Про зміни в політичному житті на Львівщині ще рано розповідати. Водночас не можна сказати, що львівський політикум завмер в очікуванні майбутніх призначень і тихо прислухається, які імена вигукне всевладний Київ. Тут нуртує внутрішнє життя, де кожен визначається з тактикою і манерою поведінки. З одного боку, начебто найпростіше тим, хто чітко визначив для себе стан опозиції до влади. Але без «дулі в кишені». А «дулею» стає власний бізнес, який штовхає людину на його захист, тобто на співпрацю з владою.

Інтуїтивний рух від вогню

Наразі йдеться не про те, буде чи не буде Партія регіонів тиснути на тих, хто серйозно займається бізнесом, а про цілком інтуїтивний рух «забрати руку від вогню». Адже на Львівщині, як і в кожному регіоні України, чимало людей із депутатським посвідченням мають власний і немалий бізнес. І вже доводиться потилицю чухати. Ніде правди діти, тепер чимало людей чатуватимуть, хто ж «здасться» перший, і думатимуть, як обличчя при цьому зберегти...

На перший погляд, нині найлегше тим, хто відверто підтримував Партію регіонів. Однак таких з-поміж топ-політиків на Львівщині на пальцях однієї руки можна полічити. Галичани знають хіба що народного депутата Петра Писарчука та депутата обласної ради Леоніда Мельника. Не змогли, не вдалося регіоналам виховати, виростити на цих теренах талановитого, харизматичного публічного політика. І тепер доведеться мучитися з призначеннями. Адже з кадровим потенціалом в області стосовно цього — величезна проблема.

Два бачення національного інтересу

Національно-демократичні сили, що сформувалися на Львівщини, намагалися протягом значного часу визначати напрям розвитку України.

Національно-демократичні сили вважали, що необхідно пройти до влади, а далі свою позицію поширити на цілу Україну. І коли Ющенко став Президентом, створилися умови реалізації цієї концепції повною мірою. Проте не сприймалася позиція іншої частини України. Вважалося, що всі мають думати саме так, до того ж без жодного спротиву. Адже два визначальні міста (Львів і Київ) так постановили. Усвідомлення того, що це є не зовсім демократичним, не було.

Але ось прийшов до влади Віктор Янукович, і тепер є побоювання, що Донецьк нав’яже Києву бачення політичної нації. І знову це бачення буде панівним, і як тоді не бралася до уваги інша точка зору, так і тепер не буде враховуватися позиція Західної України.

Нині не лише політологи, а й значно ширше коло людей вважають: якщо Партія регіонів не махатиме шаблею і врахує духовні потреби переважної частини галичан, владній вертикалі на цих теренах буде значно легше працювати.

Звернули на себе увагу Європи

У дні, коли владний маховик немов завмер перед своїм прискореним рухом, львівський політичний бомонд намагався себе проявити яскравіше, ніби підкреслити: перемога Віктора Януковича — це ще не вся Україна, і не варто забувати про «особливу думку» Львова. І рішення Президента Віктора Ющенка перед «завісою» про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України їм допомогло. 26 лютого депутати Європарламенту відреагували на цей президентський крок 20-м пунктом своєї Резолюції щодо ситуації в Україні і розцінили це перешкодою до вступу в Євроспільноту, а також висловили сподівання, що новий Президент перегляне рішення про надання Бандері звання Героя України.

Невдовзі обласні депутати, а потім і депутати Львівської міськради звернулися до Європарламенту з проханням цей пункт зняти. У кожному із двох листів наводилися факти біографії Степана Бандери й наголошувалося на значенні цієї особистості для формування української нації та національно-визвольного руху в Україні.

Напевно, розуміючи, що чекати реакції Європарламенту на ці листи годі, львівські депутати пішли далі — з упевненістю, що до двадцятого пункту доклала особливих зусиль Польща. Тому вирішили, що тимчасова контрольна комісія депутатів підготує до наступної сесії Львівської облради висновок для проекту рішення про звернення до сільських, міських, районних голів щодо дотримання законодавства під час встановлення польською стороною на території України пам’ятних знаків із військовою символікою та антидержавним змістом написів. До речі, начальник управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василь Івановський повідомив: знаки, про які йдеться, встановлені самовільно і не перебувають під охороною держави, отже, управління не має до їхньої інвентаризації жодного стосунку.

Відтак обов’язок скласти список цих пам’яток поклали на депутата Остапа Козака. За його словами, таких знаків є близько двох десятків, і їх встановлювали без погодження з органами місцевого самоврядування. Досить часто ці несанкціоновані пам’ятки містять написи, що ображають українців. До Львівської облради надходять скарги на образливі написи і від представників влади, і окремих громадян. Тому депутати звертатимуться до СБУ і прокуратури, щоб ті вживали більш дієвих заходів щодо дотримання законності. Якщо правоохоронні органи нададуть інформацію про те, що пам’ятки встановлено незаконно, Львівська облрада домагатиметься їх демонтажу.

Однак на таку відповідь львівський депутатський корпус міг би з повною впевненістю розраховувати в часи попереднього керівництва СБУ. Після останніх змін очільників, вочевидь, чекати на це доведеться довго.

Неминучий вітер змін

За твердженням соціолога і президента українського фонду «Громадська думка» Володимира Підгорнова, 82 відсотки львів’ян кажуть про потребу диктатури закону. Якщо також зважити на той факт, що, за різними опитуваннями, більшість населення України схильна сприйняти будь-якого Президента, обраного законним чином, то можна стверджувати, що Львівщина обрання Віктора Януковича сприйняла як факт, що відбувся, і не пішла на протестні акції. Якби такі настрої десь і були, то партії, діяльність яких сьогодні вимагає підживлення, моментально це використали б. Як, скажімо, використали кілька політичних організацій виступ депутата від «Свободи» Ірини Фаріон у дитячому садочку №67 Львова, коли в рамках акції «Утверджуймо державну мову!» депутатка «виховувала» діточок, на її думку, у кращих традиціях українського націоналізму. На сайті інтернет-видання «Вголос» потім кожен бажаючий міг перечитати та переглянути той запис: «Оленко, ніколи не будь Альоною, бо якщо ти станеш Альоною, то треба пакувати валізи і виїздити до Московії... Бо якщо вона Маша, то це форма не наша, і нехай вона їде, де ті Маші живуть...». І т. д. і т. п. Не дивно, що зав’язалася дискусія. ВО «Свобода» обстоювала свою членкиню, а проросійські організації збирали конференції і надсилали листи до Львівської міськради, облдержадміністрації, загальноукраїнським громадським організаціям, що відстоюють права національних меншин, а також до Ради Європи.

Широка громадськість коментувала це майже одностайно негативно, стверджуючи, що національно-демократичним силам навряд чи хто більше зашкодив останнім часом, аніж Ірина Фаріон.

У політології дуже важливим є не тільки факт програшу чи виграшу, а й результати першого туру голосування. Адже саме тоді люди висловлюють свою позицію, яка стає справжнім барометром політичних настроїв. На Львівщині перший тур показав, що рівень підтримки трьох кандидатів — Арсенія Яценюка, Сергія Тігіпка та Анатолія Гриценка — становив 21—22 відсотки. Якщо до цього додати кількість тих, хто голосував проти всіх, матимемо приблизно 25 відсотків людей, які не приймають політику старої генерації. Для них, попри безумовну важливість питань мови та історії, на перший план виходять стан економіки, доріг, можливості для розвитку малого і середнього бізнесу, соціальний захист, свобода слова. І кількість таких людей зростатиме, і дедалі складніше буде користуватися простими політичними маркерами.

Львівська область.