Сумщина делегувала до Чорнобиля більше 26 тисяч ліквідаторів, які вступали у бій із невидимою радіаційною потворою. На сьогодні більше двох третин із них поплатилася за це власним життям, решта — ліквідатори І, ІІ, ІІІ категорій, доживають вік інвалідами. Близько 170(!) ліквідаторів тільки І категорії й досі не забезпечені житлом! І це за чверть століття після катастрофи. А скільки ліквідаторів інших категорій залишаються без квартир?

 

— За великим рахунком недавні очільники, як, зрештою, і більшість їхніх «державних» попередників, справно годували нас словесною патокою з трибун та з екранів телевізорів, — розповідає керівник Сумської обласної організації ВГО «Союз Чорнобиль Україна», ліквідатор І категорії Григорій Демченко. — Кілька років тому наш союз спільно з обласним керівництвом вибили в столиці кошти для будівництва у Путивлі 65-квартирного будинку для ліквідаторів І категорії. Житло зведене ще два роки тому, однак жоден з «чорнобильців» так і не справив у ньому новосілля. Причина? Фактично через шантаж будівельників, які вимагають у ньому 10 квартир (як компенсацію за заборгованість держави перед ними — Авт.), будинок і досі не переданий на баланс у комунальну власність міста. Куди ми тільки не зверталися зі скаргами — до Президента України    В. Ющенка, Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, керівництва Верховної Ради — державні мужі вже давно навчилися відфутболювати чорнобильців в аут.

На північній околиці обласного центру, обабіч траси Суми—Путивль, розкинувся житловий масив, який зберіг за собою колишню сільську назву Ганнівка. Зрештою, тільки назву, а насправді це одне з отих царських сіл, які давно оточили Суми майже по всьому периметру. І мало кому відомо, що в оточенні триповерхових «хатинок» на самісінькій околиці мікрорайону живуть близько сотні «чорнобильців»-переселенців. Два десятиріччя тому саме Ганнівка й була обрана для заселення родинами, постраждалими від Чорнобильської катастрофи. Саме для сімей переселенців-«чорнобильців», а також ліквідаторів, які проживали на всій території Сумщини, тут почали зводити лікарню, а для дітей «чорнобильців», які тоді заселяли Ганнівку, школу-десятирічку на 400 учнівських місць із басейном і унікальним спортзалом. Відтоді збігло 20 років, а в Ганнівці ні школи, ні лікарні. Причому на середину 90-х будівельна готовність обох багатомільйонних об’єктів становила: школи — 70 відсотків, медичного закладу — 60 відсотків. Та, либонь, комусь у столиці здалося, що не все «чорнобильцям» масляна, і одним розчерком пера недобудовані об’єкти чи то в 96-му, чи то 97-му році передаються з балансу МНС у комунальну власність. Так укотре вже тодішня українська влада піднесла рятівникам нації державну дулю. Місцеві князьки, більшість з яких саме завершували накопичення первісного капіталу, також не хотіли чути всіляких там... Тож будівництво законсервували до другого пришестя. І ось тепер і «школа», і «лікарня» височіють над Ганнівкою скаліченими потворами: без даху, вікон, з наполовину розібраними стінами, в обрамленні двометрового чортополоху, дубків та берізок. Утім, «розконсервація» об’єктів продовжується. На наших із місцевим журналістом очах невідомі особи серед білого дня нахабно демонтували з «лікарні» інженерні конструкції, які завантажували у 10-тонний самоскид. Доки колега по телефону розповідав черговому міськвідділу міліції про бачене неподобство, їх уже й сліду не лишилося. Мешканці Ганнівки, з якими ми спілкувалися, стверджують, начебто сумська міська влада «сплавила» двоповерхову споруду недобудованої лікарні якомусь підприємцю на розбирання. Тим часом усі мешканці Ганнівки змушені лікуватись у медичних закладах, розташованих від мікрорайону за кілька кілометрів, а місцева дітвора, відповідно, — щодня прокладати шлях до знань у міські школи або пішки, або на маршрутках. Про автобусне сполучення міська влада навіть і не думала. Немає до цього часу на Сумщині і сучасного спеціалізованого медичного комплексу, де б лікували «чорнобильців». Натомість торік по області прокотилися чутки, що обласна влада має намір прикріпити всіх «чорнобильців» до лікарень за місцем їхнього проживання. Ось так.

Фото Сергія Ковальчука