Нині засоби масової інформації щодня повідомляють про паводки, які охоплюють одну за одною території нашої країни. Перші дзвіночки пролунали з Херсонщини. Там у полоні великої води опинилися цілі села, значні масиви сільськогосподарських угідь тощо. Стало відомо, що внаслідок підтоплення грунтовими та затоплення поверхневими водами саркофагів скотомогильників, розташованих у курортних зонах Херсонської області, можуть виникнути екологічні проблеми. А отже — прощавай, туристичний сезон. Приміром, на території дитячого табору «Червоні вітрила» у Скадовському районі в 50-х роках було розміщено скотомогильник тварин, вражених сибіркою, який згодом законсервували. Тепер за 20 метрів від саркофагу власник табору збудував басейн. І такі випадки, на жаль, непоодинокі. Традиційно неблагополучними у плані підтоплень є також Дніпропетровщина, Миколаївщина, місто Кременчук на Полтавщині, а в зоні особливого ризику — західні області країни.

Гідрометцентр визнав, що нас чекають серйозні весняні паводки. Зокрема, як сказав директор Українського гідрометцентру Микола Кульбіда, вода в річках країни підніметься на 2—3 метри. Екологи впевнені: очікуване підняття рівня води на 3 метри — це катастрофа. «Для Києва великий паводок — це зростання річок більш як на 60 сантиметрів, — пояснює голова української екоасоціації «Зелений світ» Юрій Самойленко. — Три метри — це потоп. Частина Троєщини, територія від Оболоні до Подолу, Русанівські сади, Бортничі, Конча-Заспа будуть затоплені. Здебільшого постраждають приватні будинки. Багатоповерхівки вціліють, але, якщо до Дніпра не рине вода з Київського та Канівського водосховищ». Уряд уже створив комісію з координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із запобіганням можливому затопленню територій внаслідок льодоходу, повені та паводків у 2010 році.

Додають вогню у багаття і невтішні сейсмологічні прогнози. Згадаймо прогнозований землетрус у Румунській частині Карпат, який так чи інакше може зачепити й українські території. А як відомо з досліджень учених, вода в порах породи підсилює підземний поштовх на 1—2 бали.

Утім, як зазначає головний науковий співробітник Інституту проблем національної безпеки Євген Яковлєв, не можна просто боротися з повінню, треба її унеможливлювати. Бо, якщо не вживати запобіжних заходів, проблема підтоплень й надалі виходитиме на перший план, хоч Україна й належить до однієї з малозабезпечених водними ресурсами країн Європи. За раціонального господарювання зайва вода могла б прислужитися людям, натомість — вона завдає їм збитків.

Хто винен

Спеціалісти вважають, що нині ми пожинаємо плоди безгосподарності під час закладання зрошувальних систем на півдні країни, зокрема Північнокримського каналу. Тоді не було належним чином продумано дренажну систему, і вода, яка мала б йти на полив, частково потрапляла в грунтові води. Утворювалися цілі підземні озера. Поступово волога піднімалася і тепер впритул підійшла до поверхні. Додало клопотів і штучне створення усіляких озер та водосховищ, що значно уповільнило стоки до річок, куди б і мала потрапляти весною тала вода. «Найбільша проблема — це водний каскад вздовж Дніпра. Коли його будували, мріяли отримати недорогу воду для зрошення, — зазначає Євген Яковлєв. — По Україні було збудовано 28,5 тисячі ставків, а також великих і малих водоймищ, які, за оцінками, уповільнили стоки в річки приблизно на 70 відсотків їх протяжності».

— Та навіть якби й були досконалі дренажі, — каже Євген Олександрович, — їх хоча б періодично треба чистити, так само як і річки та інші водні артерії. На жаль, у нас про це давно забули.

Результатом, за словами науковця, стала майже цілковита втрата природного режиму дренажування грунтових вод річковою мережею. Внаслідок уповільнення стоків грунтової вологи і почали підніматися рівні грунтових вод та зменшуватися обсяги водонасичених порід, які першими приймають талі та дощові потоки. В результаті саме вони нині й утворюють паводки.

— Багато в чому «посприяло» нинішній ситуації, — каже науковець, — і закриття нерентабельних шахт та кар’єрів у Донбасі, Кривому Розі, а також у Карпатському регіоні. Робили це так званим методом мокрої консервації, а фактично — простим затопленням, зовсім не переймаючись наслідками. Тепер ці підземні води вже впритул дісталися прилеглих міст і містечок.

Посилюють проблему і тенденція щодо збільшення опадів у результаті глобальної зміни клімату та недосконалість технології системи зрошень, у тому числі і їх зношеність та недосконалість дренажу. До того ж у містах в останні двадцять років збільшилися втрати під час водокористування. Якщо в радянські часи вони становили 15—20 відсотків, то нині — вже 35—40 і більше. В результаті цього підтоплення земель нині спостерігається в 60 % українських містах і містечках, а рекордсменом в техногенному підвищенні рівнів води є Дніпропетровськ.

Простіше викидати державні кошти на латання дірок, ніж кардинально щось змінювати

Наслідки такої безгосподарності можуть бути невтішними. Так, за прогнозами спеціалістів, окрім простого погіршення стану земель та їх доступності для агрообробітку підтоплення несе й цілу низку інших негативних моментів. Зокрема, йдеться про втрати врожайності грунтів. Приміром, нинішньої весни чимало сільгоспвиробників констатують загибель посівів саме через замулювання поверхневого шару.

Підтоплення призводить до зменшення стійкості порід, а це, в свою чергу, спричиняє деформації споруд, доріг, схилів, що в міських умовах часто-густо призводить до значних руйнувань. Та найголовніше, вважає Євген Яковлєв, що породи на підтоплених територіях піддаються значно більшій деформації у разі землетрусів. Доведено, що підвищену чутливість в умовах підтоплень мають лесові і суглинкові породи, а вони у нас майже на 70 відсотках території, переважно на півдні та південному заході, що неподалік румунської частини Карпат. Тож нинішні побоювання стосовно зрушень земної кори мають неабиякі підстави.

Що робити

— Щороку місцева влада просить кошти із держбюджету на ліквідацію наслідків, — зазначає Євген Яковлєв, а слід усувати причини, що призводять до підтоплень. Зокрема, перш ніж закривати нерентабельні шахти, потрібно створити там систему з управління рівнями підземних вод. Якщо одним словом, то утримувати ці води у безпечних глибинах. Для цього варто розробити й реалізувати програми зі зменшення водойм та максимального відновлення річкового стоку. Приміром, було б правильним з Каховського водосховища пустити потік води в Сиваш. А для цього потрібно прокласти туди трубу. Далі слід негайно оживляти річки. Та найперше — очистити дренажні системи. Нині навіть це не робиться.

У містах тим часом, на думку Євгена Яковлєва, мають прискорити роботи зі скорочення втрат у теплоенергетичних та водопровідних мережах. Це значною мірою могло б виключити подальше зростання підтоплень, прискорене старіння будівель та зменшити ризики виникнення аварій і надзвичайних ситуацій на кшталт тих, що, приміром, сталася в Дніпропетровську на масиві Тополь.

Але здійснення таких робіт можливе лише у тому разі, зазначає Євген Яковлєв, якщо весь цей комплекс буде зосереджено в одних руках і при цьому переважатиме екологічний підхід до проблеми, а не економічний, коли місцевій владі і громаді вигідно щороку отримувати гроші на приборкання стихії, а простежити, чи дійшли вони за призначенням, дуже важко.

Свого часу в Україні було розроблено програму ліквідації наслідків підтоплення земель у наших містах і селищах. Однак виконується вона дуже повільно, а фактично — заморожена. Та найбільший її недолік, на думку фахівців: суб’єктами виконання програми є Мінекономіки, Мінфін, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Мін’юст, Держбуд, Держводгосп та інші центральні органи виконавчої влади, а на місцевому рівні — ще й відповідні обласні, міські, селищні держадміністрації та органи самоврядування. А в семи няньок....

До речі, за даними довгострокового прогнозу учених стосовно циклічності природної водності практично по всій території України слід очікувати подальшого погіршення ситуації, а регіональний підйом рівня ґрунтових вод триватиме до 2035 року.

Фото Миколи ЯКИМЕНКА.

P. S. Коли цей матеріал готувався до друку, МНС розповсюдило список потенційно найнебезпечніших територій щодо виникнення ускладнень або надзвичайних ситуацій під час весняної повені. За цими даними, такими є:

- басейн Прип’яті — області Волинська (Ратнівський, Любешівський райони), Рівненська область (Сарненський, Зарічненський р-ни), Житомирська (Ємільчинський район);

- басейн річок Середнього Дніпра — області Сумська (Роменський, Недригайлівський р-ни), Полтавська (Кременчуцький, Гадяцький р-ни), Дніпропетровська (Царичанський, Павлоградський р-ни), Чернігівська (Прилуцький район);

- басейн Західного Бугу — Львівська область (Сокальський район);

- басейн Сіверського Дінця — Харківська область (Вовчанський, Чугуївський, Балаклійський р-ни), Луганська (Слов’яносербський район);

- басейн річок Приазов’я — Донецька область (Маріуполь);

- басейн Південного Бугу — Миколаївська область (Вознесенський, Первомайський р-ни), Вінницька (Жмеринський р-н), Черкаська (Лисянський, Катеринопільський р-ни),

- басейн річки Інгул — Кіровоградська область (Кіровоградський р-н, м. Кіровоград);

- українська ділянка Дунаю — (Одеська область).

- басейн Десни, ділянка Дніпра вище Київського водосховища — області Чернігівська (Чернігівський, Ріпкинський, Сосницький, Бахмацький, Коропський р-ни), Сумська (Путивльський, Конотопський р-ни), Київська (Броварський район).

У межах Києва під час пропуску водопілля через Київське та Канівське водосховища (без урахування можливого регулювання стоку ГЕС) очікується:

- підтоплення територій і об’єктів на заплаві на південь від Києва, уздовж Канівського водосховища (дачні масиви Осокорки-Вишеньки), у Бортничах, селах Вишеньки, Гнідин, в районі Корчуватого;

- досягнення позначок підтоплення в межах неодамбованих територій на Русанівських і Воскресенських садах, у заплавах на південь від міста вздовж основного русла, проток, заток і стариць;

- затоплення ділянок та споруд на них, побудованих без належного попереднього підняття позначок поверхні;

- тривалий перелив води через переливні ділянки лівобережної дамби Бортничі-Вишеньки та ускладнення (до припинення) вільного проїзду транспорту.