Мій студент-другокурсник узимку отримав серйозну травму і потрапив на початку семестру до лікарні. Складна операція, кілька місяців у стаціонарі, а отже — академвідпустка? Та мій принцип: докласти максимум зусиль, щоб зберегти повний склад групи до випуску. Запропонувала дітям допомогти товаришеві.
Кожен предмет закріпили за добровольцем, який мав їздити до лікарні щоденно за графіком. Там він ділився знаннями, давав завдання, опитував. Я поставила умову: якщо Віталій засвоїть предмет і здасть його екстерном хоча б на тверду «3», юний наставник отримає залік чи екзамен з оцінкою не нижче «4». Переговори з викладачами я взяла на себе.
У нашому коледжі душевні, розумні педагоги — не відмовив ніхто. Хворого студента вони по черзі екзаменували, виявляючи делікатність.
І були вражені рівнем знань: з усіх предметів — тверда «4». Однокурсники, які його навчали, отримали «5».
***
Вона увійшла в переповнений автобус і зупинилася біля дверей. Кинувши оком, помітила учня, в якого рік тому викладала фізику. Миттєво відвела погляд. Хлопець теж побачив її, але місцем не поступився.
У школі учителька підійшла до розкладу занять і невдовзі завітала до вчорашніх вихованців.
— Шановні друзі, сьогодні вкотре відчула, що ваш рівень культури викликає повагу. Я їхала на роботу і несподівано почула знайомий голос. Це був один з вас. Він привітався і звільнив місце. Гадаю, кожен із вас вчинив би так само. Не називаю героя, але щиро йому дякую.
Через кілька днів хлопець зайшов до її кабінету.
— Я хочу вибачитися перед вами. Спасибі за урок: я тиждень не наважувався до вас підійти, бо мучився і не міг заспокоїтися. А ще спасибі за те, що не осоромили мене перед товаришами. Вибачте, будь ласка.
Напередодні 8 Березня на вчительському столі з’явились квіти і записка: «Вітаю і ще раз дякую...»
