Тільки-но наближається день концерту, в Діани Гончар з’являється жар. Отак ні з того, ні з сього скаче раптом температура. Ніхто й думати не сміє, що Діана підведе, виступ зірве. Бо виходу на сцену юна співачка ще ніколи не відміняла. Хтось скаже: знущаються над дитиною вчителі, хвору на сцену виганяють! Ні! Й Діаниній мамі відомо про «хворобу», але не спиняє вона своєї дитини, не примушує її йти додому, лягти в ліжко. Адже всі знають: щойно закінчився виступ — і жар у Діани пропадає. Мабуть, вона вклала його в свою пісню, висловлюють здогади дорослі.«Ця дівчинка з Кам’янця-Подільського справді має неабиякий талант» — виносить вердикт журі на поважних конкурсах і фестивалях. Діана таку високу оцінку сприймає спокійно. Ще з дитсадка вона дивовижно співає і в народній, і в класичній манері. Педагоги поміж собою називають її то «нашою Діаною Мірошниченко», то «Соломією Крушельницькою». Їй підвладне навіть «мі» третьої октави. Сама Діана каже, що все виходить якось само собою. Але вона дуже працьовита. Устигає займатися і грою на фортепіано, і хореографією, й сольфеджіо, й удосконаленням вокалу. До того ж у загальноосвітній школі вона — відмінниця. Навчається в міській школі №7, а співом та музикою займається у школі мистецтв №1. Потрапивши на її урок з викладачем Олександром Королюком та концертмейстером Денисом Бойком, послухавши «Лукашеву сопілку», знову дивуєшся: такі твори виконують на державних іспитах випускники музичних училищ.
У Діани Гончар уже ціле намисто нагород, привезених із всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Та чи не найбільше пишається вона подякою міського голови Кам’янця-Подільського Анатолія Нестерука «за великий внесок у розвиток національної культури та мистецтва й популяризацію Кам’янця-Подільського».
Фото автора.
