Звернена до міністра освіти і науки України стаття «Чи потрібна школі церква?» в «Голосі України» за 29 січня 2010 року не може залишити байдужим жодну людину.
Зважаючи на те, що етика — наука, чи можна вносити її до шкільної програми? Певен, що ні, бо філософи світових шкіл не дійшли спільної думки щодо загальної прийнятності етичної науки. Можна говорити хіба що про «Основи етики».
До них мають увійти такі загальноприйнятні й такі високоморальні правила, які ніхто і ніколи не зможе піддати сумнівам. Інакше спричиниться неминуча шкода неусталеним душам дітей.
Цілковито підтримую академіків, членів-кореспондентів НАН України, докторів і кандидатів наук, а також журналістів, педагогів, політиків, стривожених експансією церкви «в усі сфери громадського життя, внаслідок чого відбувається неприпустима клерикалізація освіти».
Життя вимагає, щоб доручення Президента України від 8.07.2005 року № 1-1/657 про викладання курсу «Етика віри», основу якої має скласти християнська етика, було негайно скасоване, адже Україна має сповідників майже всіх світових релігій і сект. Тож християнська етика не є прийнятною для всіх учнів.
Колишній Президент не бачив можливої шкоди від вивчення єдиної, християнської етики. Його державну мудрість закрило бажання об’єднати християнські конфесії в єдину помісну християнську церкву. Він не знає, що така бажана для нього і для України мета принципово нереальна.
Дбаючи про «Основи етики» для загальноосвітньої та вищої шкіл, необхідно знати і пам’ятати позицію Міжнародного релігійного фонду: «Усі великі релігії світу шанують свої священні тексти. Такі Дхаммапада і Лотосова сутра в буддизмі, Новий Заповіт у християнстві, Коран в ісламі, Веду та Бгагаведгіта в індуїзмі, Тора в іудаїзмі, Льну-юй в конфуціанстві, Аді-Грантг в сикхізмі. Вони мають величезне історичне значення, адже впливали на уми, серця і вчинки мільйонів людей і є підстави очікувати, що ця тенденція збережеться і в майбутньому» (Всемирное писание... М. 1995, с. 11).
Творення громадянського суспільства для сповідників сотень релігійних віровчень і тих, хто не сповідує жодної, має зважати на те, що сила релігії, як і будь-яка інша сила, може бути як доброю, так і злою. Нашому світові нині вкрай необхідна мобілізація релігійних ресурсів в інтересах досягнення загального миру, для знищення ненависті, таємної ворожнечі і злопам’ятства.
Тому перш ніж ввести в школах «Основи етики», необхідно залучити до роботи представників усіх без винятку релігійних конфесій і груп, учених НАНУ, представників державних установ, ЗМІ, громадських нерелігійних організацій і партій для того, щоб відібрати з усіх релігійних, наукових, філософських, нерелігійних вчень і поглядів такі положення, які б були прийнятними і спільними для всіх. Зрозуміло, така робота надскладна і тривала.
Та хоча б якою важкою вона була, скільки б часу потребувала, поспішати з введенням у шкільні програми курсів з вивчення етики — шкідливо і небезпечно, бо одне необережно написане чи не так сказане слово спроможне спричинити віруючому тяжку образу. А вона може посіяти ворожнечу. «Основи етики» мають увібрати усе найголовніше і найкраще із «Всемирного писания...».
Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович вважає, що «паралельне вивчення альтернативних курсів з етики є єдино можливим шляхом уникнення духовної травми, що її може завдати нав’язування дітям невластивого їм світогляду». А чи знає він, що дітям без «властивого їм світогляду» можна нав’язати будь-який світогляд? Та важливіше те, що навчального посібника з альтернативної і обов’язково з порівняльної етики у світі немає.
А хто в поділеній на сотні релігійних вчень і сект Україні допоможе вільним від релігійного світогляду дітям обрати з кількох альтернативних етичних віровчень одне єдино правильне? Нині — ніхто.
Проблема полягає в необхідності співпраці наукових, релігійних, державних органів, політичних і позапартійних громадських організацій і сил з метою пошуків спільних етичних цінностей для складання «Основ світової етики».
На місці міністра освіти і науки я саме так відповів би.
Павло ГАРАЧУК, письменник-краєзнавець, член Української міжнародної академії оригінальних ідей, лауреат премії імені Пантелеймона Куліша.
Ананьїв
Одеської області.
