Наступний пленарний тиждень у парламенті стане черговим іспитом на зрілість, і для коаліційної більшості, і опозиції, з огляду на її роз’єднаність. Імовірні голосування за призначення Першого заступника Голови Верховної Ради та низку законопроектів, безумовно, продемонструють, з одного боку, готовність коаліціантів діяти виключно в правовому полі, з другого, — реальні можливості опозиції впливати на ситуацію в парламенті та державі.
Що нам варто закон перебудувати...
Крісло першого заступника глави парламенту опинилося вакантним відтоді, як представник Партії регіонів Олександр Лавринович став міністром юстиції в уряді Миколи Азарова, а Верховна Рада достроково припинила його депутатські повноваження. Наступного тижня після складання присяги «новоприбульцями» на шляху до вакантного крісла в президії праворуч Голови Верховної Ради начебто має загорітися «зелене світло». Однак усе змішалося в парламентському домі.
Ще наприкінці минулого пленарного тижня коаліціанти заявили: на першого заступника знову пропонуватимуть кандидатуру комуніста Адама Мартинюка. «Така була домовленість», — пояснив Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Натомість БЮТ прагне пересадити Миколу Томенка з крісла заступника у крісло першого заступника. Навіщо — збагнути не складно, адже повноваження у «першого зама» значно ширші. За розподілом обов’язків між керівництвом парламенту він відповідає за взаємодію Верховної Ради з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, за законопроектну роботу, в тому числі й підготовку та розгляд державного бюджету, звіту про його виконання, організовує розробку проекту кошторису Верховної Ради тощо. А у сфері відповідальності заступника глави парламенту — питання взаємодії з органами судової влади та інформаційне забезпечення діяльності Верховної Ради.
Однак за новим Регламентом, який уже набув сили закону, для обрання Першого заступника Голови Верховної Ради якнайменше 300 депутатів мають отримати бюлетені для таємного голосування (яке відбувається не в сесійній залі, а в кулуарах парламенту, результати оголошує лічильна комісія). Інакше голосування не відбудеться. Заступники обираються за тією самою процедурою, що й глава парламенту. Однак фракція БЮТ уже заявила, що участі в голосуванні за кандидатуру комуніста А. Мартинюка не братиме.
Регіонали хутко запропонували свій «хід конем» — змінити регламентну процедуру обрання першого заступника, ухваливши зміни до закону про Регламент, прибрати норму про 300 депутатів. Змінити будь-який закон можна 226 голосами. Голова фракції Партії регіонів та регламентного комітету Олександр Єфремов в ефірі одного з телеканалів заявив, що норма Регламенту про обов’язкову участь у голосуванні бюлетенями не менш як 300 депутатів «ускладнює процедуру обрання керівництва парламенту». «У нас є проблеми тут тому, що в Регламенті проголосовано норму, коли треба взяти 300 бюлетенів для того, щоб проголосувати за кандидатуру першого «віце-спікера». Безумовно, коли опозиція сьогодні має блокуючий з даного питання пакет, то це складно буде зробити», — сказав він.
О. Єфремов пропонує спочатку провести рейтингове голосування: фракціям, які претендують на посаду Першого заступника Голови Верховної Ради, спочатку висунути свої кандидатури, потім поставити їх почергово на голосування. І той, хто здобуде найбільшу підтримку депутатів, і виконуватиме обов’язки першого заступника глави парламенту. Аргументи на користь А. Мартинюка у коаліціантів досить прості — він досвідчений «перший зам» (уже тричі обирався на цю посаду). А опозиція, мовляв, уже має свого представника в керівництві парламенту — Миколу Томенка. Більшовики впевнені в своїх силах вчергове змінити Регламент, вважаючи, що «немає питань, які не вирішуються». І кадрові в тому числі.
У свою чергу, бютівці сподіваються на взаємні поступки — щоб крісло Першого заступника Голови Верховної Ради було віддано опозиції, так як свого часу це вчинили вони, прийшовши до влади, коли було обрано О. Лавриновича та
М. Томенка («пакетом»). Йдеться про домовленості «по-джентльменськи», адже в Регламенті не передбачено, що посаду першого заступника має обійняти обов’язково представник опозиції.
Листковий пиріг
У багатьох країнах Європи та світу існують багатовікові опозиційні традиції. Наприклад, в Англії опозиція «Її Величності» вже декілька століть є невід’ємним інститутом державності. У демократичних країнах опозиція є не лише в парламентах, а й інших представницьких органах влади, місцевого самоврядування. Але якщо у США десятиліттями мінялися «опозиційними шапками» дві партії — республіканці та демократи, то у Франції та Німеччині в опозиції перебувають декілька, подеколи навіть ідеологічно протилежні партії, які укладають між собою коаліції для досягнення певних спільних завдань.
Україна також має свої опозиційні традиції. Але, незважаючи на гіркі уроки історичного минулого, коли саме роз’єднаність призводила до поразок, продовжує діяти за принципом «де два українці, там три гетьмани». Політичні сили, які претендують на роль опозиційних, нагадують листковий пиріг. Але з різного тіста. І більше критикують не владу, а одне одного.
Закону про опозицію в Україні досі немає, хоча про необхідність ухвалення такого законодавчого акта говорили ще за часів Леоніда Кучми, після формування у 2000 році першої оформленої парламентської більшості. Нині на роль парламентської опозиції насамперед претендує фракція БЮТ, апелюючи до норм Регламенту. Згідно зі статтею 68 опозиційною у парламенті вважається депутатська фракція, чисельний склад якої налічує більш ніж половину народних депутатів, які не увійшли до складу коаліції. Водночас у Верховній Раді може бути лише одна опозиційна депутатська фракція (об’єднання депутатських фракцій), яка (яке) є парламентською опозицією та має право утворити опозиційний уряд. Також лише один. За цей закон проголосувала конституційна більшість — 368 депутатів, у тому числі фракції Партії регіонів та БЮТ. Дві найчисленніші парламентські фракції немов готували собі плацдарми для незмінного представництва в політичній еліті навіть зі зміною ролей із провладної на опозиційну. Але потрапили у власну пастку.
Кількість заяв від інших політичних сил про перехід в опозицію до чинної влади та команди Януковича зростає, як гриби після дощу. На опозиційний чи «незалежний» статус уже претендують очільник «Фронту змін» Арсеній Яценюк, котрий відмовився від віце-прем’єрського портфеля в уряді Миколи Азарова, лідери депутатської групи «За Україну» В’ячеслав Кириленко, фракції «НУ—НС» Микола Мартиненко. Власну точку зору на всі проблеми має і лідер ВГО «Громадянська позиція», голова Комітету з питань нацбезпеки та оборони Анатолій Гриценко. Поза парламентом прагне створити «національну опозицію» лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок, приміряє опозиційні шати і екс-президент Віктор Ющенко. Хто наступний?
Із усіх опозиційних таборів дружно летить каміння одне в одного: учорашніх соратників називають «кишеньковими», «підкаблучними» чи «опозицією з душком», сперечаються, чия опозиція «офіційна», а чия «конструктивна». До речі, А. Яценюк за закон про Регламент не голосував, бо тоді був узагалі відсутній у сесійній залі. Але вже заявив про свій намір також створити опозиційний уряд. І, як виглядає, альтернативний не так чинній владі, як... опозиції Ю. Тимошенко.
Про «український велосипед», в якому політичні сили замість протиставлення власної ідеології провладній розпалися на «опозиційні гуртки» і змагаються одне з одним, говорять і самі політики. «Тепер так виходить, що навіть сам термін «опозиція» починає бути дещо дискредитованим, — цитує В’ячеслава Кириленка прес-служба «За Україну». — Тому що їх уже дві на рівні опозиційного уряду! Ми боремося. А опозиційні прем’єр-міністри нехай спершу з’ясують, кому скільки портфелів роздадуть, а тоді будемо, за потреби, діяти спільно в тих питаннях, щодо яких буде згода».
Але навіть коли новітні опозиціонери з різних політичних таборів усвідомлюють потребу спільних дій і начебто мислять по-державницьки, вони знову спотикаються, коли доходить до «булав», до лідерства — хто очолить опозицію у разі її об’єднання. І кожен тягне ковдру на себе і бачить «гетьманом» тільки себе.
«Об’єднану опозицію утворили так само, як і коаліцію — «тушками». Дурной пример заразителен...» — стверджує на персональному сайті Анатолій Гриценко. І пояснює, чому він відхилив пропозицію Тимошенко стати віце-прем’єром в її опозиційному уряді, двома прикладами. За словами А. Гриценка, лідер фракції БЮТ і міністр опозиційного уряду Іван Кириленко надіслали до оборонного комітету листа з проханням невідкладно розглянути законопроект про скасування строкової військової служби та переходу на військову службу за контрактом. «Нічого не нагадує? Хтось уже обіцяв перехід армії на контракт за три місяці. Потім інший кандидат, який став Президентом, обіцяв контрактну армію з 2011 року. Обіцянки-цяцянки, вони їх і не збиралися виконувати». Окрім того, за підписом
І. Кириленка в парламенті нещодавно зареєстровано законопроект, яким пропонується з липня цього року істотно збільшити розміри допомоги при народженні дитини: 25 тисяч гривень на першу дитину, 50 тисяч на другу і 100 тисяч на третю і наступну дитину. Справді, чи не дивне замкнуте коло? — коли політична сила при владі, подібні ініціативи сприймаються як популістські та безвідповідальні, що призведуть до руйнації економіки та державного бюджету. А коли знову опиняється в опозиції — знову щедрі обіцянки.
Політики, котрі не мають у парламенті власних фракцій, вважають, що в багатопартійній країні не може бути єдиної опозиції, тому у вітчизняне законодавство треба внести зміни, які зруйнують «монополію на опозицію».
«Ви не з нашої пісочниці...»
На розгляді в парламенті перебуває законопроект в авторстві депутатів від «НУ—НС» Миколи Мартиненка та Анатолія Матвієнка про зміни до Регламенту Верховної Ради, який передбачає право на опозиційну діяльність не однієї, а декількох депутатських фракцій чи об’єднань. А щоб представники кожного суб’єкта опозиційної діяльності мали право на пленарному засіданні на п’ятихвилинний виступ при розгляді питань діяльності Кабінету Міністрів. Окрім того, кожному суб’єкту опозиційної діяльності після сформування Верховною Радою персонального складу Кабінету Міністрів пропонується надати право утворити опозиційний уряд.
Зміни до закону про Регламент щодо прав опозиції подав і колишній регіонал, нині позафракційний Василь Кисельов. Вони передбачають, що позафракційні депутати можуть об’єднуватися в депутатську групу в складі від 15 осіб на правах фракції.
Здавалося б, чим не вихід для вчорашніх побратимів — замість з’ясування стосунків кожному сотворити «власну пісочницю» — власний опозиційний уряд, а відтак трибуну для полум’яної критики влади. Але роз’єднана, організаційно ослаблена опозиція навряд чи зможе запропонувати дієву противагу владі та вплинути на прийняття рішень. Тож, навіть незважаючи на значний досвід опозиційної діяльності та начебто законні «козирі», які надають БЮТ виключне право називатися опозиційною парламентською фракцією та самостійно формувати опозиційний уряд, Юлії Тимошенко, щоб бути сильним опозиціонером та не зійти на узбіччя великої політики, неминуче доведеться сідати за стіл перемовин та домовлятися з партнерами чи навіть опонентами з інших таборів. А новітнім опозиціонерам знайти власну нішу й прислухатися не лише до власних амбіцій, а насамперед до загроз, які можуть постати перед всією державою та її незалежністю. Та не забувати уроки історії.
Арсеній ЯЦЕНЮК, лідер «Фронту змін», фракція «НУ—НС»:
— Те, що відбувається загалом і в політичній, і в економічній системі, означає одне: йде формування монополії — і на владу, і на опозицію... Іде боротьба за місце в опозиції. І на цьому Партія регіонів влаштувала бенкет, адже вони бачать, що це зведено до абсолютно неадекватної форми.
Сьогодні опозиційний уряд створюється за Регламентом Верховної Ради, який приймався голосами Партії регіонів та БЮТ. Цим документом передбачено створення лише однієї опозиції в парламенті виключно з числа народних депутатів. Це частина тієї конституційної змови, яка не відбулася минулого року. Перше — створення тільки одного уряду. Друге — опозиційний уряд створюється тільки з числа народних депутатів України.
Змова Партії регіонів та БЮТ матиме продовження. У них вже є вантаж минулих стосунків, у них все гарно виходило, починаючи зі спільних голосувань, фактичного формування коаліції і змін до Конституції, проти яких я повстав у травні минулого року.
Андрій КОЖЕМ’ЯКІН, перший заступник голови фракції БЮТ:
— Фракція прийняла рішення не брати участі в голосуванні за обрання Першого заступника Голови Верховної Ради, якщо на цю посаду коаліцією буде запропоновано кандидатуру Адама Мартинюка. Наскільки знаю, «Наша Україна — Народна самооборона», крім десяти зрадників, теж не братиме участі в голосуванні за представника комуністичної фракції. А якщо змінять правила гри (хоча прогнозую, що може не голосувати також фракція Блоку Литвина), то 226 голосів вони набирають. У парламенті ми будемо присутні, бо це наше робоче місце, але бюлетені для голосування не братимемо.
У 2007 році, коли відбулося переформатування коаліції, Юлія Тимошенко запропонувала віддати посаду Першого заступника Голови Верховної Ради опозиції, і ми віддали Партії регіонів цю посаду. Ми поки що не пропонуватимемо свою кандидатуру, бо це норма не регламентна. Якщо буде така пропозиція від коаліції, можливо, після обговорення на неї погодимося — щоб першим заступником був представник опозиції.
Наші опоненти — Партія регіонів та хто з ними зараз співає у спільному хорі — хочуть роз’єднати опозицію і у такий спосіб маніпулювати нею. А конструктивно-критична опозиція їм заважає, тож її хочуть загнати у маргінальну нішу. Але не вийде.
Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, фракція «НУ—НС», депутатська група «За Україну»:
— На мою думку, шляхом консультацій ті, хто не увійшов до коаліції, мали би висунути свою позицію щодо того, хто має обійняти посаду Першого заступника Голови Верховної Ради. Такі домовленості можемо знайти між політичними силами, які не увійшли до більшості. А в черговий раз ламати закон про Регламент під догоду коаліціантам — чи одним, чи другим — не вважаю доцільним. Треба працювати в чинному законодавчому полі, а не враховувати політичну доцільність, як це часто використовували чи одні, чи інші політичні сили. Якщо голосування відбуватиметься згідно з Регламентом, ми братимемо в ньому участь. Але якщо Регламент розпочнуть ламати на догоду політичним домовленостям, то в такому дерибані посад участі не братимемо.
