Поезія цікава відкриттями, а не переспівами

— Важко сказати... Не можу розкласти на полички все, що діється у моїй душі, у моєму серці. Звичайно, спочатку створюю і програю в собі ситуації. Адже те, що пишу, не обов’язково фотографія мого життя. Для мене дуже важливо знайти у пісні ті основні слова, які б запам’ятовувалися, були її основою. В поезії, особливо в пісні, я гранично щирий. Більшість ліричних пісень із тривожно-щемливою ноткою, а не з відверто радісною. Мабуть, тому, що в житті трішечки більше песимізму.

— Почав писати давно, ще зі школи. Пам’ятаю, що першою написав поему про партизана. Це був шостий чи сьомий клас. Все-таки воєнна тематика на ті часи була актуальною. А коли закінчував школу, вперше надрукував вірші в обласній газеті «Радянська Житомирщина». Це було своєрідне прощання зі школою.

— Кохання — це те, що робить світ сонячнішим, душу — радіснішою, а життя і долю — світлішими. Неможливо уявити поета, який би обійшов цю тему. Звичайно, в мене є цілий цикл, присвячений коханню. І половина, а може, й більше моїх пісень — про кохання. Це і «Берег любові», і «Лебеді кохання», і «Кохана»... Я дуже хотів би, щоб у коханні кожен був щасливим.

— Коли я дав йому свою книжечку, він так подивився на мене і сказав: «Вадиме, ваші вірші, як пісня». А я думав — добре це чи погано... Мабуть, він справді вгледів пісенний склад моїх віршів.

— У нашому суспільстві все побудоване на грошах, але десь вище них — душа. Українська пісня — найперший і найщиріший носій рідного слова. Держава повинна робити все можливе, щоб українська мова звучала не тільки під час публічних виступів, а й у кожній родині. Бо кому близька мова, тому близький народ. Шкода, що відходить радіо, а його нішу повністю займає телеекран. Думаю, відходить перший канал. Держава може і повинна сприяти проведенню концертів кращих українських виконавців у палаці «Україна», транслювати їх на телебаченні. Тепер народна пісня не має ні матеріальної, ні моральної підтримки з боку влади. А для популяризації української пісні потрібно, щоб молоді виконавці співали рідною мовою. Яскравим прикладом є Софія Ротару, яка заспівала «Одну калину». Пісня враз стала популярною. Хоча це дуже повільний процес, ми повинні робити послідовні кроки в усьому. Але, насамперед, держава має бути українською.

— Можу сказати про людей, які були близькі мені, й яких, на жаль, уже немає. Перед їхньою пам’яттю я схиляюся. Це прекрасна співачка, нішу якої ще не зайнято, Раїса Кириченко. Вона співала, немов образом України. Ми записали з нею більше десяти пісень. Також хотів би сказати про Назарія Яремчука, чудового співака, який дуже рано згас. До цих імен відношу Івана Мацялка, Ігоря Білозіра. А серед нинішніх — Іво Бобул, Іван Попович, Павло Мрежук, Михайло Брунський...

— Мабуть, у тому, коли пишеш пісню на готову музику, як було з піснею «Хай щастить вам, люди добрі». Треба знайти поетичний образ і водночас потрапити в ті такти, що написані в музиці.

— Хотів би побажати, щоб вони писали. Адже писання — це вже благородство. До мене дуже багато людей приносять вірші, пісні. Не можу сказати, що все це справжня поезія, але це потреба самовираження. І потрібно підтримувати її. Хоча серед них трапляються і талановиті поети. Також треба бути наполегливим: надсилати свої доробки співакам, композиторам, у редакції. Необхідно бути дуже активним, а не чекати, що впаде зірка з неба. Намагайтеся знаходити щось нове, а не наслідувати когось. Поезія цікава відкриттями, а не переспівами. Шукайте себе в слові. Воно в поезії надзвичайно важливе.