Пристойний шмат землі в селі Богомази, яким протягом 17 років розпоряджався виправний центр №103, перетворився на предмет судових розглядів. Колонія має намір до переможного кінця відсуджувати землю у Новобузької райдержадміністрації, не має наміру здаватися й Шевченківська сільська рада.
Бракувало робочих рук
Новобузький виправний центр №103 — головний біль для жителів села Богомази й навпаки. Складні відносини вже давно стали нормою. За кілька років під сокирами ув’язнених в окрузі загинули практично всі лісопосадки, що захищають поля від суховіїв. Через брак вугілля колонія обігрівається дровами. Черга дійшла й до сільського центру культури: клуб, як і залишені будинки, пішов у рознос — ув’язнені почали розбирати його по цеглинці на будматеріали.
Новобузький ВЦ № 103 — виправна установа відкритого типу. У колонії утримуються ув’язнені, котрі відбувають покарання за полегшеним варіантом строком до п’яти років. Виправний центр розрахований на 150 місць. На момент нашого приїзду тут проживало більш як 160 людей.
Коли 17 років тому в тиху глибинку, де лише п’ять вулиць і 62 двори, в’їхала виправна колонія, місцеві жителі щиро раділи. Установа державна, виправна, статутна, підлягає контролю і дисципліні, отже, буде порядок. Керівництво в присутності районної влади присяглося на сільському сході якісно поліпшити життя селян: дати людям роботу, підтримувати інфраструктуру, допомагати кормами.
У цій турботі немає нічого дивного: колонія за обопільною згодою з сільською громадою і районною владою одержувала в постійне користування 2401 гектар радгоспної землі. За найскромнішими арифметичними підрахунками, понад 13 гектарів на кожного ув’язненого. На додачу до землі установа одержала техніку й уже готову інфраструктуру колишнього радгоспного відділення — виробничі ділянки, майданчики, пташники й корівники, причому, разом з живністю. Про кращий подарунок виправне відомство й мріяти не могло!
Спочатку обіцянки виконувалися. Село ожило, збадьорилося. Жителі Богомазів і зараз з вдячністю згадують перші п’ять років тісної дружби з колонією, коли її начальником був Віктор Сербін. При ньому в селі робочі руки були в дефіциті. Сільський клуб тоді функціонував, дітей у Червонобаштанську школу возили за кошти установи, дороги були в порядку, городи орали, питну воду підвозили, давали по 4 тонни зерна на потреби підсобного господарства й соломою ділилися...
Але до ВЦ №103 прийшов новий начальник, якого слідом змінив «ще новіший», а нинішній, здається, уже восьмий, нікому жодних обіцянок не давав. Суть конфлікту керівник центру Вадим Голуб пояснює по-своєму: «У нас просто хочуть відібрати землю».
Крупа з ріпаку і борошно з льону
Факт незаперечний: обмежені у волі особи зобов’язані працювати — виховуватися працею, погашати судові стягнення, борги, аліменти, оплачувати комунальні послуги. Одне слово, утримувати себе, а за можливості ще й допомагати родичам. Єдине основне джерело доходу виправного центру — земля.
Але вся біда в тому, що земля, як стверджує нинішня «колоніальна» адміністрація, прибутків не приносить.
На виїзному засіданні робочої групи Новобузької райради, яке проходило в Богомазах, представники держдепартаменту з питань виконання покарань у Миколаївській області так пояснювали хронічну безприбутковість: ВЦ № 103 має право розпоряджатися землею на свій розсуд, він забезпечує виправні центри декількох областей України крупою й борошном. А районна влада створює перешкоди, не дає колонії повноцінно господарювати. Тому установа змушена обробляти землю разом з фермерським господарством з іншого району.
— Як це — земля прибутку не приносить? — дивуються фахівці, котрі знаються на агробізнесі. — З одного гектара, якщо не красти, можна запросто одержати 500 гривень чистого прибутку. Що ж, залишилося тільки помножити 500 гривень на кількість гектарів, якими користується колонія, і час замислитись.
«Колоніальне» ярмо
Нинішнє село Богомази — типова глибинка: за спідометром 37 кілометрів від райцентру Новий Буг і 18 — від Шевченківської сільської ради. До реформування село було відділенням Зелене провідного в районі радгоспу «Червона Баштанка».
Найдоступніший і найпоширеніший вид транспорту в Богомазах — велосипед. На двох колесах тут добираються і у сільраду, і за хлібом. А от у райцентр на велосипеді вже не поїдеш. В екстремальних випадках, коли необхідно терміново доставити хворого до ЦРЛ, наймають приватне авто, оренда якого тягне на сто й більше гривень. Благенька дорога на Богомази сумна і до самого обрію пустельна.
Основний показник перспективного розвитку будь-якого села — відсоток народжуваності. Судячи зі статистики, у Богомазах із цим погано: народжуваність падає, а молодь уже зараз бачить у своїх снах міський асфальт. А що робити в селі, якщо немає роботи? Примітно, що вагома частина підростаючого покоління виховується в п’яти багатодітних родинах — 15 дітлахів. Чотири із цих родин у статусі неповних. Із 150 зареєстрованих жителів у Богомазах фактично проживає 88. 18 з них безробітні, десять прилаштовані в колонії. Інші — пенсіонери, інваліди, учасники і діти війни.
У тліючий земельний конфлікт підлило масла розпорядження голови Новобузької райдержадміністрації Інни Єгоренкової, що викликало обурення депутатського корпусу. Незважаючи на широко практикуючі в області земельні аукціони на право оренди, голова РДА авторитарно розпорядилася передати 531 гектар землі колонії в користування структурному підрозділу ДП ДАК «Хліб України» — агрофірмі Новополтавського елеватора. Вольовим рішенням виконавчої влади з’явився ще один учасник конфлікту.
За інформацією прес-служби обласної ради, доля землі в Богомазах перебуває на контролі депутатів. Вирішальне слово мають сказати судові інстанції й Державна інспекція з контролю над використанням і охороною земель у Миколаївській області.
Миколаїв — село Богомази.
Коментарі
Валентина ТЕРЗІЄВА, голова Новобузької районної ради:
— Про яке захоплення землі мова? Земля має оброблятися ефективно: ні село, ні районний бюджет не повинні потерпати від безгосподарності. І районна рада має право це вимагати. Як пояснити той факт, що протягом останніх років у структурі посівних площ колонії, яка заявила себе виробником і постачальником круп, превалюють технічні культури — ріпак і соняшник? У 2008 році, приміром, ріпаком і соняшником було засіяно 1430 гектарів. Під урожай 2009 року теж посіяно 1040 гектарів озимого ріпаку... Як пояснити той факт, що показники врожайності з усіх культур тут найнижчі в районі? Лише торік уперше від ВЦ №103 надійшли кошти за використання землі. В 2008 році, за даними податкової служби, виправний центр переказав лише 18 тисяч гривень податку, що значно менше від інших орендарів. За такого підходу звідки з’являться робочі місця, матеріальний достаток, гроші на підтримку інфраструктури села?
Михайло ПЛЮТА, Шевченківський сільський голова:
— Якби керівництво виправної установи опікувалося людьми і приділяло увагу соціально-культурній сфері села, конфлікти не виникали б. Люди готові допомагати колонії, хочуть працювати. Але виправний центр навіть від місцевих дітей відмовився: витрати за доставку в школу висять на районному бюджеті. Нинішньої зими, коли снігу намітало по пояс, колонія самоусунулася від чищення доріг. Яка ж це соціальна відповідальність? Але ж в 1999 році, коли в Україні почалося розпаювання, жителі Богомазів залишилися ні з чим — їх віртуальні майнові й земельні паї стали надбанням виправного центру. Якби наша громада здавала цю землю в оренду, у бюджет надходило б 150 тисяч гривень податків, 60 відсотків з яких залишалися б у сільській скарбниці.
