У своїй інавгураційній промові Віктор Янукович засудив дикий капіталізм і висловився за соціальну ринкову економіку. На жаль, ці декларації погано в’яжуться з реаліями нашого життя.
Згідно з ідеологією соціальної ринкової економіки й соціального партнерства трудящі є рівноправними учасниками виробництва й на рівних беруть участь у розподілі створених благ між працею і капіталом. А коли ділять тільки власники, то виникають нечувані перекоси, де «рекордсменом» виступає «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Перед тим, як із цим розібратися, нагадаємо, що грошовим виміром того, що створено на підприємстві спільними зусиллями найманих працівників і власників, є дохід, який дорівнює сумі фонду зарплати й прибутку. Жодна бухгалтерія доходу не визначає, проте прибуток і фонд зарплати в кожній бухгалтерії є, що дозволяє робити й нескладні розрахунки, й політичні висновки.
Так от, на Північному ГЗК на весь фонд зарплати разом із відрахуваннями припадає лише дев’ята(!) частина доходу, а левова частка йде на надприбутки. Дійшло до того, що фонд зарплати відстав від фонду дивідендів! Так, у 2008 році сплачено дивідендів 378 млн. грн., а зарплати — 340 мільйонів, у попередні роки аналогічно. Ви тільки подумайте: купка власників отримує особистий дохід більший, ніж увесь багатотисячний колектив!
Водночас у розвинених країнах частка найманих працівників у доході є вищою у два й більше разів. Таким чином, український робітник відстав від свого західного колеги не тільки абсолютно, а й відносно. Якщо б трудящі на Північному ГЗК домоглися хоча б наближення до пропорцій розподілу доходу розвинених країн, то середня зарплата на комбінаті була би вдвічі більшою і в 2008 році замість 2642 гривень становила б понад 5200 грн. При тому, що в гірничій промисловості США зарплата 3 500 доларів на місяць.
Зараз акціями протесту нікого не здивуєш, але щось не чути про протести проти самоуправства хазяїв, про розходження позицій профспілок і власників. Колективні договори поки що залишаються формальністю. Чи збирається новий Президент підтримувати всі законні форми боротьби проти подібного дикого капіталізму?
Сьогодні склалася ненормальна ситуація, що там, де перейшли до реалізації продукції за світовими цінами, переходити до світових зарплат не поспішають. Отже, якщо перехід до світових цін — справа керівництва, то перехід до світових зарплат — справа всенародна, в успіху якої керівництво аж ніяк не зацікавлено.
