Сьогодні провокація? А завтра?

Читаю:

«Государственная дума Федерального собрания Российской Федерации пятого созыва». Номер, дата: березень 2010-го, «Депутату Верховной Рады Украины В. А. Яворивскому. Киев, Михаила Грушевского, 5.

Политическая и экономическая практика показала насущную необходимость воссоздания (чули: навіть не створення, а просто відтворення!) геополитического образования — большой Европейской Украины (с Россией и Белоруссией) от Карпат до Сахалина».

Ого, яка приманка: Росія віддає всю свою велетенську територію «Вєлікой Украіне» аж по Сахалін. Росія стає просто Московською областю. Ну, що скажете, бившіє малороси? Как ми вас?

«Мировой опыт интеграции (Евросоюз, ЕврАзЭС, образование Таможенного союза России, Беларуси и Казахстана, и др.) доказал её эффективность в условиях мирового финансового кризиса, когда на карту поставлено выживание экономик отдельных стран, не интегрированных в более значимые геоэкономические структуры. Однако в глобализирующемся мире речь идет не только об экономическом давлении извне, но и о культурном, политическом доминировании более сильных государств или групп государств».

Судячи з усього, пан Фьодоров має на увазі не Євросоюз, а тиск Росії на колишні радянські республіки, котра тупо не звертає увагу на проголошення ними самостійності та прагнення одних до європейського простору, а інших — до азійського. І фактично ніхто до так званого «русского міра». Навіть лукашенківська комуністична Бєларусь і та дедалі більше «хвицає» у бік Кремля.

Читаю далі:

«В представленных «Принципах работы по воссозданию на пространствах Украины, Белоруссии и России Единого государства (2010—2020 гг.)» предложены базовые механизмы осуществления интеграции трех государств с дальнейшей перспективой создания Единого государства».

А ну ж бо, яку мету, який манок пропонують? Чи не той, що в лихої пам’яті 1917-му? А ну ж бо.

«Целью его постепенного формирования к 2020 году является обеспечение качества жизни граждан Единого государства выше, чем в любой другой стране Европы». Ого, відразу в комунізм російського, себто ленінсько-сталінсько-брежнєвського штибу. А ще хрущовського: «Догонім і пєрєгонім Америку!» Пішли далі. Дочитаймо преамбулу до кінця.

«Принципом интеграции трех государств станет консенсус всех политических сил и групп Украины, России и Белоруссии».

В Україні й не пахне консенсусом щодо однієї патріотичної, проукраїнської позиції, а вони нам ще Жириновського, Затуліна, Лужкова, Фьодорова... Для повного, так би мовити, порозуміння.

«Предлагаем начать работу с создания в первом полугодии 2010 года организационного комитета и выработки принципов работы по воссозданию Единого государства.

Ваше мнение по началу этого строительства, составу организационного комитета и принципах работы прошу сообщить.

С уважением, депутат, председатель комитета по экономической политике и предпринимательству Е. А. Федоров».

Ось так вони зрозуміли результати президентських виборів в Україні, братове українці. Ніяких двозначностей! До біса якась там міжнародна дипломатія! Розмова коротка і ділова. Під три чорти грубе порушення норм міжнародного та міждержавного взаємоіснування. Так, єльцинівська Росія в 1991-му легко визнала факт відновлення вашої, як каже Дмитро Табачник, «іскуствєнной» української державності. То й що? Єльцин перейшов до інших світів. Сьогодні інші вожді, інша політична погода. Через те давайте без галасу, покірно, взявшись за руки з Білоруссю, повертайтеся туди, де були вже три з половиною століття. І без фокусів, без нервів, молодші «братєльнікі».

Але це ще не все. Депутат-єдинорос, представник вже одноосібно правлячої партії в Росії розробив для маловірних хохлів та «бульбашів» цілу систему приманок.

Ось деякі з них. Запам’ятайте про всяк випадок, бо потім будуть запитувати. Ні, не допитувати, а спершу таки суворо запитувати кожного з нас, чи вивчили.

«Обеспечить не позднее 2020 года гражданам Украины, Белоруссии и России высокий уровень жизни, выше самых быстроразвивающихся европейских стран».

Пригадуєте шістдесяті: «Нинішнє покоління буде жити при комунізмі!» — заклинав Микита.

Ну, хто там ще хоче до відсталої Європи? Росія її вже давно випередила за всіма соціальними, політичними, демократичними стандартами, за рівнем життя простої людини, і нам, меншеньким, допоможе по-братському, як не раз уже допомагала наша ж таки «єдіная і нєдєлімая во вєкі вєков». Самі ж ви не впораєтесь, бо не здатні мати свої держави, безголові ви, наші жебраки і ледарі. Те, що ви будете дуже довго й дуже заможно жити, — не найголовніше. Це ми вирішимо оперативно. Через ФСБ, ГРУ, скажімо. Через російську Раду безпеки, армію...

Навіть якщо росіяни будуть голодувати, спиватися і вимирати, ми в новій державі «Вєлікая Україна» в першу чергу нагодуємо українців та білорусів, а якщо після вас щось залишиться — лише тоді дамо і нашим.

Та ось головна жертва великого російського народу, хай йому чорт, так помилитися мені, — жертва депутата Держдуми Фьодорова. Мені аж моторошно від такої жертовності. Мурашки по спині побігли ордою, очі від хвилювання розширилися. І ви до цього приготуйтеся, братове. Це я про столицю майбутньої держави в хворобливій уяві пана Фьодорова — «собіратєля трьох государств в одно», звичайно ж, — великоросійське «одно».

«Средство достижения цели — создание на пространстве нынешних Украины, Белоруссии и России единого современного эффективного государства (со столицей в городе Киеве), способного гарантировать своим гражданам комфортные и безопасные условия жизни, широкие возможности для реализации творческого и трудового потенциала, свободу выбора профессии и места жительства, развитие самобытных культур всех народов и этносов».

Напружуємо щосили свою фантазію, щоб лишень уявити...

Столиця нового союзу в Києві. Вся московська челядь окуповує Печерськ. Путін з родиною поселяється в Межигір’ї, Медведєв — в Українському домі. Щоб ближче до своєї резиденції на Банковій. Янукович і Лукашенко — губернатори чи віце-президенти? Лужков — мер провінційного міста Москви. Атомні боєголовки повертаються на свої старі місця в Україні та Білорусі. Досягається консенсус: правляча партія в новому союзі — «Єдіная Росія». Опозицію ешелонами вивозять... самі знаєте, в які місця....

«Средняя продолжительность жизни увеличится до 75 лет.

Уровень смертности сократится более чем в 1,5 раза, а от насильственных причин — не менее чем вдвое.

Валовой внутренний продукт на душу населения по паритету покупательной способности увеличится более чем до 30 тыс. долларов США.

Средний уровень обеспеченности жильем достигнет около 30 кв. м на человека или около 100 кв. м на среднестатистическую семью.

Доля населения, проживающего в местах с неблагоприятной экологической обстановкой, снизится не менее чем в 3 раза».

Отже, іде банальний набір демагогічних, нічим не підтверджених прокислих гасел, якими користувалися не лише всі політичні партії України, а й окремі політичні шарлатани, обіцяючи підвищення соціального рівня життя вже завтра або реактивне збільшення зарплат і пенсій вдвічі. Тому й не гаятиму час на повторення цих банальних більшовицьких штампів. Читаю далі. Що ж ці нові «об’єдінітєлі» будуть з нами робити? Як виглядатиме реставрована на російський копил «Кієвская Русь» або «Вєлікая Україна», до якої ввійде покірна, лагідна, готова поступитися своїми імперськими амбіціями Путінська Російська Федерація та Лукашенківська Бєларусь. Ви ж собі, братове українці, таке уявляєте? Читаємо далі. Має ж бути ідеологія в дуже кольоровій, принадній обгортці. Як для папуасів, себто — українців і білорусів.

«Сформировать единое образовательное пространство, перейти к единым образовательным стандартам.

Создать условия для всестороннего развития национальных культур проживающих на территории Украины, Белоруссии и России, национальных языков. Придать украинскому, белорусскому и русскому языкам статус государственных языков единого государства; создать единое информационное пространство, обеспечить свободу религиозных отправлений.

Историческим фундаментом российско-украинского-белорусского народа (ви чуєте, він пише не російсько-українського-білоруського народів, а вже єдиного, для росіянина Фьодорова, народу) была Киевская Русь, и возрождение единства российско-украинского-белорусского народа станет катализатором величайшего духовного пробуждения».

Я запитую себе і вас, українці: від чого ми повинні «духовно пробудитися» при такому «будитилеві», як російський імпер-шовініст Фьодоров, від чого? Від, хай і декоративної, недорозвиненої, ще не використаної навіть частиною українців, свободи? Свободи знати свою правдиву історію, свободи слова і думки, свободи місця проживання і виїзду за кордон. Ні-ні, я не ідеалізую сьогоднішню Україну і сьогоднішніх українських свобод, але ж раніше, за колишнього Союзу, який прогнив і розпався, ми і їх не мали.

А Фьодоровська демагогія сягає апогею:

«Создав единое государство, можно будет на равных конкурировать с США, НАТО и ЕС».

Та вже ж конкурували сімдесят років з усім світом. Люду свого, рідного винищили мільйони, землю занапастили чорнобилями, киштимами, гербіцидами, безглуздими штучними морями, котрі перетворилися на помиї. Доконкурувалися до того, що Горбачов змушений був оголосити повну «перестройку». І добре, що вона не закінчилася «пєрєстрєлкой». Америка живе, багатіє, жоден штат не має наміру проголошувати суверенітет, а Союз повністю збанкрутів і розсипався, як гнилий пень. То що, знову в більшовицьку комуналку? Все-все за старим сценарієм.

«Переход к единой денежной единице — важнейший катализатор всех других интеграционных процессов, формирования единого таможенного пространства... Единение народа позволит добиться кардинального повышения производительности труда».

Таке враження, що депутат Держдуми Російської Федерації, голова комітету з економічної політики Росії прилетів з іншої планети і нічого навіть не чув про «проізводітєльность труда» в Радянському Союзі. Однією з причин його безславного падіння була саме ганебна продуктивність праці в усіх, без винятку, галузях. Андропов навіть вводив тюремну дисципліну на підприємствах. А «єдінєніє советского народа вокруг Комуністіческой партіі» в той період буквально зашкалювало, бо ідеологи витворювали нову націю на ім’я «совєтскій народ».

А ну ж бо, яке нам пропонують меню в політичній царині. Після всього почутого важко чекати від пана Фьодорова чогось не «совєтского», не росієцентристського. А бодай розумного, хоч і, зрозумілого, неприйнятного для нас, котрі пролили стільки крові й поту в боротьбі за здобуття незалежності, українців, бо й так ледве визволилися від фактичної окупації. Ось що нам знову пропонують.

«Мы можем значительно сократить время на этом пути... мы уже столетия жили вместе.

Сформировать наднациональные политические структуры и, прежде всего, политические организации, общественные объединения. На первом этапе это будут политические институты, основной целью которых станет формирование широкой общественной поддержки идеологии создания единого государства. Процесс формирования органов власти и управления единого государства завершится всеобщими равными прямыми выборами в парламент единого государства, принятием Конституции единого государства».

Все стало на свої місця, де «Вєлікой Украінє від Карпат до Сахаліна» просто залишиться роль малоросів, хлібопостачальників, гарматного м’яса.

Уявіть собі, братове українці, три державні мови в реставрованій «Кієвской Русі»: російська, українська і білоруська. Як великодушно і демократично. Білоруською користуються (суржиком) глухоманні села та сотня письменників, котрих фактично загнали в підпілля. Українська кволо, невпевнено почала лягати на уста українців, але на її відмиранні будують свою кар’єру політичні спекулянти. То бодай на мить уявіть собі конкурентоспроможність української та білоруської поруч із російською в новому союзі. Уявили?

Через те я, як українець, вважаю негідним з вами дискутувати, пане примітивний провокатор. Ваше політичне блазенство, ваша імперська хтивість нас уже не лякає. Займіться своїми великими російськими проблемами, а ми, хай і болісно, многотрудно, займатимемось своїми.

Ви хочете створити нову слов’янську імперію? А поляки, болгари, словаки, чехи, серби, словенці?.. Вони що, неправильні? А, вони вже в Євросоюзі, в НАТО. Запросіть, може, вони вийдуть звідти і приєднаються до Великої Росії, вибачаюся — України, ще раз вибачаюся — Київської Русі.

Ми вистоїмо і перед цією провокацією, перед якою відмовчується влада. Вистоїмо. У нас одна проблема сьогодні. Її зафіксувала геніальна Ліна Костенко у своєму романі «Берестечко»: