Бідні мільйонери

З останнього візиту до Кам’янської школи ( а був він кілька років тому) збереглося єдине враження: гнітюче. Це тому, що будівля стара, яку вже ніяк не осучасниш і не прикрасиш. Селу потрібна нова школа. «Це моя найщиріша мрія,— зізнається сільський голова Юрій Волощук. — Але є у нашої громади ще більш невідкладні потреби».

Ми заходимо до фельдшерсько-акушерського пункту, який наразі міститься просто у глядацькому залі місцевого клубу. Тут же розміщена й бібліотека. Якщо до фельдшера одночасно приходять пацієнти обох статей, комусь доводиться закриватися книжкою, щоб у цей час медичний працівник оглянув іншого. Виїзні прийоми фахівців районної лікарні чи профілактичні огляди жінок узагалі перетворюються на виставу, бо під час їх раз по раз закривають і відкривають завісу на сцені...

Село приміське, перспективне, в ньому мешкає понад дві тисячі громадян, в тому числі 327 дітей. За останні роки сільська влада вирішила найбільші проблеми, які, без перебільшення, багатьом радам ще довго будуть не по силах. Заасфальтовано низку доріг, село повністю газифіковане, побудовано понад сім кілометрів нової водопровідної мережі з гарантією на півстоліття. У доброму стані підтримується й старий водопровід, який планують реконструювати. Успішно завершуються роботи з освітлення населеного пункту, на які торік пішло до 200 тисяч гривень. Приємно дивитися, як формується сучасний центр села. У ньому нещодавно встановлено пам’ятник Шевченку. В районі він — єдиний. Стоїть Тарас неподалік сільради, яка з 1994 року знаходиться в 200-літньому маєтку місцевого ксьондза, точніше, усього в одній його кімнатці. Здається, навіть кам’яний український пророк дивується: як сталося так, що найбагатша сільрада краю почувається в ролі прошака, а не господаря при використанні зароблених нею ж коштів, частина з яких вилучається до районного бюджету?!

— Коли мене вперше обрали сільським головою, бюджет сільської ради становив 28 тисяч гривень, — згадує Юрій Волощук. — У 2009 році виконання його склало 773, 4 тисяч гривень. В останні роки наш звичний показник: 120—140 відсотків. Ще в 1998 році провели грошову оцінку наших земель, а у 2007— нову оцінку, що дало можливість суттєво підвищити орендну плату, земельний податок. Кам’янка — приміське село, тут розмістилося кілька великих підприємств, які й поповнюють сільський бюджет. До слова, наша рада ніколи не заключає договори оренди на тривалий термін. Це спонукає підприємців викупати ділянки. Ось нині ми завершуємо процедуру з цього приводу з відомою компанією «НІБУЛОН», яка збудувала на сільських землях сучасний елеватор. На кошти компанії мають спорудити і дитсадок. Торік «НІБУЛОН» вже замовив документацію, на ескізному проекті — справжній палац.

Чому ж головні установи приміського села перебувають в такому жахливому стані, хоча сільрада вже понад десятиліття не є дотаційною? Мешканці Кам’янки спокутують наслідки радянського принципу розвитку сіл, вважає Ю. Волощук. Оскільки в місті було збудовано майже два десятки підприємств, селяни стали «привізною» робочою силою. Удосвіта їх забирали автобуси, і до вечора вони трудилися на індустріальному фронті, отримуючи від своїх підприємств і соціальні послуги. Адже кожен завод мав свій медпункт, а то й цілу медчастину, дитсадок, оздоровчу базу. А раз так, то для чого тоді будувати медичні заклади чи дитсадки в селах? Цю «спадщину» нині й намагається виправити сільський голова.

«У 2006 році в селі було розпочато спорудження амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Кошторисна вартість об’єкту становила 2,2 мільйона гривень. За два роки за рахунок коштів державного, районного та сільського бюджетів було побудовано приміщення амбулаторії. З листопада 2008 року працює державна приймальна комісія, але до цього часу об’єкт не зданий в експлуатацію, тому що борг замовника за виконані роботи становить 536 910 гривень. Жителі неодноразово зверталися зі скаргами про неналежні умови обслуговування населення в пристосованому приміщенні ФАПу, що розміщується в клубі. Просимо Вас для вирішення цього питання виділити зі Стабілізаційного фонду згадану суму для оплати замовником (центральна районна лікарня) заборгованості за виконані роботи.

З повагою, голова Кам’янської територіальної громади

Юрій Волощук».

Голові дружно відмовили Мінрегіонбуд, Мінфін та Кабмін. Хоча зі Стабілізаційного фонду ідуть видатки на будівництво та реконструкцію об’єктів соціально-культурного призначення, та в форматі відшкодування боргу за вже проведені роботи грошей дати ніяк не можна. З 2008 року стосовно кам’янської амбулаторії не раз велися розмови на районному та обласному рівнях. Щоправда, не про те, як здати об’єкт, а чому він тут узагалі з’явився. Оскільки на другому поверсі будівлі розташовано три розкішні квартири, у тому вбачали велику зацікавленість декого з районного керівництва.

Тим часом, знаючи, що сільська рада має гроші, громадяни дивуються: чому їх не можна використати для завершення будівництва амбулаторії?

«Ви знаєте, яка ситуація в державі, — гірко зітхає Юрій Волощук. — Нема бюджету — і кажуть: не надійтеся на державну підтримку. Наша рада готова зробити ще один внесок у завершення будівництва амбулаторії — внести частину коштів для погашення боргу підряднику з метою найшвидшого введення в дію амбулаторії. Чекаємо такого само кроку від влад інших рівнів. Але перекласти весь тягар на плечі сільради було б несправедливо. Самі бачите, «дірок» у нас чимало. Ще торік планували реконструювати приміщення сільського клубу, а в ньому розташовано й наш орган самоврядування. На це потрібно 2,7 мільйона гривень. А от утримувати амбулаторію сільська рада буде спроможна і ні в кого коштів не проситиме». Тож і просить голова від імені громади лише про одне: якомога швидше розрубати цей гордіїв вузол!