У грецькій залі уряд складатиме держбюджет на 2010 рік

Очевидно вето Президента країни на закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», про що повідомила заступник глави його адміністрації Ганна Герман, є чи не найбільшою несподіванкою тижня. Але, як на мене, її не можна розцінювати, як першу чарку не колом.

Нові правила держзакупівель, що встановлені законодавцями в лютому, важко назвати запобіжними до всіляких корупційних проявів. Достатньо нагадати, що закон, приміром, передбачав створення спеціального органу, який мав право не просто зупиняти тендерні процедури, а й оскаржувати їх. Найпікантніше, що формувався такий орган наполовину з народних обранців і з благословення парламентських комітетів. Просто кажучи, за партійним принципом, попри те, що позиціонувався як незалежний. У деяких своїх положеннях закон набирав непересічної ваги, поширюючи конкурсний підхід закупівлі товарів, робіт і послуг на передвиборні кампанії, що технічно могло зірвати проведення місцевих виборів. А в деяких — дивним чином обмежував тендерну процедуру на держзакупівлю. Щойно цей законодавчий документ потрапив до рук експертів ЄС, вони одразу вказали Президенту країни й на «неєвропейськість», і «лукавість» довгоочікуваних змін. Порадили накласти вето — Віктор Янукович прислухався. Звісно, не тому, що слухняний. А, схоже на те, щоб залишити за урядом право контролювати держзакупівлі. Нагадаю, ціна питання — 50—80 мільярдів гривень на рік, якщо брати до уваги конкурсні й позаконкурсні закупівлі минулого року. Якщо так і є, то найпохмуріші передбачення починають справджуватися — новий уряд починає перебирати естафету ручного управління коштами платників податків від своїх попередників. Тому, власне, перша чарка пішла півколом.

Якість чинного механізму держзакупівель звітного тижня проілюстрували вагони для Київського метрополітену. Дотепер у підземці бігав один вагон Крюківського вагонзаводу, а тепер, судячи з усього, їх буде кілька. Ця приємна новина одразу нагадала тендер річної давності на лізингові послуги з постачання 100 вагонів нового покоління у столичне метро. Його виграла російська компанія, хоча технологічним вимогам відповідали метровагони й Крюківського заводу, який також брав участь у конкурсі. Вартість угоди, як повідомлялося, сягнула 1,391 мільярда гривень із терміном постачання 2009—2014 роки, але більше запам’яталася підозра екс-прем’єра Юлії Тимошенко в тому, що конкурс провели нечисто, адже перевагу віддали компанії, якій на той час було лише кілька місяців від роду. За її словами, тоді результати конкурсу скасували, але, виявилося, ненадовго. Вона пішла — російські вагони поїхали.

Серед тижня наочно переконався, як дві сотні людей, у тому числі близько 40 сидячих, нехтують і походженням, і сучасним начинням метровагона. Може, було так тісно, душно й незручно, бо цей вагон до того простояв кілька років у депо? Тоді те, що він нового покоління, — міф. Будьте певні. Від того, що споживачеві подають як нове покоління, російський ринок уже відмовляється. А якщо технологічно й у ціновому діапазоні український вагон не поступається їхньому, чому в столичній міськдержадміністрації віддали перевагу російській компанії? Антивандального покриття підлоги й сидінь або посиленої шумоізоляції у тисняві я також не помітив.

Столичний метрополітен має поповнити парк сотнею нових вагонів, з яких тільки 25 українського виробництва. Як пояснює начальник КП «Київський метрополітен» Петро Мірошніков, вагони російського виробництва затримували лізингові неплатежі. Але українського — також неплатежі, до того ж другу весну поспіль! Чи не тому, що замовник вагонів — столична влада — сидить без грошей? Вищезгаданий конкурс ініціювали саме тоді, коли уряд перелаштовував процедуру держзакупівель на власний копил, тому ймовірний закулісний вплив на конкурсну комісію довести не легше, ніж благотворний вплив вентиляції на пасажирів метро. Можна, якщо досягти більшої прозорості механізму держзакупівель, але тоді треба визнати, що конкурсна комісія у складі заступників міського голови й від громадськості — його сина — це не прояв ручного управління коштами платників податків.

Тиждень пройшов під знаком кадрової чистки та ревізії раніше прийнятих урядових рішень. По-партійному — рішуче й по-діловому — прагматично. Верхи взялися за радикальну реконструкцію управлінської вертикалі, пообіцявши подбати і про горизонталь.

По горизонталі виявили дефіцит Пенсійного фонду в 29,8 мільярда гривень, за місячної потреби доходів у 24,6 мільярда гривень. Це означає, що закривати цю дірку уряду треба негайно. За оцінками Світового банку, видатки Пенсійного фонду становлять 17 відсотків ВВП. До слова, якщо 1990 року мінімальна пенсія була меншою від максимальної у вісім разів, то зараз — у десятки разів! Тож на зміни по горизонталі треба очікувати вже тому, що вони життєво необхідні. Для початку, скажімо, уряд може скоротити видатки за рахунок скасування доплат та преміальних працівникам бюджетної сфери або підняти ставку відрахувань до Пенсійного фонду для користувачів стільникового зв’язку. Гадаю, що подібні новації ми побачимо в урядовому проекті держбюджету. До слова, я припускаю, що з огляду на створення опозиційного уряду, вже в квітні країна матиме одразу кілька альтернативних проектів державного кошторису. Хтозна, чи покращить це остаточну його редакцію, але, дуже ймовірно, в черговий раз роздмухає вогнище політичного протистояння. Адже покривати дефіцит держбюджету доведеться за рахунок непопулярних рішень, які в Греції, м’яко скажемо, не сприйняли широкі кола громадськості.