Не перетворити реформу на чергове окозамилювання

— Давайте спочатку з’ясуємо, що вкладається в поняття «відкриті списки». Якщо відкритий список — це кандидат, який, маючи партійну належність, балотується безпосередньо на конкретній виборчій дільниці, тобто виборці з-поміж інших кандидатів обирають, умовно кажучи, Іванова Івана Івановича, який є кандидатом від якоїсь партії, — то це можливий варіант. Якщо ми просто надрукуємо загальний список тих, хто перебуває в тій чи іншій партії, то це буде чергове окозамилювання. Ніби щось і вдосконалили, але ефекту не буде.

Як на мене, то ротацію, оновлення, появу нових облич може забезпечити саме мажоритарна система. Але не думаю, що в травні або червні будуть ухвалені відповідні зміни. Бо це не в інтересах політичних лідерів. Хоча маю надію, що хоча б одна з партій, яка нині при владі, піде на те, щоб запровадити «мажоритарку» на рівні села, селища та міста. Як бути з районом і областю — це дискусійне питання: залишити існуючу систему чи вболівати за те, щоб у районній та обласній радах були представники регіонів.

— Тоді ми некоректно поставимося до депутатів. Адже вони — не раби, щоб їх закріплювали. Їх потрібно обирати у тому чи іншому виборчому окрузі, населеному пункті чи районі. Якщо депутати погоджуються з таким терміном «депутат-раб», то, звичайно, їх можна закріплювати. Фактично коли відбувається процедура закріплення, то депутат від тієї чи іншої сили стає «смотрящим». Думаю, що породжувати таку нову інституцію нам не потрібно. Все-таки депутатів варто обирати від конкретно взятої територіальної громади. Лише тоді влада буде легітимною, поважатиме настрої та інтереси людей, виборців. Інакше це схоже на якусь виставу. Де потрібно — кажуть: діємо в інтересах людей. А в решті випадків зазначають: через недосконалість чинного законодавства немає прямого контакту з людьми, тому й відповідати не будемо.

— Найкраще було б провести вибори, як це і планувалося спочатку, 30 травня. Зрозуміло, що технологічно це вже неможливо. Хоча фактично виборча кампанія до місцевих рад вже розпочалася. Тож що швидше буде призначено дату їх проведення (бажано, щоб це було синхронне обрання депутатів і міського голови), то буде краще. Що-

правда, існує думка, що відтермінування виборів вигідне самим самоврядним органам, навіть говорять про політичний хабар. Але це не так. Така невизначеність не на користь ні громаді, ні місцевим чиновникам. Я ратую за те, що осінь — найкращий час, щоб підбити підсумки.

— Але у деяких політиків є побоювання: якщо призначати перегони на осінь, то усі кошти, які ради мають спрямувати на підготовку до зими, будуть витрачені не за призначенням, а на перегони.

— По-перше, це — зовсім різні статті Бюджетного кодексу. А по-друге, з огляду на куций бюджет, якого й досі немає, говорити про якісь грандіозні капіталовкладення в ЖКГ не доводиться. Думаю, осінь для виборів підійшла б найкраще. Люди попрацювали, видно результат їхньої роботи.

— Як будуються взаємини Бучанської міської ради з обласною та сусідньою, Ірпінською, міськрадою?

— З обласною радою ми активно співпрацюємо у питаннях, де є реалізація регіональних програм. Що стосується комунальної власності, то практично всі питання ми вже вирішили. Хоч як складно було, але область делегувала нашій територіальній громаді певні повноваження з утримання тієї чи іншої власності.

— Їх там і бути не може. Все-таки має бути представництво, ми вже про це говорили, тієї чи іншої територіальної громади. Як це було колись.

Що стосується наших добросусідських відносин із сусідньою міською радою. Ми — доволі молоде місто, і в нас з Ірпінською міською радою нині відбувається «розлучення». У тих випадках, коли досягаємо компромісу й розуміння, є й відповідні результати. Решта питань перебувають у стадії їх вирішення.

— Реальна. Але її кінцевим результатом має стати самодостатність територіальних громад. Реформу потрібно проводити, вона на часі. Утім усе залежатиме від того, хто й у який спосіб нею опікуватиметься. Ідея реформи від Романа Безсмертного не була сприйнята. Так само не прийнятною залишається ідея обласної державної адміністрації, яка створила спеціальний робочий орган. Скажу відверто, як голова міста обласного значення, скільки не просив: покажіть, поясніть, як воно буде, яка перспектива взагалі, — все марно. Усе відбувалося за зачиненими дверима.

Якщо все зведеться до того, що зібралися два старці, об’єдналися і породили третього старця, то, звичайно, це нікому не потрібно. Як на мене, то реформу потрібно проводити через Бюджетний кодекс, через фінансування, щоб громади були зацікавлені.

Якщо нинішня ситуація залишиться й надалі, то матимемо нульовий варіант. Це нікому не потрібно. Через це варто провести серйозну роз’яснювальну роботу. Й інтерес громади тут має бути першочерговим. Наведу приклад. Свого часу була оптимізація мережі закладів охорони здоров’я, освіти. Звичайно, хтось робив це винятково для показника, хтось просто вивільняв приміщення, але в переважній більшості відбулася оптимізація з метою надання якісних послуг чи то в охороні здоров’я, чи в освіті. Громади з розумінням ставилися до цього питання, тим більше коли бачили, що це працює.

— Так сталося тому, що бралися за все одразу. Втілення будь-якої реформи потребує певних коштів. Якщо не вистачає коштів на утримання поточного, то про яке всебічне реформування може йтися? Якщо реформа дасть певний зиск кожній громаді, тоді за неї можна братися в цілому. В даному випадку діяти потрібно поступово. Спочатку визначити пріоритет, а не розпорошувати проведення реформ відразу на всі галузі, бо фінансів не вистачить. І в кінцевому результаті те чи інше питання просто заговорять.

— На посаді голови спочатку селищної, а нині — міської ради ви вже понад 10 років. За цей час місто дуже змінилося на краще. Але водночас більшість голів нарікають на брак коштів. У чому секрет вашого вдалого господарювання?

— Спочатку я був головою сільської ради на Хмельниччині. Зі свого досвіду можу сказати: коштів ніколи не вистачає. І ця проблема актуальна для всіх, навіть для наших міст-побратимів у Франції та Італії. Хотілося б зробити більше, але брак фінансового ресурсу не дозволяє розігнатися. Свого часу ми мали ідею, мету — з найбільшого за кількістю населення селища прийти до стандартів міста обласного значення. Виходячи з цього, ми чудово розуміли, що маємо не лише на папері (маю на увазі рішення Верховної Ради України) створити комфортні умови проживання для людей.

Набувши статусу міста, ми зіштовхнулися з новими питаннями, які потрібно вирішувати. Представництво тих чи інших служб потребує їхнього відкриття. Якщо відкривати, значить потрібно будувати, ремонтувати, облаштовувати, забезпечувати людей роботою. А забезпечивши роботою, треба забезпечити їх і послугами. З огляду на це й розбудовуємо своє місто. Звичайно, в кризових умовах робити це надзвичайно складно. Саме тому про-

гнозування бюджету має відбуватися з урахуванням перспективи на два, три, а то й п’ять років.

Якщо працюватиме ідея співфінансування, хоча б 50 на 50, то органи місцевого самоврядування будуть зацікавлені пропонувати проекти, проходити експертизи, презентувати, навчаться позиціонувати себе не прохачами, а співучасниками. Але цього, на жаль, немає. Більшість громад зробили проекти, пройшли експертизи, але вони й досі, як то кажуть, під сукном. Термін їх реалізації — 2—3 роки, потім потрібно заново перепроектовувати. Позиція держави у цьому питанні залишається незрозумілою.

Наведу приклад: міні-котельні. Облаштували ми ними за власні кошти школи й садочки. Після цього почала діяти державна програма «міні-котельня», ми просимо: поверніть хоча б половину ви-

трачених коштів. Нам відповідають: ні, ви вже зробили, ми підемо в інші регіони. Тоді постає запитання: навіщо щось ініціювати, робити? Виходить: є проблема, став питання і чекай, поки вона вирішиться. Дуже не хочеться, щоб у країні складалася ситуація, коли питання не вирішуються, а натомість — намагаються знайти крайнього. Як правило, крайніми стають муніципалітети.

Органи місцевого самоврядування, принаймні люди, які відчувають свою безпосередню відповідальність перед громадою, мають щоденне спілкування з мешканцями, готові й налаштовані на позитивне, конструктивне вирішення нагальних питань і проведення реформ.

— Не тільки. Навчилися співпрацювати, а це досить складно, і з державними, і з обласними програмами, беремо участь і в міжнародних грантах. Зазвичай такий підхід має результат.