Як полтавські артисти приголомшили Москву

Зрозуміло, що про Козловського багато всього написано. Варто згадати про одну унікальну історію, пов’язану з великим артистом. Подробиці тієї історії розповів колишній директор Полтавського облдрамтеатру, заслужений діяч мистецтв України Євген Тимофійович Колганов (нині він працює в Спілці театральних діячів України). Це історія про те, як одного разу Козловський разом із земляками-полтавцями приголомшив театральну Москву.

1971 року Полтавський облдрамтеатр приїхав до Москви на гастролі. Поміж інших спектаклів показували «Наталку Полтавку». Козловський прийшов подивитись. Після вистави сказав, що він грав роль Петра в Полтаві 1919 року, півстоліття тому, й досі нічого не забув. Виникла ідея: а якщо зіграти разом тепер? Дві вистави полтавців за участю Козловського відбулись 15 і 17 червня в театрі імені Моссовєта. Викликали навіть кінну міліцію, бо публіка висадила двері й вікна, щоб тільки потрапити до театру. Довелось дати одну додаткову виставу — 25 червня в Большом театрі. За всю його історію обласний театр виступав там уперше!

Щоб сповна оцінити цю подію, Євген Колганов нагадує: за тих часів українські театри не гастролювали в Москві. Навіть Міністерство культури УРСР вважало, що нас там не ждуть. Якщо їхати, то краще до Ставропольського краю, де багато українців. Але полтавський директор таки вирішив підкорити столицю Союзу. Спочатку він успішно провів гастролі полтавського театру в Архангельську, хоч вважалося, що й там нас «не ждуть». Цей успіх відкривав шлях на Москву. Але одна справа — добитися дозволу сюди приїхати, а зовсім інша — орендувати на цілий місяць театральний зал у центрі столиці й не прогоріти.

Колганову це вдалося, що само по собі було неабияким успіхом. Але того бурхливого успіху «Наталки Полтавки» не передбачав ніхто.

Червневий номер буклета «Театральна Москва» вийшов з кольоровим портретом полтавської артистки Віри Волкової на обкладинці у гримі Наталки.

Про Віру Волкову слід сказати окремо. Ця молода актриса, випускниця Ставропольського музичного училища, починала в Полтаві як хористка. Її голос явно виділявся, й виникла ідея дати їй роль Наталки. Здійснити це було непросто — ту роль грала авторитетна 50-літня актриса. Євген Колганов вдався до дипломатичного ходу: на гастролях у Ставрополі, щоб зробити приємність господарям міста, дав-таки зіграти роль Наталки Вірі Волковій. Адже вона — звідти родом. Спрацювало: всім було цікаво, а молодий ставропольський функціонер Міша Горбачов усе питав: «А где тут наша девушка?».

Відтоді молода Віра Волкова отримала законне право на роль.

І ось полтавці — в Москві. Як сказано вище, Іван Козловський прийняв пропозицію зіграти роль Петра в спектаклі своїх земляків — через півстоліття після свого полтавського дебюту. Після бурхливого успіху двох вистав на сцені театру імені Моссовєта з’явилась ідея показати виставу у Большом театрі.

Директор цього всесвітньо відомого театру прямо сказав полтавському директорові: «Вы не понимаете, куда лезете!».

І тоді Колганов пішов до Катерини Фурцевої — міністра культури СРСР. І вона дала дозвіл грати в Большом. «Тепер я здогадуюся, чому вона це зробила, — каже Євген Тимофійович. — За рік до того Козловський святкував своє 70-ліття й хотів, щоб ювілей тривав два вечори: перший — за участю російських митців, а другий — за участю українських. У ЦК КПРС йому цього не дозволили, артист образився, й Фурцева, можливо, почувалася незручно перед Козловським і хотіла в такий спосіб повернути йому моральний борг. Тому й дала дозвіл і сама прийшла дивитися нашу «Наталку Полтавку» у Большом театрі».

Між іншим, це був денний спектакль, але всі 2400 квитків розкупили, продали також усі так звані «вхідні квитки». До вистави залишалося два дні. З’ясувалося, що оформлення в гастролерів вистачило тільки на півсцени Большого театру. І москвичі за одну ніч зробили нове оформлення за полтавськими ескізами. «Вийшло навіть краще, ніж у нас, — згадує Євген Колганов. — На сцені Большого над Ворсклою плив живий туман — ми тоді ще не мали театральної димо-машини, а в москвичів вона була».

І ще одне: до 26 полтавських оркестрантів додалися 64 з Большого театру.

Вірі Волковій того дня виповнилось рівно 25 років. Оркестранти подали їй з оркестрової ями в тромбоні великий букет квітів.

Отже, Наталці-Волковій — 25, а Козловському-Петрові — 72-й рік. Але вони так зіграли двох палко закоханих, що публіка після вистави 42 хвилини (Колганов зафіксував) не відпускала їх зі сцени. Це теж був великий клопіт: увечері тут мав іти балет «Спартак», і сцену треба було звільнити якомога швидше.

На жаль, Іван Семенович перед початком вистави вигнав із залу московських телевізійників — розсердився за те, що вони не узгодили з ним якихось дрібниць. І унікальна подія залишилася не зафіксованою на плівці.

Після вистави Козловський запросив полтавських артистів до себе додому й гуляв з ними до ранку.

Згодом Волкова і Козловський грали разом ще раз: влітку 1974 року, вже в Полтаві, коли відзначалося 900-ліття міста. Цю виставу приходив дивитися Володимир Щербицький.

Тоді ж Козловський і Волкова співали дует Петра і Наталки ще й у Полтаві на стадіоні — до того ж старий артист ніс на руках свою партнерку до помосту в центрі футбольного поля.

P.S. Після того Козловський ще виступав у концертах — аж до 1989 року. Віра Волкова, на жаль, рано покинула сцену й померла. Євген Колганов здійснив із полтавцями ще кілька сміливих гастролей (зокрема, до Ленінграда, де успішно конкурував з московським циганським театром «Ромен», що також приїхав туди). Згодом він очолював Київську оперету, Молодіжний театр. Із цим колективом у 1980-х роках здійснив перші в історії гастролі українського театру на Сахалін та Камчатку.

Нинішньої весни, у квітні, Євген Колганов відзначить своє 80-ліття.