Профільність, але в трирічці, а не в класичній школі

Із необхідних змін у сегменті середньої загальної освіти слід виділити передусім ті, що пов’язані з переходом до нового змісту і дванадцятирічного терміну навчання.

Доцільність цієї перебудови обумовлена необхідністю як можна ближче наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, конкретних здібностей. Це явище я називаю дитиноцентризмом в освіті.

Одним із шляхів ефективної реалізації школяра є, безумовно, профільне навчання.

В Україні ведеться певна підготовка до переходу десятикласників до профільного навчання в 2010—2011 навчальному році. Активну участь у цьому бере Академія педагогічних наук. Створено відповідні програми, готуються підручники. Визначено основні профілі, до яких слід віднести фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний, технологічний, художній і спортивний. Одразу зазначу: навчання за одним із профілів не означає, що учень не вивчатиме інші предмети. Йдеться про поглиблене вивчення профільних дисциплін і менш ґрунтовне, але достатнє оволодіння іншими дисциплінами.

Аналіз освітньої системи свідчить про неможливість ефективної реалізації завдань профільного навчання у нині діючій мережі навчальних закладів. Намагання це зробити без відповідної її зміни може призвести до дискредитації самої ідеї профільності, як це сталося із зовнішнім незалежним тестуванням випускників на початку 90-х років минулого століття, що загальмувало аж до 2003 року реалізацію ЗНО в освітню практику і то спочатку як експерименту (2003—2007 рр.).

Візьмімо типову школу, де є по одному 10, 11 і 12 класу. Безумовно, всі діти талановитими в якомусь одному напрямку, наприклад, фізико-математичному, не можуть бути. Забезпечити якісне навчання кожного у відповідності з його здібностями у такій школі нереально. Залишається одне — оголосити весь клас профільним і спонукати поза бажання і реальні здібності дітей прийняти нав’язану дисципліну. Або ж зробити видимість профільності шляхом її імітації.

Ці шляхи шкідливі і, по суті, дискредитують нововведення. Ось чому потрібні істотні зміни в освітній мережі і створення спеціальних навчальних закладів.

Ними можуть бути профільні ліцеї або ж за відсутності необхідних умов заклад, який би забезпечив кілька профілів навчання. Отже, йдеться не про традиційну школу, а трирічку, в якій би навчалися тільки учні 10, 11, 12 класів. Саме поняття «школа» повинно вживатися відносно закладу, де вчаться з першого по дев’ятий класи. Хоча, зрозуміло, можуть бути винятки.

У профільних закладах мають працювати найбільш підготовлені вчителі-предметники, у таких ліцеях створювалась би особлива атмосфера пошанування предметів відповідного профілю, творчої змагальності дітей тощо. В класи приходили б діти, які свідомо зорієнтовані на даний напрямок, що вирішувало б проблему мотивації навчання. Профільні ліцеї було б значно легше забезпечити необхідними приладами і обладнанням, що також сприяло б підвищенню якості.

І ще одне актуальне завдання могли б вирішувати спеціалізовані ліцеї — надання певної початкової професії в контексті профілю. Скажімо, в фізико-математичних — оператора комп’ютерного набору, в гуманітарних — вихователя дошкільного закладу.

Створення профільних ліцеїв не потребує, на мою думку, додаткових фінансових затрат. У містах, особливо великих, можна перепрофілювати ЗОШ в спеціалізовані. Значно складніше це зробити в селі. Тут, вважаю, нинішній тип школи (1—12 класи) на певний час має залишитися. Хоча і в сільській місцевості, за умови виконання програми «Шкільний автобус», можна організувати профільне навчання. Бо значно більше радості буде у батьків, а тим більше у дітей, якщо вони в старших класах на комфортабельному автобусі їздитимуть до «великометражної» школи і отримають конкурентну освіту, ніж ходитимуть в малокомплектну, де один вчитель викладає декілька предметів...

Безумовно, з введенням профільності, особливо в сільській місцевості, слід ширше використовувати сучасні інформаційні технології, для чого треба продовжувати інформатизацію освіти і комп’ютеризацію навчальних закладів.

Усе сказане стосується передусім забезпечення профільного навчання у трьох напрямках: фізико-математичному, природничо-науковому, гуманітарному. Що ж до інших, то вони мають певну специфіку. Найкращий спосіб реалізації, скажімо, технологічного напрямку, гадаю, можуть забезпечити нині діючі, але модернізовані професійно-технічні заклади та ВНЗ І-ІІ рівня акредитації. Тому назрілим є їхні укрупнення.

Подібну функцію мають виконувати і технікуми, які на базі 9 класів надавали б фах молодшого спеціаліста і повну середню освіту. Для випускників навчальних закладів технологічного профілю слід поширювати певні пільги при вступі до університету, передбачити також скорочений термін навчання за програмою бакалавра.

Широке запровадження профільного навчання у професійних ліцеях і технікумах, переконаний, вдихне нове життя у ці заклади, зробить їх престижнішими.