Із досьє «Голосу України»
Сергій Гриневецький народився 25 вересня 1957 року в селі Лужанка (Тарутинський район Одеської області). Закінчив Одеський технологічний інститут холодильної промисловості за спеціальністю інженер-механік та Українську сільськогосподарську академію.
З 1982-го по 1991 рік — на комсомольській та партійній роботі. З січня 1992-го — генеральний директор об’єднання «Одеса-Імпекс». 1994—1995 роки — керівник секретаріату Одеської облради. У 1995—1996 роках — заступник голови з питань організаційно-кадрової роботи, керівник секретаріату. З 1996-го по 1998-й — перший заступник голови Одеської облдержадміністрації. 1998—2005 роки — голова Одеської облдержадміністрації. У 1999—2002 роках — депутат, голова Одеської облради (8 лютого — 22 липня 2005 року).
Народний депутат України третього та шостого скликань. Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Заступник голови Народної партії. Одружений, має доньку.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом Князя Ярослава Мудрого V і ІV ступенів, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденами Російської Федерації, Болгарії та Республіки Молдова.
— Сергію Рафаїловичу, у вас була досить вдала партійна кар’єра. У 1990 році вас обрали першим секретарем райкому Компартії. Але невдовзі стався путч, було проголошено незалежність України, заборонено Компартію. Це були непрості часи, тим паче для комуніста. Що вам допомогло вистояти, не зламатися?
— То справді були доволі непрості часи. Шість місяців я залишався без роботи. Комуністична партія заборонена, а тут — член бюро обкому партії, перший секретар, делегат з’їздів. У кишені залишалося три карбованці, а дитина мала і їй треба йти до школи. І тоді я зайнявся рихтовкою автомобілів. Це моє давнє хобі. До речі, своїми руками, з нуля, я склав шість автомобілів. Усі вони досі їздять. Власне, допомогли освіта, досвід роботи з людьми, знання суспільства.
— Як голова обласної адміністрації, ви активно підтримували Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року. Пройшовши до парламенту на позачергових виборах 2007 року у складі Блоку Литвина, ваша фракція ввійшла до демократичної коаліції. Чому? Ви змінили погляди?
— Я був, є і залишаюся прихильником сильної державної регіональної політики. Сьогодні ключ до об’єднання держави — сильна регіональна політика. Тернопіль і Луганськ — це територія України, але ж ви розумієте, що це абсолютно різні території. Починаючи від релігії, менталітету і закінчуючи виробництвом. Однак саме унікальність територій дає можливість через сильну регіональну політику зшивати країну. Для цього потрібні регіональні проекти, які переростали б у загальнонаціональні. Для цього потрібна співпраця між центральними та регіональними органами влади. Потрібні відповідальний уряд, державний бюджет, щоб гарантовано бачити перспективу розвитку територій. Держава не зможе вийти з цього глухого кута, якщо ми не побачимо нову якість життя, не побачимо перспективу. Тому в 2004 році я справді підтримував В. Януковича і вважаю це абсолютно правильним.
Тоді на з’їзді у Сєверодонецьку я сказав, що до влади може прийти політична шпана. Через півроку мене почали цитувати, тільки на автора не посилалися. Таки прийшла політична шпана. Квотні принципи розподілу влади, депрофесіоналізація призвели до того, що сьогодні вся влада просто нелегітимна. Плюс те, що відбувається в конституційному полі — ота конституційна реформа через коліно, отой третій тур, конституційний вакуум, який утворився сьогодні, — це наслідок тих подій.
Я дуже давно знаю Віктора Януковича. Його досвід роботи вселяє в мене впевненість, що державою керуватиме людина, яка знає, що таке сільська, районна, обласна рада, що таке область, уряд, і взагалі розуміє механізм формування державної влади. Я точно знаю, що при ньому не буде так, що 60 відсотків указів Президента не виконується. Він знає, як ухвалити рішення, довести його донизу, отримати зворотний зв’язок і проконтролювати виконання.
— Прихильником якої системи виборів ви є?
— Я цілком підтримую ідею, висловлену в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 19 квітня 2007 року, яка чітко визначає: головною причиною політичної кризи є закриті партійні списки. Тому я кажу: або ми пропонуємо відкриті партійні списки, або повертаємось до мажоритарної системи, або хоча б 50 на 50 відсотків, як було раніше.
— Це, до речі, записано у виборчому кодексі, одним із авторів якого ви є.
— Так. Я розумію, що потрібно створювати політичну структуризацію, формувати інститути громадянського суспільства. Але обраний за мажоритарною системою депутат буде зі своїми виборцями радитися, чи блокувати йому трибуну. Як людина, що працювала у виконавчій гілці влади, можу сказати: кожного понеділка в мене о 10-й ранку збиралися народні депутати, обрані від Одеської області. Я їм доповідав, чим займаємося. Кожен пункт програми регіональної ініціативи розглядали. Незалежно від того, хто яку політичну силу представляв, вони розуміли, що нічого не зроблять у регіоні, якщо не знатимуть, які проблеми треба вирішувати. Сьогодні є людей дванадцять, які умовно представляють Одеську область. За що вони відповідають? Перед головою своєї партії, а точніше, перед її утримувачем, чи перед виборцями?
— Які шанси змінити виборчу систему і коли це може статися?
— Думаю, що це реально. Нас до цього підштовхне суспільство. Особливо це стосується місцевих виборів, бо це порушення Конституції. Районні, обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад. А у нас в облрадах 50—70 відсотків — жителі обласного центру, а є райони, які взагалі ніяк не представлені. Про яке представництво спільних інтересів може йти мова.
— Що стосується скасування місцевих виборів...
— Тут потрібно дивитися, чому скасували. По-перше, місцеві вибори проводяться лише за рахунок державного бюджету. Його немає.
— Але громадські організації стверджують, що на президентські вибори кошти знайшлися...
— Чекайте, президентські вибори почалися у 2009 році за рахунок державного бюджету. На 2010-й держбюджету немає. Це перше. Друге. Вибори треба провести відповідно до вимог Конституції. За закритими партійними списками до районних та обласних рад — це неконституційно. Третє. Якщо нам кажуть, що порушено Конституцію під час прийняття постанови щодо відтермінування виборів, то давайте пригадаємо: вибори у 2006 році були в березні. У Конституції записано, що сільські, міські голови обираються на чотири роки. Чому тоді ми призначили їх на 30 травня? Це не було порушенням Конституції? Тож проведемо восени, коли буде державний бюджет, і будемо знати, за кого і як голосувати. Як на мене, то треба внести зміни до Основного Закону і відрегулювати помилки, які було закладено.
— За сім років керування областю ви проявили себе гарним господарником. Вивели регіон на перше місце із зернових, газифікації. Напевно, у вас є власне бачення причини економічної кризи і виходу з неї?
— Криза вдарила так боляче тому, що в нас дуже великий відсоток тіньової економіки, корумпованості, дуже слабка банківська система і високий рівень доларизації. Що створює тінь? Правовий нігілізм через нахабні неплатежі до бюджету, контрабанду, неповернення ПДВ і виплату заробітної плати в конвертах.
Для виходу із кризи потрібно, щоб до уряду прийшли високопрофесіональні люди. Все-таки ми, як і, напевно, все пострадянське суспільство, не готові до парламентсько-президентської форми. Сьогодні дедалі більше людей кажуть про підсилення виконавчої гілки влади, надання додаткових повноважень Президенту. Тобто уряд мають очолювати не політичні діячі, а фахівці. Ну не може бути так, що за три роки в нас змінилися чотири міністри транспорту, за п’ять років — п’ять урядів. Не може тоді бути гармонії, перспективи. Повинна бути передбачуваність. Тому має прийти професіонал, і йому треба дати можливість попрацювати хоча б років п’ять—сім. Лише тоді ми можемо відчути якийсь результат. Влада повинна бути професіональна, легітимна, передбачувана і відповідальна.
— В Одеській області ви відомий меценат. Допомагаєте талановитій молоді, представникам культури. Ким опікуєтеся нині?
— Нещодавно ми вручили стипендії 16 переможцям студентських олімпіад та їхнім науковим керівникам. Кожен отримав по чотири тисячі гривень. Це ми робимо вже впродовж шести років. Ми — це Блок Литвина, наша політична сила, яка представлена в міській і обласній радах. Я куратор і координатор усіх цих заходів. До свята 8 Березня для жінок-одеситок підготували святковий концерт. Крім того, нещодавно за моїм співавторством вийшла книжка «Геополітичне казино Причорномор’я», допоміг у виданні книжки, присвяченої 200-річчю Одеського оперного театру. Підтримую театри, музеї. Крім того, очолюю Федерацію гандболу.
— Якому відпочинку надаєте перевагу?
— Мій відпочинок і хобі — це енциклопедичні словники. За останні кілька років у світ вийшли «Чорноморська енциклопедія» та «Дунайська енциклопедія». Це мені дісталося від тата — він був енциклопедистом. Це творчий відпочинок. Якщо говорити про активний — то це плавання та ігрові види спорту.
— Який життєвий принцип сповідуєте?
— На сьогодні актуальним є вислів Жванецького: «Є совість — роби, що хочеш». Треба завжди залишатися людиною. Мені сьогодні не соромно йти Одесою й дивитися людям в очі. Це найбільше щастя — коли йдеш рідним містом і з тобою всі вітаються.
Бесіду вела Олена ГОРБУНОВА.
