Народна енциклопедія Василя Нересниці

Він не лише опікується проблемами територіальної громади, а й встигає картини з дерева вирізати, лозоплетінням займатися та столярною справою. Навіть подарунки жінкам — працівницям сільради до 8 Березня виготовив власноруч. Ніхто в окрузі не може ліпше за нього прищепити дерево, а ексклюзивним рецептом заправки для вина від моквинського сільського голови користується мало не увесь район. Свої багатогранні знання, вміння та життєвий досвід Василь Нересниця поклав в основу народної енциклопедії, яку укомплектовував упродовж десятиліть і мріє опублікувати.

— Ця книга могла б стати добрим помічником кожній родині, особливо — сільській, — каже автор. — Господар там знайде відповіді на будь-які запитання, що постають у щоденних побутових клопотах. І як хату зводити, і як дерево посадити, хороше вино виготовити чи гарний урожай зібрати... Окремі розділи енциклопедії присвячені риболовлі, грибівництву, полюванню, садівництву, городництву... Значну увагу я приділив також народним прикметам, повір’ям, традиціям. До речі, одне з описаних свят — Івана Купала — відзначається у Моквині так колоритно, що на нього приїжджають гості з усього Березнівського району. Як сільський голова я намагаюся у такий спосіб долучити молодь до традицій нашого народу.

Окрім власного досвіду, по крихті зібраної інформації з газет, телебачення, значна частина матеріалу в народну енциклопедію потрапила від старожилів.

— І в цій справі, і взагалі в житті, перш ніж щось робити, я пускаю вуха поміж людей. До речі, саме так повинні робити дівчата, коли вже надивилися собі нареченого і планують виходити заміж, — усміхається моквинський сільський голова.

Любов до народних традицій Василь Нересниця увібрав, як кажуть, з молоком матері. Адже народився на мальовничій та духовно і мистецьки багатій Івано-Франківщині. Рідний край, мов ті барвисті візерунки на гуцульських килимах, що їх у дитинстві ткав разом із ненькою, закарбувалися в серці на все життя. Тоді ж і садівництвом захопився — перейняв премудрості догляду за деревами від шанованого на всю округу місцевого садівника Івана Зозулика. Дисциплінованість та працелюбство — це вже батькова наука.

— Він був дуже вимогливим, — пригадує голова. — Однолітки, бувало, грали у футбол, в Черемоші купались, а мене — до роботи. Лише якась година відводилася на розваги. Я тоді нарікав на це, а в дорослому віці почав дякувати, що батько привчив мене до дисципліни.

У Моквин Березнівського району Василь Нересниця потрапив 1969 року — після вузу направили вчителювати. Тут зустрів свою другу половинку — дружину Ганну, поставив двох синів на ноги (вони подарували йому п’ятеро онуків), реалізував себе як фахівець та особистість. На педагогічній ниві, щоправда, трудився недовго, вже 1975-го обійняв посаду заступника голови колгоспу, пізніше впродовж десятиліть працював у земельному відділі земельно-кадастрового бюро з приватизації землі, а з 2002-го — сільським головою.

— Керівник громади мусить вникати буквально в усе, що стосується її життя, бути таким собі авто-мото-вело-фото-кіно-радіоІваном... Чи посварився хтось, чи межу не поділив, то біжить до сільради, чи хату не там звели — мушу розбиратися, чи, навіть, собаку на дорозі збило авто, так і цьому маю дати раду. А що вже казати, коли йдеться не про дрібниці, а про такі базові питання як утримання установ соціальної сфери, благоустрій населених пунктів, опіка над соціально незахищеними жителями села, наповнення бюджету...

Якщо аналізувати загалом, як ведеться місцевим людям, промовисто це ілюструє демографічна ситуація. Лише протягом двох останніх років завдяки природному приросту кількість жителів у населених пунктах сільради зросла із 2969 до 3003, під індивідуальну забудову там виділено 130 земельних ділянок.

— Подальші перспективи розвитку села, безперечно, неможливі без створення нових робочих місць, повернення людей до землі. Вона буквально плаче за працьовитими руками, — міркує Василь Нересниця. — Я не повірю, що бодай один сільський голова в області може похвалитися, що вся земля на території його сільради обробляється. Аби змінити ситуацію, треба надати селянам безвідсоткові позики, збалансувати ціни на сільгосппродукцію тощо. Також у кожному селі має бути хоча б невелике виробництво. Ми, до слова, стосовно останнього у доволі виграшній ситуації — у Моквині працює паперова фабрика...

Планів, задумів у Василя Івановича є безліч, нові ідеї ніколи не вичерпуються. Чи то стосовно життя громади, чи його садівничих або творчих захоплень.

— І як сільський голова, і просто як чоловік я не встигаю жити, — розводить руками. — Стільки всього хотів би зробити!.. Часу не вистачає.

Рівненська область.