Другий вимір кризи, або Дещо про антикризове законотворення

Кількість відкликаних, але підготовлених до затвердження в сесійній залі законопроектів швидко зростає. Очевидно, що проурядова більшість прагне якомога швидше адаптувати чинне законодавство під швидкі антикризові кроки.

Власне, того ж прагнула на фініші 2008-го й команда Юлії Тимошенко. Однак нагадаю, що все сталося не по-писаному. Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи», скажімо, передбачав створити з надпланових надходжень від приватизації держмайна та цільового розміщення держпаперів Стабілізаційний фонд. Але приватизаційної виручки не вистачило бодай на бюджетну латку, банки не позичали під неринкові відсотки. Пізніше один із провалених законопроектів стосовно формування міжвідомчої комісії з використання Стабфонду відверто спробував відтіснити від нього Кабінет Міністрів, стало зрозуміло, що антикризовим заходам уряду хронічно бракуватиме не тільки джерел фінансування, а і якісного законодавчого забезпечення.

Так і вийшло. Адже кошти Стабфонду згідно з тим самим законом мали покращити макроекономічну стабільність шляхом... надання кредитів і їх здешевлення малому та середньому бізнесу, рефінансування позик, одержаних від іноземних кредиторів. Натомість проблемна заборгованість торік зросла більш як на 18 мільярдів гривень, за даними Нацбанку, перевищивши 9 відсотків від загальної кількості кредитів. А планомірне розміщення облігацій внутрішньої держпозики вже породжувало плани про їхню реструктуризацію.

Мало того, за рахунок Стабфонду передбачали надавати кредити для завершення будівництва житла і впровадження довгострокових інвестиційних та інноваційних проектів. Чесно кажучи, не вірю, що така законодавча ідея могла спасти на думку банкіру або професійному економісту. (Як на мене, значно корисніше було б заборонити видавати валютні позики суб’єктам господарювання, які не мають джерел валютних доходів). Але рука банкірського лобі тут присутня, оскільки йшлося про порядок участі уряду в капіталізації банків, управління корпоративними правами від імені держави, надання фінансової допомоги банкам, у тім числі й для зміцнення статутних капіталів держбанків. Повторюсь: за період фінансової кризи проблеми з ліквідністю в банківській сфері трансформувалися у проблеми з кредитними портфелями. Банки завершили минулий рік зі збитками, які унеможливили кредитування реального сектору економіки та населення. Механізм державної підтримки за допомогою докапіталізації захлинувся в Укрпромбанку.

Якщо падіння економіки й пов’язаний із ним дефіцит ресурсів для розвитку й внутрішнього споживання вважати першим виміром економічної кризи, то очевидно другий — лежить у площині законодавчого забезпечення антикризових заходів. Але ці два виміри нерозривно пов’язані, бо по суті один живе за рахунок іншого. Уряд працював, спираючись на прогноз економічного зростання, тоді як економіка падала, а законодавець «накручував» видатки за відсутності джерел фінансування — тож чи варто дивуватися бюджетним розривам у Пенсійному фонді!?

На жаль, вищезгаданий закон став логічним накопиченням контраверсійних положень нереального, я б сказав, утопічного проекту держбюджету на 2009 рік, бо так само перенасичений податковими новаціями, частина з яких оскаржувалася в Конституційному Суді. Такої само долі зазнали одразу кілька законопроектів, покликаних «запобігти, мінімізувати, попередити...»

Згадайте, як кризою, з посиланням на низьку конкурентоспроможність вітчизняних підприємств на момент вступу до СОТ, законодавці апелювали до Конституційного Суду, наполягаючи на конституційності законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості». І, зрештою, відклали його прийняття до кращих часів.

Чому? Бо, по-перше, від самого початку порушувався один з основних принципів бюджетної системи — збалансованість. Інакше кажучи, надання податкових пільг підприємствам не містило адекватного компенсаційного джерела доходів, що прямо суперечило Бюджетному кодексу. По-друге, імпорт обладнання, яке не виготовляється в країні, за енергозбережними програмами, звільняється від оподаткування ПДВ. По-третє, політичні конкуренти уряду вбачали в законопроекті не антикризовий важіль, а черговий намір уряду перерозподіляти ресурси. Тому він наражався на спротив і в Конституційному Суді, і в профільних комітетах парламенту, які очолювали опозиціонери. Нарешті ходовими роликами для промисловості мали стати не податкові, а цінові та тарифні преференції, які неодноразово подовжувалися і не потребували законодавчого забезпечення в парламенті.

Влада змінилася — і другий вимір кризи раптом став першорядним. Бо коли ми мали який не який кошторис торік, то зараз і того не маємо. Водночас прийняття низки законів щодо надання окремим галузям економічних та податкових преференцій спричинить невідворотні втрати державних доходів, якими й зараз економіка не балує. Так само, як і попередники, команда Миколи Азарова вимушена протистояти безгрошів’ю в усіх сферах економіки. Днями міністр ЖКГ Попов констатував, що він прийняв господарство в такому стані, як залишав його три року тому. А що тут дивного? Українські банки також лишаються збиткові через нестачу грошового ресурсу внаслідок фінансової кризи. Але ЖКГ банкам не рівня вже тому, що, приміром, законодавчі зміни з подолання негативних наслідків фінансової кризи з листопада минулого року дають змогу банкам зменшувати свій прибуток під час формування резервів за кредитами. За деякими підрахунками, орієнтовні втрати набагато перевищать два мільярди гривень.

Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань будівництва, житлово-комунального господарства та регіональної політики Володимир Поляченко бідкається, що так і не набрав чинності закон «Про забезпечення громадян доступним житлом». Не набрав чинності, бо держбюджет не міг узяти на себе фінансування будівництва житла й соціальної сфери. А без джерел фінансування будь-який закон — мильна бульбашка. Згадайте хоча б законодавчу історію із запровадженням непідкріплених фінансуванням соціальних стандартів.

Деякі рейтингові агенції вже покращили кредитний рейтинг країни, розуміючи, що після президентських виборів, по-перше, законодавча напруга різко знизиться, по-друге, бізнес підтримає політичну силу Віктора Януковича. Це ще раз переконує в тому, що другий вимір — не другорядний. Тим часом ризик того, що й нова влада діятиме не завдяки, а всупереч чинному законодавству, за принципом — мета виправдовує засоби, вже дається взнаки. Про це свідчать контраверсійний механізм створення коаліції, надміру амбітні очікування уряду щодо швидкого подолання законодавчих негараздів, які дотепер гальмували процес економічного відновлення. Але ресурси на споживання і розвиток потрібні зараз, а перегляд тарифних зобов’язань країни, укладених у рамках СОТ, про що вже було заявлено, можливий у кращому разі на початку наступного року.

До слова, як на мене, кількість порушень Бюджетного кодексу торік не поступалася кількості порушень першої статті Закону України «Про систему оподаткування», згідно з якою зміни й доповнення до податкового законодавства подаються не пізніше, ніж за півроку до початку нового бюджетного року. З огляду на це, розумна думка про започаткування процесу з перегляду сотівських стандартів доступу на ринки й торгівлі — якраз своєчасна.