Президентство Віктора Януковича і урядування його команди — черговий виклик національно свідомим українцям. У тому, що українська мова витіснятиметься зі шкіл, ВНЗ, публічного спілкування, сумнівів немає. Про це свідчать перші заяви міністра освіти Дмитра Табачника. Крім того, виконати економічну частину своїх передвиборних обіцянок новий Президент навряд чи зможе, тому, щоб хоч чимось утішити частину ошуканих виборців, він може спробувати ввести двомовність, хоча жодної потреби в цьому немає.

Що насправді треба рятувати

Громадяни України не мають обмежень на використання в побуті будь-якої мови, в тому числі мов меншин. Однак «п’ята колона» в Україні постійно підігріває тему обмеження прав російськомовних. Статистика ж доводить протилежне. В Україні три чверті журналів і газет — російськомовні. Відсоткове співвідношення української та російської мови в ефірі становить 41 на 59 відсотків. На деяких телеканалах мовлення українською — менше 20 відсотків. Як бачимо, насправді рятувати потрібно українську.

Доцільно було б скористатися європейським досвідом. Зокрема, у Франції є спеціальний закон про використання французької мови, який прямо забороняє необгрунтоване використання іншомовної лексики у публічній і офіційній мові. Варто також запровадити за французьким зразком конкурс на звання «Російський попихач» для тих представників політичних і ділових кіл, які найбільше послуговуються російською в своїй діяльності. У Франції першим переможцем аналогічного конкурсу «Англійський попихач» став генеральний директор «Рено», який вів звіти про діяльність англійською мовою.

Російська мова і культура — невід’ємна частина нашої суспільної свідомості. Десятиліттями російську мову цілеспрямовано культивували на наших теренах. Україна — двомовна. Проте двомовність у нас дещо асиметрична: практично всі україномовні володіють російською, а от російськомовні українською — ні.

Саме через це політики розігрують мовну карту в своїх передвиборних змаганнях. Якщо відкинути словесні нашарування, мовна концепція Партії регіонів полягає у захисті права російськомовного населення Півдня та Сходу України не знати державну мову. Схожа концепція вже реалізована у сусідній моноетнічній Білорусі, де росіяни становлять лише 11 відсотків населення. Після введення офіційної двомовності білоруська практично зникла з вжитку і вже навряд чи колись може бути відновлена.

Така сама доля може чекати і українську. Адже від початку нашої незалежності певні політичні кола в Росії не полишають сподівань хоча б частково повернути Україну під патронат Москви. Основним інструментом у цій роботі є саме мовне питання. От і працюють над цим наші північні сусіди, не шкодуючи ані часу, ані зусиль, ані коштів для підтримки всіляких радикальних проросійських угруповань. Своїми передвиборними обіцянками введення офіційної двомовності Віктор Янукович підігрує Росії.

Запровадження російської як регіональної — найкоротший шлях до розколу держави. І якщо в Україні є політики, для яких важлива територіальна цілісність держави, цим ініціативам ПР і комуністів, потрібно поставити надійний заслін. Адже йдеться спочатку про мовний, а потім і про політичний сепаратизм. У жодній країні колишнього СРСР, де проживають росіяни, другу державну мову не вводили навіть для якогось регіону. Ні в країнах Балтії, де росіян 30—35 відсотків, ні в Казахстані, де їх майже 40 відсотків. І це за того, що, скажімо, казахська чи естонська мови істотно відрізняються від російської і вивчити їх — трудомісткий процес.

Синдром меншовартості

Спробуємо проаналізувати, чому в нашій державі така популярна мова іншого народу. Престижність російської мови, а відтак і її домінування, зумовлено тим, що багато хто ментально ще живе у СРСР і не цінує незалежності. Населення Сходу сприйняло створення держави не так ейфорично. Їх життя, робота, культурно-історичні зв’язки були зорієнтовані на Росію. Крім того, у Донецькій та Луганській областях проживає 34 відсотки із 

8-мільйонної російської діаспори. Мова є одним з наріжних каменів людської свідомості. Змінити мову спілкування — це як змінити особистість. Більшість чинить цьому запеклий опір. Промовистий факт — звільнення 18 співробітників однієї будівельної фірми на Дніпропетровщині саме за відмову перейти на російську мову спілкування говорить сам за себе. Нині в Україні треба мати сміливість бути українцем.

Прикро, що молодь, яка виросла вже в незалежній державі й начебто повинна була бути позбавленою російських впливів, вперто продовжує традицію зросійщення. І йдеться не про етнічних росіян чи мешканців російськомовного Сходу. Не замислюючись над своєю національною приналежністю, багато мешканців центральної України пасивно, за звичкою, успадковують російську мовну культуру від своїх батьків. Навіть жителі столичної області, а особливо кияни в першому поколінні, які у сімейному побуті розмовляють українською, в публічних місцях переходять на російську. Часто грішать цим і заробітчани у великих містах.

Ми спостерігаємо синдром меншовартості мови. І це вирок державі, яка за 19 років незалежності не змогла зробити мову титульної нації престижною. Державність невіддільна від мови. Вона виступає системоутворюючим чинником збереження цілісності держави. Це основа, на якій ґрунтується певна суспільна єдність громадян. Кривить душею той, хто запевняє, що двомовність розв’яже проблеми поділу країни. Насправді проблему поділу вирішить лише рішуча деколонізація свідомості. Мова — це єдиний зв’язок з тим великим «МИ», яким є народ. Це втілення його культурно-історичного досвіду. Заберіть у людини рідну мову і вона буде позбавлена Батьківщини. І до того часу, поки народ на основі єдності мови, культури та історії не перетвориться на націю, йому взагалі не потрібна незалежна держава. Інертні громадяни не в змозі творити історію, за них її творять інші.

Так само неможливе без мовної єдності творення політичної нації. Недарма мудрі євреї, створюючи державу Ізраїль, спершу відновили національну мову — іврит, яка до того дві тисячі років була практично мертвою, залишаючись лише мовою священного письма. Відновили, хоча не було ні підручників, ні живих носіїв розмовної мови, якщо не брати до уваги нечисленних аматорів, які прагнули відродити мову своїх предків. Сьогодні іврит не просто державна мова Ізраїлю, а й цілком жива, розмовна мова. Поряд з івритом в Ізраїлі побутує арабська та англійська. Арабську навіть визнано другою державною, проте статус цих мов далеко не рівний. Той, хто хоче досягти висот у бізнесі, науці чи державному управлінні, має знати іврит. Араби, які віддають своїх дітей до шкіл з арабською мовою викладання, тим самим закривають перед ними дорогу до подальшої освіти і кар’єри. Чи не тому 20 відсотків мешканців країни, в основному арабів, перебувають за межею бідності?

В Україні немає такого запеклого протистояння між різномовними народами, як в Ізраїлі, проте варто використовувати підхід мудрих євреїв: не знаєш мови титульної нації — залишишся на узбіччі життя. Сьогодні ж 30 відсотків російськомовних диктують свою волю решті населення.

Все українське має бути престижним

Зрозуміло, що силовими методами запроваджувати державну мову безглуздо, ба навіть шкідливо. Національно-свідомі сили держави мають консолідовано працювати над тим, щоб зробити українську привабливою і престижною. Все україномовне повинно бути кращим. Якщо це український дитсадок, то в ньому найкращі вихователі й матеріальна база, якщо це українська школа, то там найкращі педагоги і найпередовіші методики викладання. Українська книжка має бути кращою і дешевшою за російську і світові бестселери мають з’являтися спершу українською. Це саме стосується і кінематографа. Практику обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською має бути не тільки збережено, а й розширено. Попри гучний галас про те, що люди не дивитимуться фільми, дубльовані українською, у 2009 році прибутки кінопрокату зросли на 37 відсотків. Це зайвий раз довело, що українську розуміють усі, навіть ті, хто відкрито це заперечує.

Здешевити українську інтелектуальну продукцію і зробити її конкурентоспроможною на нашому ринку можна за рахунок пільгового оподаткування. Наприклад, встановити нульову ставку податку на книгодрукування, кіноіндустрію та інші галузі, що розвивають і пропагують державну мову. Кошти треба вкладати у творення нації, яка зможе адекватно відповісти на виклики сучасності.

Наше завдання — домогтися, щоб україномовною стала молодь. Робота з підвищення престижності української мови має стати основним пріоритетом держави. Самовідданістю ентузіастів не зарадиш там, де потрібний системний підхід і капіталовкладення. Новий Президент має усвідомити: безглуздо вкладати гроші в новітні технології, коли немає головного — єдності народу, патріотизму, готовності до самопожертви чи принаймні до самозбереження.

Особливу увагу слід приділити телебаченню. Загальнонаціональні канали не повинні транслювати іншомовний продукт. Сором державі, у якій новини на провідному телеканалі повідомляються іноземною мовою. Що стосується місцевих теле- та радіоканалів, то вони вільні послуговуватися тією мовою, якою розмовляє більшість їх регіону, проте обумовлене ліцензією відсоткове співвідношення україномовного мовлення має суворо дотримуватися. Вважаю, що варто відмовитися від титрування російських серіалів та ток-шоу. Якщо вони настільки комерційно привабливі, нехай телеканали розкошелюються на повний дубляж. Це, зокрема, захистить наш телеефір від сумнівних за якістю та шкідливих для суспільної моралі продуктів та спонукатиме вкладати кошти у продукування українських телепередач. Крім того, має бути жорсткий контроль за наявністю «українського супроводу» всієї продукції, яка продається в Україні. Продукція без відповідної інструкції (меню) повинна бути забороненою до продажу як незаконно ввезена до країни. Увага потрібна всім сферам. Але не декларативна увага.

Попри гучну риторику Віктор Ющенко практично нічого не зробив для утвердження української мови як державної. Значних результатів вдалося досягти завдяки введенню незалежного зовнішнього тестування. Без знання української мови здати тести неможливо, а відтак, закрита дорога до вишу. Недарма так дружно воюють за скасування ЗНО представники так званої еліти Сходу. Вони чудово усвідомлюють: якщо нам вдасться ще принаймні кілька років проводити тестування виключно українською, зрушення у суспільній свідомості будуть незворотними. Ще одним позитивним чинником для молоді вивчати і вживати в побуті українську стало обов’язкове дублювання державною мовою фільмів та телепередач.

Уже сьогодні люди з прогресивними поглядами переорієнтувалися з російської на українську. В Україні проживає більше 100 народів, які звикли вживати російську як мову міжнаціонального спілкування. Зокрема, на заході України проживають 100 тисяч румун та 150 тисяч угорців. Сьогодні ті з них, хто пов’язує своє майбутнє з Україною, свідомо віддають своїх дітей до українських дитсадків і шкіл. Їх логіка прагматична і проста: не вивчиш українську — не вступиш до вишу, а отже, залишишся на узбіччі життя. І ніхто не говорить про утиски мов національних меншин, адже є румунські та угорські дитсадки і школи, газети, телевізор без проблем транслює передачі з Бухареста і Будапешта.

Опозиція виступає за підтримку і розвиток усіх мов національних меншин, але державна мова може бути лише одна — українська. Мова — це найбільше надбання нації, вона — наріжний камінь державотворення. Виключно українською мають розмовляти державні службовці та політики. Людина, яка не змогла (чи не захотіла) вивчити державну мову, не має права обіймати посади в органах державної влади чи працювати у парламенті. Виступ публічної людини російською — як ляпас громадськості, зневага до держави і народу.

Переконана, конституційне закріплення двомовності фактично прирече українську мову на знищення, а націю — на втрату ідентичності. Ми не допустимо внесення таких змін до Основного Закону. Адже ввести другу державну мову — це все одно, що розірвати країну навпіл. Україна не колонія Росії, тому українська домінуватиме — занадто багато чистої крові пролито за неї.

Олена ШУСТІК, заступник голови фракції БЮТ.