Нафтопровід «Одеса—Броди»: перспектива не зникла

Ще 2001 року на Міжнародній конференції «Нафта і газ України, 2001» в Києві зазначили: «Лише 280 кілометрів труби забезпечать вихід каспійської нафти на НПЗ України, ще 350 кілометрів — до країн Центральної Європи. І це найбільш економічний і вигідний трубопровідний маршрут в обхід Чорного моря».

У листі до Президента України Л. Кучми 2004 року пропонувалися такі проекти, як Бродівський НПЗ, трубопровідні маршрути «Друж-

ба-3», «Каспій—Україна—Адрія» та інші. Водночас Президенту запропонували погодитись на передачу нафтопроводу «Одеса—Броди» компанії ТНК-ВР для використання його в реверсному режимі, тільки не на 15—25 років, а  поки не буде знайдено ефективного рішення для повернення нафтопроводу в аверсний — прямий — режим його роботи.

Паралельно упродовж кількох років народилося чимало проектів концептуального характеру для розв’язання проблеми нафтопроводу «Одеса—Броди» й завантаження нафтопровідної системи для стабільного забезпечення нафтою українських НПЗ та збільшення транзиту. Таке рішення, за моєї безпосередньої участі, віднайшли в серпні 2005 року.

Проект вирізняється можливістю використати нафтопровід «Одеса—Броди» для транспортування каспійської нафти високої якості (з Азербайджану та Казахстану) через морський нафтовий термінал (МНТ) на східному березі Чорного моря.

Це легка малосірчиста нафта з неабиякою часткою легких (бензинових і дизельних) фракцій вуглеводнів та сірки. Якщо її доставляти танкерами на МНТ «Південний» і далі транспортувати до Бродів, то «ввійти» з нею в систему нафтопроводів «Дружба», що проходять через нафтоперекачувальну станцію (НПС) «Броди», означало б зіпсувати сировинні кондиції. Адже системою «Дружба» транспортується російська експортна нафта марки Urals, що виробляється в Самарі шляхом змішування різних сортів нафти (легких малосірчистих із родовищ Сибіру і Казахстану та важких високосірчистих із родовищ Башкортостану та Татарстану). Нафта марки Urals — середня за густиною і вмістом сірки, тому й значно дешевша від каспійської.

Пропозиція полягає в тому, щоб нафта, яка надходитиме нафтопроводом «Одеса—Броди» з МНТ «Південний» на НПС «Броди», перед «закачкою» в систему «Дружба» являла собою Urals-сумісну нафтову суміш.

Як виробляти таку суміш та де можливо розробити нафтові компоненти для її виготовлення, вже викладено в патенті України №33448 на «Спосіб виробництва нафти» від 25.06.2008 р. та в низці публікацій ЗМІ того ж року.

Залучення до транспортування в аверсному режимі нафтопроводу «Одеса—Броди» не лише каспійської нафти з родовищ Азербайджану і Казахстану, а й сировини з інших країн (Ірану, країн Північної Африки, Саудівської Аравії і навіть Росії) може підвищити вдвічі-втричі ресурсну базу нафтопроводу і, як показують розрахунки, забезпечити його повну потужність. Це дуже важливо, якщо зважити на обмежені можливості Азербайджану і Казахстану щодо кількості нафти, яку вони можуть надати для транспортування.

Серед зазначених країн особливий інтерес становить Саудівська Аравія, яка володіє приблизно 6 відсотками всіх світових запасів тільки важкої високосірчистої нафти, схожої за якісними показниками на сировину з російських родовищ Башкортостану та Татарстану. Ті 6 відсотків — це приблизно ресурси, якими володіють Росія та Сполучені Штати Америки разом узяті.

Переведення нафтопроводу «Одеса—Броди» в аверсний режим роботи дає змогу Україні:

— забезпечити нафтою українські Дрогобицький та Надвірнянський НПЗ, а західні регіони України — нафтопродуктами;

— спонукати росіян переспрямувати потік нафти, що йде нафтопроводом у реверсному режимі з НПС «Броди» в напрямку МНТ «Південний», на систему Придніпровських магістральних нафтопроводів, яка сьогодні майже «висохла» — Росія останніми роками почала поставляти свою експортну нафту в Європу іншими шляхами;

— транспортувати Urals-сумісну нафту власного виробництва (не плутати з видобутком нафти) в напрямку названих вище країн Європи (Словакії, Чехії, Угорщини).

Економічний ефект від переведення нафтопроводу «Одеса—Броди» в аверсний режим роботи за цим проектом може бути збільшено, якщо до «економіки» долучиться «політика». По-перше, якщо домовитися з Росією, то Україна могла б узяти на себе «обслуговування» своєю Urals-сумісною нафтою сировинних поставок російських компаній у напрямку Словакії, Чехії, Угорщини. Тоді Росія в порядку взаємозаліку переорієнтувала б потік своєї нафти, що мав би піти в ці країни, на українські НПЗ (передусім на Кременчуцький та Херсонський, а за потреби і Лисичанський НПЗ). Росія також отримала б доступ до Одеського НПЗ, яким нині володіє  компанія «Лукойл». (Нагадаю, з осені минулого року НПЗ  її «відлучили» від можливості отримувати нафту трубопровідним шляхом.) Усе це дало б змогу стабільно забезпечити нафтопродуктами центральні, південні, а за потреби й східні регіони України.

За такого варіанта перерозподілу потоків нафти навантаження на нафтопровід «Мозир—Броди» в системі «Дружба» істотно зменшилося б. Тоді б одну із двох ниток цього нафтопроводу можна було б задіяти в реверсному режимі.

Якщо попередньо при цьому домовитись із Білоруссю, то Urals-сумісну нафту могли б поставляти на білоруський Мозирський НПЗ, переробляти, а нафтопродукти, отримані від переробки, поставляти в північно-західні та північні регіони України.

Отже, розглянуті можливості дали б змогу забезпечити за потреби всі регіони України нафтопродуктами власного виробництва. Гадаю, зайве казати про економічні наслідки такого розвитку подій, особливо, якщо при цьому вдасться підтримувати досить стабільну ціну на нафтопродукти. Та ще й за перспективи їх зниження.

Не виключаю. За це промовляє той факт, що, як свідчать деякі джерела, важка високосірчиста нафта з родовищ Саудівської Аравії не має помітного попиту, бо всіх передусім цікавлять легкі і надлегкі нафти цієї країни. А запаси нафти цих сортів в Саудівській Аравії становлять приблизно 19 відсотків світових запасів. Отже, треба домовлятись про стабільні та апріорі дешеві поставки важкої високосірчистої нафти з цього королівства Близького Сходу.

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що та політична сила в Україні, яка зможе реалізувати наведений проект, отримає чималу підтримку всіх регіонів України, всього її народу.

Що робити? Передусім домовлятись із Саудівською Аравією та отримати від неї та з чорноморських МНТ, на які поставляється каспійська нафта, зразки аравійської важкої високосірчистої нафти та зразки каспійської легкої малосірчистої (азербайджанської та казахстанської) нафти. Далі — передати їх у хімічні лабораторії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України і галузевого інституту «МАСМА» для розробки та сертифікації Urals-сумісних сумішей (попередня домовленість з цими інститутами є). Треба підключити Київський інститут транспорту нафти (ІТН) до техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту (попередня домовленість є). За позитивних результатів попередніх досліджень слід залучити ІТН до проведення потрібного допроектування нафтопроводу «Одеса—Броди».

Сподіваюсь, що цей комплекс заходів дасть змогу ВАТ «Укртранснафта» остаточно реалізувати аверс нафтопроводу «Одеса—Броди» в обсязі першої черги, в якій нині збудовано нафтопровід, на транспортування 9 мільйонів тонн нафти на рік від МНТ «Південний» та НПС «Броди». Цей проект, як на мене, може стати предметом тісного співробітництва України, Росії та Білорусі. Адже він створює гарні передумови для добудови і виведення нафтопроводу до максимальної (40 мільйонів тонн нафти на рік) чи до часткової потужності залежно від результатів ТЕО.

Київ.