У Києві, на вулиці Терещенківській, у дворі дому з містичним номером тринадцять, є галерея «Мистецька збірка». Там зараз відкрито виставку художника Павла Волика. Його називають полтавським Куїнджі.
Ця виставка — справді інший світ. Таке враження, що в центрі гамірного мегаполісу, в трьох маленьких залах у підвалі знайшла прихисток оаза спокою і душевної рівноваги. Хоча перед вами — усього лише пейзажі й натюрморти.
Самобутність української культури, її автентична народна філософія, глибоке первісне коріння для митця нерозривно пов’язані з образами природи як глибинного першоджерела. У пейзажах видно свідомий відхід від сухого академізму. Це ніби потреба творити на рівні первісної психології, на основі внутрішніх, незалежних від автора законів стилю. Мотиви народного малярства, що збереглося саме на Полтавщині, де живе і працює автор, втілені як свідоме переосмислення архаїчної традиції. Неповторний стиль живопису Павла Волика — це передусім поезія доброти і любові до української землі та природи, що претендує залишатись незмінною поза часовими контекстами. Його картини — живі. Вони промовляють образами вічності і справжньості, духовної глибини та рівноваги.
У жодній картині відчуття «живого і справжнього» неможливе було б без світла, що існує тут, мов окремий містичний персонаж. Неважливо, світанок зображено чи надвечір’я, чи навіть глуху ніч, а все  одно око ловить винятково тонку гру кожного найменшого промінчика небесних світил. Про Волика кажуть, що він — єдиний художник, який кинув виклик Куїнджі і не програв. Утім, Павло Волик — майстер самобутній і навряд має потребу кидати комусь виклики. У Києві теперішня виставка його робіт — лише третя, а тим часом картини художника дуже популярні за кордоном. Є вони і в приватних колекціях у Англії, Греції, Індії, Канаді, США, Росії, навіть на Ямайці. Ними можуть похвалитися музеї Німеччини і, звісно, України.