Син одеського колеги, прийшовши додому, радісно заволав: «Ми перемогли!» Батько здивовано подивився на своє чадо й перепитав, хто кого переміг. «Ми — училку», — пояснив семикласник.
Згодом він повідав про дискусію в класі: треба — не треба проводити контрольні за підсумками року. «Класна» переконувала в необхідності контролю знань, посилаючись на наказ міністра.
— І ось наказ той скасували! — радів підліток.
Таки так, правий хлопець. Дмитро Табачник скасував наказ попередника від 28.10.2009 № 985, яким запроваджувалася обов’язкова перевірка знань учнів 3, 5—8 і 10 класів середньої школи.
Що стало причиною скасування моніторингу з української мови, математики та історії України? Відповідь у наказі міністра Табачника: з метою уникнути перевантаження школярів ЗОШ... і «враховуючи незадовільний рівень підготовки дослідження щодо вивчення рівня досягнень учнів» зі згаданих предметів. Інакше кажучи, дітей пошкодували, а заодно розписалися у власній неспроможності проводити оцінювання?
Учні справді перевантажені — тривалі канікули в період розгулу «пташиного грипу» позначатимуться тривалий час. Епідемія, судячи з усього, вибила з колії й чиновників МОН, відповідальних за підготовку до дослідження. До слова, син колеги рано тріумфував: міністр своїм підлеглим доручив вивчити питання про можливість того самого дослідження в 2010—2011 навчальному році...
Але чи потрібне воно в принципі?
— Вважаю, не потрібне. Діти, згоден з міністром, дуже стомлюються, — каже Вадим Пунда, котрий очолює Городоцький районний відділ освіти на Хмельниччині. — Оцінити якість знань можна й на регіональному рівні. Важливо, з яких джерел черпаються ті знання. Шкільні програми, підручники дуже далекі від досконалості — над цим і слід працювати міністерству.
Свою точку зору висловила й Галина Сазоненко, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету:
— Контроль має бути обов’язково. Але оцінювати знання треба об’єктивно. Запропонований Іваном Вакарчуком моніторинг стосувався базових дисциплін. Який же вигляд без якісних знань з них ми матимемо в міжнародних дослідженнях?! Не можна зупиняти на півдорозі те, що запущено на перспективу. До честі Вакарчука, педагогами обговорювалися основні документи, які ухвалювалися міністерством. У серпні ми, скажімо, уже знали: буде державна підсумкова атестація (ДПА) у випускних класах з чотирьох дисциплін. Вона збігалася із ЗНО, яке йшло за нею, і стала б відчутним навантаженням для дітей.
Думку педагогів, котрі звернулися до МОН, було враховано, і ДПА замінили на тестові контрольні з мови, історії та математики. Але це безапеляційно й скасував Дмитро Табачник. Бажання нової команди радитися із професіоналами я поки що не бачу. Помітна лише «люстрація» того, що зроблено.
Галина Стефанівна мала на увазі, вочевидь, і одне з новітніх розпоряджень МОН перекласти тестові завдання ЗНО сімома мовами.
І коли тільки ми станемо прихильниками золотої середини? Крайність Івана Вакарчука тестувати абітурієнтів лише державною мовою поступилася місцем крайності Дмитра Табачника «демократизувати» процес. А який це матиме вигляд? У пропозиції колишнього міністра все було прозоре: не знаєш української — одержуй словник і відповідай. А тепер уявіть: до Києва хлинули татари, румуни, угорці, болгари, які закінчили школи з відповідною мовою викладання. Хто прийматиме у них тестування? Наскільки об’єктивними й компетентними будуть викладачі? І як бути з випускниками, наприклад, гагаузької школи?
Та що столиця з її могутнім потенціалом. Завітаймо до Криму.
— Нас з 2004-го залякували: без знання української — ні кроку, — згадує Олена Авлас, учитель сімферопольського коледжу з 22-річним стажем. — А моя знайома в 2009-му була одна в аудиторії, коли писала диктант з російської. У сусідній — 100 абітурієнтів — українознавців, а вона одна.
Проблему мови забалакали, її немає, принаймні у дітей. Можливо, відкрию секрет столичним чиновникам: татарських дітей батьки прагнуть влаштувати в українські класи. «Рідну мову вони вдома вивчать, російську — на вулиці, а от українська їм знадобиться, щоб у люди вийти». Мудро?
Тепер про сім мов. У нас хіба стільки представників нацменшин? Але чому держава не створює мовних пільг, скажімо, грекам, вірменам тощо? А «привілейованих» запитали, чи потрібно їм перекладати тестові тексти? А де взяти викладачів на професійне тестування, якщо їх у нацкласах бракує?
Питань реформісти породили більше, ніж відповідей. І це за два місяці до ЗНО... І це тільки одним наказом і розпорядженням...
