі. Зокрема, якщо не враховувати того чинника і тієї обставини, що ліберальний, соціалістичний чи комуністичний проекти вичерпали свій креатив, і  глобальна криза — того свідчення.

Відтак можемо констатувати, що структури безпеки, які тепер існують, сьогодні вже не справляються з тими викликами, які стоять і будуть з’являтися перед європейським суспільством. Бо ми бачимо економічний егоїзм — це наочно засвідчила криза. Двадцять провідних країн світу провели зустріч, пообіцяли не застосовувати протекціоністські заходи й водночас демонструють, що вони — чемпіони в цій сфері, намагаються задовольнити власні потреби за рахунок інших. Нам потрібно усвідомлювати очевидну істину: криза ще не завершилась.

Інша проблема — політичний егоїзм. Що нам давала двополюсна система безпеки — НАТО і Варшавський договір? Варшавського немає, а що нам дасть НАТО? Про це варто говорити хоча б на прикладі подій у Афганістані.

Із завершенням «холодної війни» кардинально змінилася геополітична ситуація в Європі і в усьому світі. До традиційних проблем безпеки додалися нові загрози і виклики.

Йдеться передусім про існування «заморожених» конфліктів, міжетнічних проблем, у тому числі прецедентів етнічних чисток, проблем біженців, неврегульованих питань щодо кордонів, які потенційно спроможні призвести до серйозних кризових ситуацій. Цей список можна доповнити ще більш кричущими викликами — міжнародний тероризм, транскордонна організована злочинність, наркотрафік, незаконна торгівля зброєю, відмивання грошей, піратство, жахливі за своїм масштабом і наслідками природні й техногенні катастрофи, проблеми енергетичної безпеки, нелегальної міграції і торгівлі людьми, пандемії тяжких інфекційних захворювань...

Сьогодні з’являються нові центри сили, нові гравці. Зрозуміло, що вони шукатимуть сфери впливу. Ми, Україна, не хочемо потрапити до цієї зони опіки, кажучи іншими словами, до «сірої зони». Як узгоджуватимуться правила гри за таких умов, і які роль і місце тут буде держав, які в силу різних обставин не мають можливості претендувати на глобальне лідерство?

Ще одна проблема про яку треба казати, — руйнування міжнародного права й апеляція до «уламків» міжнародного права. Вибірковий підхід до міжнародного права, по суті, знищив його, і ми сьогодні стоїмо перед необхідністю виробити нові правила людського співіснування, нові міжнародні правила. Але, як показує практика, для цього потрібен глобальний конфлікт, щоб людство потім усвідомило необхідність уникати чогось подібного. Ще одна обставина — наявність лідерів, які повинні вийти за національні рамки і взяти на себе місію лідерства. Слава Богу, першої обставини немає, сподіваюсь, і не буде, але з другим — проблема. І це проблема насамперед інтелектуалів, бо вона настільки серйозна, що її не варто довіряти дипломатам і політикам. Повинні говорити народи і вагому роль повинні демонструвати парламенти, які повинні говорити правду.

Особливо хочу сказати про ще одну обставину: це обмежені часові рамки для розв’язання проблем і напрацювання нових правил. Я переконаний, що працювати над документами протягом десятиліть, як це було з Гельсінським актом, у нас часу немає, з урахуванням процесів світових і європейських та й з урахуванням прискорення життя.

Україна вітає Угоду про стратегічні наступальні озброєння, яку підписали Росія і США. Угода дасть змогу світові зітхнути з полегшенням. Ми вважаємо, що немає сьогодні нічого більш контрпродуктивного, ніж штучне виключення окремих країн і організацій із процесу обговорення проблем європейської безпеки, обмеження цього процесу рамками окремих держав чи міжнародних організацій. Думаю, що універсальних правил за такого підходу напрацювати ми не зможемо.

Наші геополітичні координати по осі схід—захід переконують нас у вчасності російської ініціативи створити єдину й надійну систему всеохоплюючої безпеки на Євроатлантичному просторі. Ідея неподільної і рівної безпеки, закладена в основу запропонованого російською стороною проекту угоди про європейську безпеку, заслуговує на повагу і ґрунтовне подальше обговорення. Ми вважаємо позитивним уже той момент, що дано імпульс дискусії в Європі про необхідність вдосконалення наявної системи безпеки. Але для виходу на прийнятний результат ця ініціатива має бути не знехтувана. Тут треба відійти від певних ревнощів, а відтак — замовчування цієї ініціативи.

На нашу думку, під час створення нової архітектури європейської безпеки необхідно враховувати відмінності, які існують у нинішніх національних можливостях різних країн у цій сфері. Тому ми вважаємо, що стратегічне бачення питань безпеки, серед іншого, повинно базуватися на принципі визнання права кожної держави самостійно вибирати спосіб гарантування власної безпеки і, відповідно, ухвалювати рішення про участь в наявних системах колективної безпеки. Це право закріплено Гельсінськими документами 1975 року, і звужувати його новими ініціативами у сфері регіональної безпеки недоцільно.

Багато в чому суть нинішніх проблем безпеки полягає не так у недосконалості системи гарантування безпеки, що склалася, як у неналежному, а подекуди і несумлінному виконанні країнами узятих на себе міжнародних зобов’язань.

Ми переконані, що ОБСЄ є найбільш прийнятним форумом для дискусій про питання європейської безпеки, в тому числі щодо російського проекту договору.

Виходячи з цих міркувань, українська сторона повністю підтримує ідею про доцільність посилення ОБСЄ і налаштована брати активну участь у цій діяльності, адже це — єдина регіональна організація з безпеки, яка об’єднує всі держави від Ванкувера до Владивостока на рівній основі. ОБСЄ володіє розвиненою системою політичних і юридичних принципів і механізмів, які створювалися десятиліттями. Ми підтримуємо казахстанський підхід щодо ролі й місця ОБСЄ. І ці нові підходи повинні включати такі характеристики, як взаємозалежність, гнучкість, динамічність, відповідальність. При цьому, як показує досвід двох останніх десятиліть, основну увагу потрібно зосередити саме на посиленні відповідальності держав за виконання і вірність зобов’язанням, узятим ними на міжнародній арені.

Окремо хочу зробити акцент на тому, що ініціатива вдосконалення європейської системи безпеки не повинна обмежуватися винятково військово-політичними аспектами, а має зачіпати й інші вкрай важливі елементи стабільності і безпеки в Європі. Повторю жарт генерала де Голля: «Політика — занадто серйозна штука, щоб залишати її лише політикам». Гуманітарні й економічні виміри діяльності ОБСЄ не лише не втрачають свого значення, а й стають вагомішими для майбутнього світу і стабільності в євроатлантичному регіоні. Цей момент дуже важливий, оскільки взаємозалежність процесів у сучасному світі не дає змоги розглядати різні аспекти безпеки як самостійні, такі, що функціонують незалежно один від одного.

Сьогодні Україна визначає своє місце з урахуванням власної ролі у цьому складному, неспокійному і жорстокому світі. І ця роль буде вагома, з повагою до кожної країни. Відтак ми виходимо з того, що у нас повинно бути кілька поясів безпеки. Визначальний — це добросусідські, прогнозовані відносини з нашими сусідами, другий пояс безпеки — це регіональна безпека і третій — світовий аспект. Головне полягає в тому, що вже час відійти від блокового мислення. Україна з усіма партнерами дивитиметься в одному напрямку, і це дасть безпеку, таку потрібну і світу, і Європі, і кожній із наших країн.