Підготувавшись духовно до одного з найбільших християнських свят — Великодня, належним чином прибравши оселю, ми прагнемо ще й багатий святковий стіл накрити. Хоч і зі значними потугами, та все ж кожен нині пристарався і для великоднього кошика все необхідне. На чому-чому, а на цьому не економлять.
У Городенці на місцевому ринку має попит свіже м’ясо. Бо хоч асортимент завізних ковбасних виробів та копченостей на прилавках вражає, все-таки дешевше виходить придбати шмат свинячої вирізки й завудити самотужки: міні-коптильні «цехи» колись були майже в кожному сільському дворі. Й ось до цієї практики повернутися заставила дорожнеча. Та й за ароматом і смаковими якостями таку шинку чи домашню ковбасу, яку сільські умільці не розучилися начиняти, не зрівняти з придбаною в герметичній упаковці заводською. Так, наприклад, Нестор Іванків має вимурувану з цегли маленьку коптильню, куди закладає до двадцяти кілограмів підготовленого м’яса. Хоч багато селян використовують для цієї мети бочки без дна. Заздалегідь придбані вирізку чи почеревину, іноді — тушки кроля чи курячі стегенця витримують тиждень у маринаді з лавровим листком, горошками чорного та пахучого перцю, кмином, часником, густо посипаючи сіллю або занурюючи в проціджений та охолоджений розчин солі (на десятилітрове відро кип’яченої води її потрібно до кілограма). Шматки м’яса чи сала обгортають тканиною та обв’язують шпагатом. Для в’ялення господар використовує заготовлені обрізки яблуні, вишні, чорної смородини. Однак останнім часом сімейство Нестора та Андріани надають перевагу кориснішим запеченим у фользі м’ясним продуктам. Вони також мають відмінний смак та аромат. Цікаво, що в крамницях якимись знижками, передсвятковими розпродажами чи акціями і не «пахне»: не чужинці, а свої підприємці навмисне перед святами накручують ціни. Наприклад, у сільськогосподарському районі зовсім не впали ціни на свіже м’ясо (58 гривень за кілограм вирізки), а, скоріше за все, за день-другий до Великодня ще й зростуть, як то було торік. Але саме напередодні свят багато селян здавали свиней і телят, та й для своїх потреб у господарствах кололи, тобто дефіциту, як одного з чинників утримування високих цін, не спостерігалося. Хоч традиційно істотно знизилися ціни на продукти харчування в сусідній Польщі, й багато мешканців прикордонних областей їздять нині туди на закупки. Благо, хоч ціни на молочні продукти більш-менш доступні, але, знову-таки, ймовірно, що ціна плесканки сиру на ринку «підскочить» з десяти гривень до п’ятнадцяти, а за літрову банку домашніх вершків правлять уже нині двадцять п’ять гривень. Домашнє яйце можна придбати і за гривню: ціни «збивають» заїжджі заготівельники. Стабільною тримається вартість масла: двохсотграмовий брикет «селянського солодковершкового» — десять гривень. Все ж добре, що є в районі завод, який випускає, крім продукції з незбираного молока, і масло, й чимало сортів твердого сиру. Хоч, подейкують, що іноді виробники «грішать» використанням пальмової олії, яка, нібито, майже не засвоюється організмом...
Утім, продукти харчування потрібні нам не лише на свята, а й щодня. Але, витрачаючи нині на них левову частку сімейного бюджету, чи можемо бути впевнені в їхній якості та безпечності? Припускаю, що не один читач поіронізує, мовляв, тут би їсти було за що придбати, а вони — про делікатеси. Бо хто не знає нині, як сутужно з виплатою заробітної плати, особливо в сільських районах, якщо вона ще, звичайно, нарахована, тобто є робота. А як вижити на мізерну пенсію чи й без неї? Та все ж, за клопотами не варто забувати: покупець управі вимагати і в крамниці, й на ринку сертифікати якості на продукти харчування, а підозрілий товар треба просто-напросто повертати.
Фото автора.
