Поки живий, можна все змінити

Повідомлення на одному з форумів в Інтернеті, де обговорюється тема суїциду.

«За останні 10 років покінчили із собою 150 тисяч громадян». Під таким заголовком нещодавно у «Голосі України» за 3 березня цього року було опубліковано статтю Олександра Пекного. Ми продовжуємо цю тему. По коментарі наша газета звернулася до психіатра, психотерапевта, медичного психолога, засновника й голови наглядової ради МБО «Ініціатива за психічне здоров’я», члена правління, директора з міжнародних питань Української асоціації психіатрів, Тіни БЕРАДЗЕ (на знімку).

— У нашій країні не ведеться, як треба, статистика з суїциду. Фіксуються лише випадки, пов’язані із криміналом, і то не всі. Тому будь-яка статистика не відображає цієї проблеми.

— Повірте, значні. Коли почалася фінансово-економічна криза, і пішли перші масові звільнення, кількість суїцидів збільшилася разів у два. Але про це не говорять відкрито. Втім, за повідомленнями преси можна судити про те, що відбувається. Згадаймо хоча б про спроби суїциду у метро...

— У кожної людини є своя межа у реакції на стрес. Одні непросту життєву ситуацію стійко переживають, для інших ця само ситуація може стати поштовхом до суїциду. Рішення добровільно піти з життя може бути спровоковане чим завгодно: нерозділеним коханням, нерозумінням із боку однолітків і батьків (це більш характерно для підліткового віку), втратою роботи й упевненості у завтрашньому дні, хворобою тощо.

Нещодавно вчені Гарвардського університету виявили ген суїциду, тобто можна говорити про якусь генетичну схильність до самогубства. Але щоб генетичний механізм «спрацював», має збігтися безліч чинників. Але якщо в роду були спроби суїциду чи завершений суїцид, то за нащадками повинні спостерігати фахівці. Так роблять у цивілізованих країнах. В Україні, на жаль, такої практики немає.

— У житті бувають різні ситуації. І на сто відсотків не можна вгадати, як поведе себе людина у критичній ситуації — у такий момент навіть, скажімо, оптиміст, веселун і улюбленець долі може вирішити звести рахунки з життям. Один із наочних проявів схильності до суїциду — відсутність інстинкту самозбереження, коли у людини немає страху перед смертю. Такі люди часто потрапляють у ситуації, небезпечні для життя, і навіть створюють їх: бійки, аварії, пожежі, екстремальні види спорту тощо.

По суті, страх смерті — позитивне відчуття. Ми успадковуємо його з народження. Якщо він є, то є й інстинкт самозбереження. Якщо ж інстинкт самозбереження ослаблений чи взагалі відсутній, потрібна допомога фахівця — психотерапевта, психіатра, щоб розібратися й постаратися допомогти. Поки людина жива, можна все змінити.

Також про схильність до самогубства свідчить так звана суїцидальна поведінка. Це саморуйнівні дії, приміром, уживання алкоголю, наркотиків... Так чи інакше, подібна поведінка веде до смерті. Просте самогубство у цьому випадку розтягнуто у часі.

Наприклад, мами підлітків часто скаржаться, мовляв, діти ними маніпулюють — кажучи про те, що заподіють собі смерть. Ні, це не маніпуляція. Маніпуляція — це дефект у вихованні. А такі заяви — 50% заявка на суїцид. Ігнорувати такі настрої у жодному разі не можна. У підлітковому віці, як і під час клімаксу, відбуваються гормональні сплески. У такому стані людина погано володіє собою. Головний ризик-фактор підліткового суїциду — нерозуміння. Варто спробувати «витягти» підлітка із цього стану: поговорити з ним, виявити до нього увагу, дати зрозуміти дитині, що вона вам не байдужа, переключити її увагу й т. д.

Будьте уважні до своїх близьких! У тих, хто вирішив звести рахунки з життям або думає про це, передовсім міняється поведінка, настрій. Людина замикається у собі, втрачає інтерес до речей, занять, які ще вчора любила. Підлітки, приміром, починають роздавати свої речі, писати поеми. А батьки радіють: мовляв, у дитини відкрився літературний дар... Крім того, люди, які думають про суїцид, обов’язково розмовляють про смерть у різних інтерпретаціях.

Як я вже казала, мотиви можуть бути різні. У юному віці — найчастіше нерозділене кохання. У дорослих мотиви можуть бути пов’язані із втратою роботи, загостренням почуття самотності, хворобою, фінансовими й навіть побутовими проблемами — коли здається, що ґрунт пішов з-під ніг... А головне — непевністю у завтрашньому дні, страхом, що буде завтра. Рік тому жінка викинулася з 9-го поверху. Вона не могла прогодувати своїх дітей... І це не єдиний випадок.

Якщо ж брати до уваги культуральну психіатрію, то в Японії, приміром, суїцид уважається хорошою манерою. Та й у російській літературі класиками мимоволі створювався культ жертовності, заснованої на суїциді. Згадаємо Анну Кареніну з однойменного роману Льва Толстого, Катерину з п’єси Островського «Гроза», Лужина з роману Набокова «Захист Лужина», Свидригайлова із роману Достоєвського «Злочин і кара», Мцирі у Лермонтова тощо.

— Суспільство закрилося від проблеми: сьогодні навіть говорити про суїцид багато хто боїться. Чомусь в офіційних колах це закрита тема, навіть статистики офіційної як такої немає. Зараз дуже часто людина залишається один на один зі своїми проблемами — йому нікуди йти, немає до кого звернутися. Але ж часто достатньо телефонного дзвінка, бесіди, щоб утримати людину від самогубства.

Для людей із суїцидальною поведінкою, схильних до суїциду й просто тих, хто потребує психологічної допомоги, потрібна спеціальна служба супроводу (психіатр, психолог, соціальний працівник) або хоча б телефонна лінія довіри для таких людей. Коли я порушувала це питання, один із міністрів охорони здоров’я мені сказав: мовляв, на нормальних хворих грошей немає, а ти хочеш — на психічних...

Я вважаю, треба психологічно просвіщати суспільство, піднімати культуру, інтелектуальний рівень людей. Тоді можна буде подолати багато що. Зокрема — байдужість оточуючих.