Ціни на солодкий пісок розтанули. Є причини

Основною причиною здешевлення солодкого піску став брак коштів для проведення посівної, оскільки змусив аграріїв реалізовувати власні запаси цукру, які вони притримували, чекаючи ще збільшення ціни. Також істотний вплив мала і поведінка цін на цукор на світових торговельних майданчиках, які демонстрували стрімке падіння до 515 доларів за тонну з рекордних 755 доларів наприкінці січня.

Остудила ринки, за інформацією аналітичного департаменту Української аграрної конфедерації, поява близько 12 мільйонів тонн тростинного солодкого піску нового врожаю й перегляд провідними аналітиками прогнозів світового виробництва й рівня дефіциту цукру. Так, авторитетне німецьке агентство F. O. Lіcht бачить дефіцит на рівні 7,7 мільйона тонн. А деякі компанії — так ті взагалі пророкують надлишок білих кристалів. Приміром, консалтингова компанія Kіngsman SA прогнозує в 2010/11 маркетинговому році майже 4 мільйони тонн надвиробництва цукру в світі.

Нинішні запаси цукру на внутрішньому ринку становлять близько мільйона тонн. Його за щомісячного споживання в межах 150 тисяч тонн вистачить, принаймні, на півроку. До того ж, за даними Міністерства економіки, на початок березня було видано ліцензій на ввезення цукру-сирцю в рамках тарифної квоти Світової організації торгівлі на 233 тисячі тонн. Якщо весь цей обсяг надійде в Україну, буде перероблено і реалізовано на внутрішньому ринку, дефіцит солодкого піску не загрожує. А з огляду на плани Білорусі постачити в нашу країну до 100 тисяч тонн цукру, його виявиться цілком достатньо — і не буде об’єктивних причин для зростання цін.

Проте ситуація в Україні усе ще залишається неоднозначною. За заявами Міністерства агрополітики, для зменшення дефіциту цукру планується цього року збільшити посівні площі буряку з торішніх 320 тисяч гектарів до 450 тисяч і зібрати 16—17 мільйонів тонн коренеплодів замість 10 мільйонів у 2009-му. За рахунок чого й кого це відбудеться — невідомо, тому що державних сільгосппідприємств, які могли б реалізувати задумане, просто немає. Що стосується приватного капіталу, то хоч й істотне подорожчання і буряку, і самого цукру є діючим мотиватором зростання посівних площ, але в багатьох аграріїв на це немає коштів. Навіть флагмани цукрового виробництва, за прогнозами аналітичного департаменту Української аграрної конфедерації, планують збільшити площі під цукровим буряком не більш як на 10 відсотків. А то і взагалі вдатися до підвищення обсягів переробки імпортованого цукру-сирцю замість розширення посівів. Малоймовірно, що ситуацію змінить обіцяна аграрними чиновниками тисяча гривень державних дотацій на гектар посівів. Зокрема, начебто б, планується надавати допомогу в два етапи — 500 гривень давати перед сівбою й ще 500 — перед здаванням зібраного врожаю на переробку. З огляду на те, що в середньому на всі роботи з вирощування цукрового буряку на гектар сільгоспвиробникам необхідно затратити від 8,5 тисячі гривень, дотація може виявитися відчутною підмогою під час весняної сівби. Однак 750 гривень, обіцяні на кожний гектар посівів в 2009 році, так і не були виплачені...

Не надає оптимізму й ситуація із запозиченням коштів. Незважаючи на поступове оздоровлення банківської системи й наявність вільних коштів, кредитування усе ще має ситуативний характер і є неприйнятно дорогим. Щоправда, з 1,1 мільярда гривень коштів, начебто б передбачених у ще не прийнятому бюджеті-2010 на компенсацію процентних ставок по банківських кредитах для агросектору, 150 мільйонів МінАП збирається спрямувати для цукрової галузі...

Встановлена Кабміном квота виробництва цукру для внутрішнього ринку в розмірі 

1 мільйона 892 тисяч тонн більш схожа на декларації й не має нічого загального з реаліями цукрового ринку. Тому що на 2009 рік схожим нормативним актом обсяг внутрішньої квоти встановлювався на рівні 1 мільйона 984 тисяч тонн. Вироблено ж було всього 1 мільйон 275 тисяч тонн цукру, і із запланованих 71 заводу до роботи стали лише 56.

Актуальна нині й проблема з декларуванням оптово-відпускних цін. Відповідно до постанови Кабміну, у разі зміни ціни на певні продовольчі товари (у перелік входить і цукор-пісок) протягом місяця більш як на 1 відсоток суб’єкт господарювання, що здійснює реалізацію товару, повинен подати документи з обґрунтуванням цих змін і довідку про результати економічного аналізу фактичних витрат у Державну інспекцію з контролю за цінами. Іншими словами — описати калькуляцію витрат з реалізації товару. Припустімо, суб’єкт господарювання придбав цукор торік по 4 тисячі за тонну й має намір продати його вже цього року за ціною в 7 тисяч за тонну. Виходить, він повинен представити в інспекцію обґрунтування: яких саме витрат він зазнав на 3 тисячі гривень. Звичайно — жодних. Просто зросли ціни на ринку. Однак для чиновників це не аргумент, і в декларуванні даному підприємству, відповідно, відмовляють, що робить для нього неможливою реалізацію припасеного цукру. Насущність проблеми підтверджує й заступник міністра аграрної політики Іван Демчак, який виступає за скасування декларування оптово-відпускних цін на цукор.

Крім цього, урядом внесено позитивні, на думку аналітиків аграрної конфедерації, зміни в порядок видачі ліцензії на імпорт в Україну цукру-сирцю в рамках тарифної квоти СОТ. Раніше для одержання ліцензії необхідно було надати оригінал сертифіката про походження товару. За таких умов імпортер повинен був спочатку оплатити цукор, завантажити судно й тоді одержати сертифікат. Цей сертифікат разом з іншими документами необхідний був для одержання ліцензії. У разі відмови в ліцензуванні імпортер повинен був сплатити імпортне мито за вже куплений товар у розмірі 50 відсотків вартості. Нині цю не зовсім справедливу норму скасовано, і оригінал сертифіката для одержання ліцензії не потрібен. Це сприяло зменшенню ризиків для імпортерів і прозорості процесу одержання ліцензій. Уже видано ліцензії на 93,5% обсягу квоти на імпорт сирцю із Бразилії, Куби й Таїланду. Крім того, Кабмін вжив заходів для запобігання ситуацій, що виникали, наприклад, торік, коли ліцензії видавалися, а товар у заявленому обсязі не ввозився в країну. Нині термін дії ліцензії скорочено до 60 днів й імпортер в 15-денний строк має відзвітувати перед Мінекономіки про фактичне ввезення товару із вказівкою обсягів. Отож цукор-сирець, схоже, буде завезено у заявлених обсягах.

Можна констатувати: ситуація на «солодкому» внутрішньому ринку поліпшується. Активізація уряду в підтримці аграріїв і досить високі ціни на кінцеву продукцію простимулюють виробництво цукру в наступному сезоні. Згідно із прогнозами Української аграрної конфедерації, валовий збір цукрового буряку очікується в межах 11,5—12,5 мільйона тонн, з яких буде зварено близько 1,6 мільйона тонн цукру. Цього року переробку буряку планують здійснювати майже 60 заводів, хоча кількість підприємств, що беруть участь у переробці, має скоріше соціальний, ніж економічний характер. Адже вони будувалися якщо не за царя, то ще в часи Союзу. Разом із заводами тоді зводилися об’єкти соціальної інфраструктури, що забезпечують умови проживання заводських працівників та їхніх родин. І зараз цукрова справа, навіть з огляду на її низьку виробничу ефективність, є ледве не єдиним джерелом доходу місцевого населення. Хоча середня продуктивність вітчизняних цукрових заводів в 2—2,5 разу нижче, ніж в об’єднаній Європі. Так, середній німецький завод переробляє 11 тисяч тонн буряку на добу, тоді як український лише 5 тисяч.

Майбутнє цукрової галузі залежить не тільки від державних пільг, дотацій і товарних інтервенцій, а й від продуманої, зваженої економічної політики як держави загалом, так і кожного гравця національного цукрового ринку зокрема.