«П’ятдесят років — з цигаркою, п’ятдесят - без», — так жартома поділив свій життєвий шлях Кирило Миронович Солощук із села Воронів Гощанського району, котрому нещодавно виповнилося сто років. Річ у тім, що смак цигаркового диму він спізнав змалечку, а коли літа завернули на шостий десяток і здоров’я почало підкачувати, лікарі порадили Солощукові «кинути палити». Зібравши силу волі, чоловік так і вчинив.
Нині ж «непаління» селянин вважає одним із секретів свого довголіття, бо «із цигаркою в зубах» до сторіччя, за словами Кирила Мироновича, дожити практично неможливо. А ось п’ятдесят грамів горілки (тільки раз чи два на тиждень), каже довгожитель, здоров’ю не зашкодять.
Як вважає земляк ювіляра, краєзнавець Олександр Міщук, «по Кирилові Мироновичу можна писати історію рідного краю», бо уродженець Воронова і зараз виразно пам’ятає, як у село 1915 року входили німці, як їх змінювали білогвардійці, поляки, більшовики, армія УНР у 1918—1920 роках, і всі вимагали їжу, фураж... Пам’ятає старожил також, як у селі зупинилися січові стрільці. За них одразу почала працювати школа, і вчителями стали військові старшини.
Міцно вкарбувався у пам’ять Солощука також 1946 рік, коли за нездану державі продукцію його заарештували. Тоді в його господарстві було 6 гектарів землі, пара коней, які треба було переховати, бо на них настирливо зазіхав колгосп. Протримали арештанта у Тучині три місяці, йому «загрожували» п’ять років в’язниці та висилка до Сибіру. Але, як каже Кирило Миронович, тоді йому Бог дав можливість відкупитися від Сибіру.
До речі, 1910 року у Воронові народилося десять хлопців. Усі вони були не тільки однолітками Кирила, а й його близькими друзями. Доля розкидала усіх по світу, але всі вони часто приїздили додому, не забували дороги до рідного села. Останній із цієї когорти Василь Денисюк помер більше двадцяти років тому, на що Кирило Миронович зауважує, що нині мусить жити і за себе, і за «тих хлопців».
Наразі довгожитель, який тривалий час, у тому числі й на пенсії, працював токарем у Рівному, мешкає разом з донькою у Воронові. Приємно здивувався, що про його сторіччя не забули ні односельці, ні влада, що отримав грамоту від «самого Президента». А ось коли отець Сергій благословляв Кирила Мироновича на подальше життя, то довгожитель у відповідь «зобов’язався» прожити ще років двадцять — не менше. Бо, мовляв, саме стільки часу потрібно, щоб побачити Україну однією з найбагатших у світі.