Процес — це життя, результат — це смерть, казав Михайло Жванецький. Цю фразу я згадую щоразу, коли бачу процес приготування «вуличної» їжі. Один мій знайомий поснідав шаурмою і зліг з тяжким отруєнням. Після цього готову їжу бідолаха купує лише в супермаркеті. От тільки хтозна, що поклали в магазинний салатик? І чи безпечне м’ясо в голубцях? Щоб відповісти на ці запитання, ми зателефонували до Оболонської СЕС, і вже за кілька днів разом із завідувачем відділу гігієни харчування санепідемстанції Дмитром Дерев’янком вирушили до одного зі столичних супермаркетів.
Опівдні в торговельному залі вільно й можна спокійно роздивитися будь-яку вітрину. Користуючись нагодою, ми заодно поцікавилися, як виконують вимоги закону стосовно маркування продукції. Їжі Франкенштейна не виявили! Принаймні напису «Містить ГМО» я не знайшла на жодній упаковці. Натомість «Без ГМО» виявилися і молоко, і сир, і навіть сіль, яка не може містити трансгени в принципі. Щоправда, експерти трохи затьмарили мою радість із цього приводу: кажуть, що виробники частенько хитрують, але вже це тема іншої статті.
Особливу увагу допитливих покупців привертають ковбасні ряди. За новим ДСТУ, з 1 січня 2010 року ковбаси з давно відомими назвами «Дитяча», «Докторська», «Краківська» тощо повинні готувати за старою, радянською, рецептурою. Тобто без сої, з натурального м’яса. «Дитячої» ми на вітрині не знайшли, натомість маркування «Докторської» і «Краківської» втішило. Про якусь там сою й мови не було. Щоправда, злі язики подейкують, що натуральна м’ясна «варенка» має коштувати втричі дорожче... У кожному разі, залишається повірити виробникові на слово. Адже на око не визначиш, із чого складається ковбаса! А в контролюючих структур — того-таки Держспоживстандарту — на докладні дослідження немає грошей.
На сусідніх вітринах здивував небагатий вибір незбираного молока для дітей. «З цим великі проблеми», — каже керуюча справами супермаркету Світлана Назаренко.
Річ у тім, що молоко для виробництва дитячого харчування повинно надходити зі спеціально сертифікованих господарств, а їх в Україні можна перерахувати на пальцях. Високі вимоги до продукту в комплексі з низькою якістю молочної сировини та її дефіцитом роблять невигідним виробництво дитячого харчування.
Одягнувши халати, разом із санлікарями йдемо до м’ясного цеху. Екіпірований у прозору шапочку, халат і рукавички м’ясник справляє враження досвідченого хірурга. Така само зосередженість в очах... Але, на відміну від людини зі скальпелем, чоловік із ножем відтинає не лише зайві деталі тушок, а й затребувані — щоб упакувати їх у лотки й плівку (для продажу). «За правилами, мають бути окремі обробні столи — наприклад, для курятини і яловичини, — уточнює представник санстанції». Тут цього дотримуються. Ще раз помилувавшись рухами м’ясника, вирушаємо до пекарні.
Дорогою, в підсобці, я бачу складені один на один мішки із чимсь сипучим і очима шукаю напис «Борошно».
— Нині борошно рідко де побачиш, — зауважує Дмитро Дерев’янко. — На заміну йому прийшли формотворні суміші, тобто борошно з добавками.
— А що ви додаєте у хліб? — цікавлюся в завідувача виробництва Максима Хмельницького.
— Та нічого такого. Дивіться, ось булочка. Цитую склад: тісто дріжджове здобне, сир кисломолочний, родзинки, цукор-пісок.
— А де «поліпшувачі смаку»?
— Ми з цим не працюємо. Прагнемо привабити покупця натуральним, якісним продуктом.
— А можна запитаю про наболіле? Тиждень тому я купила в кіоску батон. Через два дні його вкрила оранжева цвіль. А колись — я це добре пам’ятаю! — цвіль була сіро-зелена!
— Оранжева цвіль — це ознака картопляної хвороби борошна, — в один голос підтверджують і представник санстанції, і завідувач виробництва.
Кажуть, що на цю недугу чомусь більше страждають великі хлібокомбінати. Продукція міні-пекарень «хворіє» значно рідше, — чи то через те, що там легше продезинфікувати обладнання, чи то з якоїсь іншої не відомої нам причини.
Дозволивши подивитися, як печуть здобу, нас знову відправили в торговельний зал. Серед іншого, СЕС зобов’язана контролювати якість готових страв, які готують у супермаркеті й у ньому ж продають — у відділі кулінарії.
До речі, найбільш засекреченим цехом у будь-якому магазині є місце приготування салатів, котлет, відбивних з ананасом та іншої смакоти. Нас туди не запросили. Натомість розповісти про якість місцевих страв пообіцяли представники санстанції. Вони відібрали зразки продукції й відправили їх до лабораторії. Результати «тестування» будуть відомі через тиждень. Про них ми повідомимо читачам пізніше — тоді ж розкриємо і назву проінспектованого супермаркету.
А поки що нічого не залишилося, як оцінювати зовнішній вигляд страв. Шкода тільки, що на око не можна визначити, який майонез додали в салат і де виростили свинку, з якої потім приготували «домашню» котлету.
— А який термін придатності в цієї страви? — цікавлюся в керуючої справами супермаркету Світлани Назаренко.
— Котлета домашня, термін придатності — 8 годин, — виносить вона вирок цілком симпатичній, на мій погляд, страві. (Зауважу, що особисто в мене вдома котлети живуть набагато довше...) — Продукція з «гарячого» цеху має терміни реалізації різні: наприклад, курку, яка лежить на теплому столі, мають продати протягом трьох годин.
— А як щодо холодного салату «Олів’є»?
— Його термін реалізації — 12 годин. Після цього страву потрібно знімати з продажу й утилізувати, — додає Світлана Назаренко.
Не випадково після восьмої вечора всю кулінарію споживачеві пропонують зі знижкою!
Готова їжа — як і свіжа газета — може бути тільки сьогоднішньою. На жаль, на вітрині для покупців не зазначають точний час виробництва того-таки «Олів’є». Така інформація є лише у продавця.
Поки він зважує чергову порцію капустяного салату, я зауважую оголошення: одну страву чомусь уцінили ще в обід. Стара ціна закреслена, нова видається набагато привабливішою. «Невже зіпсований вінегрет продають дешевше?» — запитую.
Виявляється, це просто маркетинговий хід. Якщо несвіжий багет, в якого ще не минув 72-годинний термін придатності, тут продають зі знижкою, то з овочевим салатом «не першої свіжості» цього робити не можна. Його потрібно викидати. «У нас укладено договори з фірмою, що займається утилізацією, — розповідає Світлана Назаренко. — Вона й забирає відходи». До того ж магазину така послуга нічого не коштує.
Що потім фірма робить із зіпсованими стравами, невідомо. Кажуть, частину переробляє, частину віддає до собачих притулків та розплідників. Загалом задоволені все: і тварини, і люди.
За словами Дмитра Дерев’янка, минулого і нинішнього року в Оболонському районі не було випадків отруєнь готовими стравами, які пропонують супермаркети. Принаймні офіційно медики не фіксували нічого схожого. Хоча окремі скарги на якість продукції надходили. «Іноді люди самі винні у своїх неприємностях, — каже завідувач відділу СЕС. — Йдучи з роботи, купують у магазині салат з майонезом, потім у спеку везуть його додому через усе місто. Півгодини на сонці здатні перетворити будь-яку страву на отруту».
На знімку: санітарний лікар Оболонської СЕС Оксана Хижнякова відбирає для дослідження зразки готових страв у відділі кулінарії.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
