— Мій батько Валерій Федорович Каширин пройшов дві війни від першого пострілу й до останнього — фінську й Велику Вітчизняну. Починав сержантом, закінчив старшим лейтенантом, командиром танкової роти. Брав участь у штурмі Берліна, був двічі поранений, нагороджений бойовими орденами.Батя про війну розповідав мало й неохоче. Шкодую, що мало розпитував його про те, що довелось йому пережити на тій проклятій війні.
Як мало залишилося в живих тих, хто разом з ним щодня, без гучних слів, робили солдатську справу — воювали, перемагали. Солдати минулої війни мужність, як прапор, пронесли, за що низький їм наш уклін.
Я відгукнувся на пропозицію «Голосу України» і взяв участь у передплаті газети для ветеранів. 15 примірників газети тепер читатимуть у 411-му клінічному військовому госпіталі Південного оперативного командування, де проходять лікування солдати минулої війни. Звичайно, це лише малесенька крапелька подяки ветеранам. Але із крапельок народжуються струмки й річки.
Хочу зазначити, що в сьогоднішньому газетному морі «Голос України» не перетворився на лушпиння та яскраву обгортку. Особисто мені до вподоби моя улюблена газета за те, що вона не верещить, як деякі безголосі співачки на сцені, а рівно й упевнено веде свою чесну пісню про сьогоднішнє життя нашої України.
